Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

Зупинившись перед обома звірами, він провів кігтями вниз по боці більшого з них. Єва вловила знайоме дзижчання - спис мисливця акумулював заряд. Пара броненосних тварин нервозно переминалася.

- Туди ним, - сказав мисливець, спрямувавши вістря списа між витріщених очей меншого. І натиснув на спусковий гачок. Звір здавлено закашлявся і звалився на землю. Залишене в живих велике випустило довге скорботне виття.

Єва закрила рот брудними руками, стримуючи крик жаху, і продовжила дивитися крізь вії, що склеїлися.

Могутніми руками мисливець узяв мертвого звіра за ноги та перевернув його на спину. Схопившись на тушу, він одним помахом звукового списа відтяв йому голову. Липка прозора рідина потекла з рани, залишаючи на землі блакитні плями.

Єва сфокусувалася на мисливці, а той з хірургічною точністю почав різати тушу на великі шматки. Вона хотіла заплющити очі, але чомусь не могла відірвати погляду, ніби загіпнотизована видовищем звукового списа, що дзижчить, так легко розтинає плоть. Чомусь згадалося, як Матр лише вчора ввечері різала шпинат.

Мисливець здер товсту броньовану шкуру – наче якесь мокре покривало стягнув. Потім приступив до вирізування м'яса. Жирна м'ясиста рожева плоть тремтіла, як желе. Він просунув кінцівку глибоко в грудну клітку і витяг нанизаний на пазурі якийсь орган тварини. Монстр закинув нутро, що виглядало як гроно винограду, у свою зубасту пащу і з насолодою проковтнув її. Шлунок Єви збунтувався, вона заплющила очі.

Звір, що залишився в живих, щосили рвав петлю, що обплутувала, як примітила Єва, одну з його лап, і продовжував вити.

– Кап унд габбо… Та, бруг іффа йу набба, – задумливо промовив мисливець тихим голосом.

- Оїх. Ті банги не піізил, – хрипко прошепотів хтось поруч із Євою. Синя довгаста істота прийшла до тями і вказувала на повалену тварину.

– Ой, ти не вмер! - пискнула Єва, полегшено побачивши його живим. – Це чудовисько спіймало нас обох. Треба вигадати, як вибратися звідси.

Єва з подвійною старанністю відновила спроби підтягнутися до петлі, затягнутої навколо щиколотки. Нічого не вийшло, вона ляснула вниз і знову повисла вгору ногами.

- Дот, дат.

Істота несхвально помахала товстим пальцем перед лицем Єви. Виштовхуючи вільну ногу, воно почало розгойдуватися, все прискорюючись і збільшуючи розмах. До Єви дійшло, що в нього в голові, і вона приєдналася до сусіда. Гомін, що вироблялися іншими відловленими тварюками, заглушував порипування гілок. Через деякий час вони зіткнулися, і Єва міцно вчепилася в пошарпану куртку довготелесої істоти, намагаючись не звертати уваги на кислий сморід з його рота.

Мисливець на мить перервав обробку туші, підняв голову і прислухався.

Єва перестала дихати.

Чудовисько повернулося до свого огидного заняття, не повертаючись обличчям до Єви та її випадкового товариша.

— Піїза ван шуузу, — вимовила довгаста істота, жестом вказуючи нагору, до петлі.

Єва постаралася зосередитись і зрозуміти, чого він хоче, хоча голова у неї просто розколювалася.

- Не розумію, що ти маєш на увазі, - прошепотіла вона.

- Піїза, - повторив він свій жест.

Дівчинка відтворила той самий жест і запитала:

- Ти хочеш піднятися?

– Та! Та! – Він кивнув. - Піїза.

- Я вже намагалася, але мені не вдається підняти себе. Надто…

З величезним зусиллям істота схопила Єву за талію і трохи підняла. І в цей момент дівчинка відчула, як ослаб тиск петлі на щиколотку.

- Так! Дума боффа! - промовив мисливець, ударивши по морді живого броньованого звіра. Той позадкував, сумно бурчачи.

Єва та її товариш завмерли. Вона відчула, що петля злізла з щиколотки і тепер охоплює носок її кедбота.

- Піїза. Давай ще раз, – прошепотіла вона і вказала рукою нагору. І синя істота підняла її знову. На цей раз Єва шалено заворушила стопою в черевику і вивернулася з нього. Вона ковзнула вниз і шльопнула на землю з тихим звуком.

Лежачи на лісовому килимі, вона відчувала поколювання в нозі – кров прилила назад.

- Дат, дат, дат. - Він вказав на свою босу ступню. Відразу під товстими мозолистими пальцями, охоплюючи всю щиколотку, виднівся темно-ліловий синець - там, де ногу туго обхоплювала мотузка-ліана. - Ті, - сказав він, тицяючи рукою в купу награбованого добра посеред табору.

Єва подивилася на зайнятого справою мисливця, який сидів за горою видобутку, а потім знову на довготелесого бранця. Він кивав і продовжував вказувати на гору.

– Що? – прошепотіла вона. – Що я маю дістати?

Він зобразив, як ріже одну долоню іншою.

– Вдарити?

Довготелесий повторив свій жест.

- Та що ти хочеш сказати, не розумію. Хочеш, щоб я тобі відрізала руку? Стій… відрізати! Ніж? – здогадалася Єва, і її очі розширилися. – Твій ніж! У рюкзаку в тебе! – І вона повторила пантоміму.

Істота, широко посміхаючись, закивала.

- Зрозуміла, - прошепотіла Єва. Вона встала рачки і виявила, що її боса нога моторошно саднила і хворіла від петлі. Не підводячись на ноги, вона підкралася до купи награбованого і причаїлася поряд з об'ємним рюкзаком довгастого істоти, а потім неслухняними пальцями витягла серповидний ніж із кишені рюкзака. Сусідна відстовбурчена кишеня явно мала форму омніпода.