Читати книгу - "Коханки"

Іноді (щоправда, вряди-годи) Еріх думає про те, як складно й заплутано пишуть про минулу війну. Тоді стільки всього робилося, що кат його знає. Духом минулого віє на Еріха. Про жінок Еріх думає рідко.

Він ніколи не думає про Паулу, навіщо, коли вона і без того поруч.

Паула мріє про синаша з ніжною рожевою шкірочкою. Паула мріє про білосніжну палату в пологовому будинку. Паула думає про свою колишню родину, якій у новому Паулиному житті знайдеться містечко хіба що в палаті пологового будинку, коли вони вирішать її відвідати, у своєму святковому вбранні. Найсолодші мрії Паули пов’язані з моментом, коли її родина пошкодує про те, як колошматили Паулу в її поганому житті.

А якби хто став її там фотографувати, то родині доведеться забратися з палати разом з чоловіком. А потім Еріх передасть їй букет червоних троянд, і вже не у мріях і не уві сні, а наяву.

Звісно, всі заздритимуть і вітатимуть.

Отже, ми могли переконатися, що між сьогоденням і майбутнім Паули й Еріха, так само як і між їхнім сьогоденням, у кожного своїм, і їхніми мріями про майбутнє, такими несхожими одна на одну, існує величезна різниця. Ще виразніша різниця існує між Паулиним сьогоденням і Еріховим майбутнім, так само як і між Еріховим сьогоденням і майбутнім Паули.

Як його поєднати ці події світової ваги?

В цьому і є важке завдання, з яким один із них має впоратись, а інший лише пожне плоди. Тут початок важкого завдання, з яким має упоратися інший, а один із них лише пожне плоди. Адже в цьому разі не може бути й мови про те, щоб з важким завданням упорались обоє, аби потім пожинати плоди на пару.

Занадто по-різному дивляться вони на життя, занадто нерівномірно розподілені цноти й недоліки, занадто вигідна позиція Еріха завдяки його фізичним цнотам і тому, що він — чоловік. В основі всього — м’язи Еріха і його гарненька зовнішність, до яких такі ласі жінки. А вибирати йому.

Еріх схожий на Паулиного батька, та й на її брата, і на шваґра теж. Він битиметься й напиватиметься, хай у нього досі і не було нагоди, бо поки що інші його б’ють. Але вже коли з’явиться така можливість, приміром, дружина, про що він, утім, ще не думав, то тут він себе покаже.

Бити інших — суцільна втіха, хоча Еріх поки цього ще не знає.

У Паули все інакше. Паулі доводиться терпіти всі наслідки своєї непоказної зовнішності й того, що вона — жінка. Про Паулу не говорять, що вона красуня (а що то за жінка, про яку так не говорять?!), про Паулу кажуть, що вона — чепуруха.

Чистота й порядок можуть дати жінці певну вагу, але так буває далеко не завжди.

Швальня їй тепер не потрібна, їй немає тут місця, та й узагалі не було, і незабаром Паула про неї назавжди забуде; майстерня більше нічого не важить порівняно з життям і коханням, у майстерні немає жодного сенсу, вона не замінить чоловіка й не підготує жінку до заміжжя, вона жінці як лисому гребінь, якщо в неї вже є чоловік, а якщо жінці потрібен чоловік, майстерня тут не допоможе. Швальня тебе не ОЩАСЛИВИТЬ, на це здатен тільки чоловік.

Паула не важитиме для чоловіка більше, якщо вона вчитиметься на кравчиню. А от якщо вона стежитиме за собою, то вага її виросте, вона стане майже привабливою, а це необхідна умова, щоб тебе покохали.

Швальня принесла б Паулі певну втіху, але дійсність занадто сувора.

Мужній вигляд Еріха, його приваблива зовнішність і зарплата дроворуба — проти жіночності й непоказності Паули, але й — її любові до чистоти. І проти учнівської зарплати Паули. Любов Еріха до всіляких моторів у порівнянні з коханням Паули до Еріха. Любов Еріха до «зеленого змія» проти кохання Паули до Еріха. Еріх любить випити, а Паула кохає Еріха. Еріх любить читати про героїв Другої світової, а Паула кохає Еріха. Еріх любить швидкі мотоцикли й спортивні автомобілі, а Паула кохає Еріха й мріє про власний будиночок. Еріх не тямиться від швидкісної їзди, а Паулі подобається Еріх і хочеться жити. Для Паули це одне й те ж таки. Життя — це Еріх.

На прогулянці Бріґітта пильнує

Бріґітта тримає Гайнца за руку, вважаючи його своєю власністю і сповнюючись коханням. Вона вигадує будь-яку вільну хвилинку, коли нема роботи, щоб (хай усі бачать!) взяти Гайнца за руку. Іноді їй годинами доводиться дріботіти за Гайнцом, аби добрати хвильку і взяти його таки за руку. Але вже потім, коли нарешті випаде шанс, вона чіпляється за руку, ну хіба що цю руку не цілує.

Тримати його за руку важливо особливо тоді, коли на обрії з'являються інші жінки і впиваються очима в матеріалізовану небезпеку. Її маленька ручка боязко просовується у велике Гайнцове ручисько, і вона заводить своє — про погоду, про становище у світі, або про їжу, або про природу. Часом Гайнц поводиться так, наче він і Бріґітта — не одне ціле. Але ж це не так! «Хіба всі ці жінки не бачать, що ми насправді одне ціле, нас водою не розлити?» — дивується про себе Бріґітта, коли чужі жінки сприймають Гайнца наче щось самостійне, що має своє тіло й власну душу.

А коли ці жінки дивляться на Гайнца, сподіваючись прибрати його до рук, хоча він уже належить їй, Бріґітті, то вони глибоко помиляються й марнують час. Кожному — своє.

Вихідні без Гайнца — зовсім не вихідні. А робота без Гайнца сповнена небезпеки для Гайнца й для Бріґітти. Робота без Гайнца — це не що інше, як перешкода на шляху до нього.

Годі уявити, як сильно можна когось ненавидіти. Бріґітті варто тільки глянути на Гайнца, як у ній знову прокидається ненависть.

Бріґітта ненавидить Гайнца ще й тому, що хіть здіймається в ньому саме тоді, коли Бріґітті хочеться звіритися йому й побалакати про маленький будиночок і садок, які у них будуть. Щоразу, коли Бріґітті хочеться виплеснути назовні все, що в неї на душі, всю цю суміш, яка складається з мрій про щастя, про майбутнє, про догляд за немовлям і