Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

— Вчитися потрібно було краще, а не сподіватися, що тебе з мінімально допустимими балами ніхто не обійде.

— Якби не ти я пройшов! Я знав усіх, хто вступатиме, усе прорахував. Усі, хто міг перешкодити, не вступали того року. Ти була як чорт із табакерки. Думаю, без протекції твого дядька не обійшлося. Мені довелося йти вчитися в інший навчальний заклад, на ненависну професію. Ту що хотіли мої батьки, але не я. І тепер ти тут, але я цього так не залишу! Думаю, правоохоронці нам у цьому допоможуть! — сказав він зло.

Нашою короткою, але напруженою розмовою якраз зацікавилися двоє офіцерів і патрулювальників вулиці.

— У вас якісь проблеми?

— Вона тут незаконно!

Я тільки посміхнулася, хлопець здивувався моїй реакції.

— Можемо розібратися в ділянці, в якій я працюю. Адже ти двічі намагався здійснити наїзд на мене і один раз був вдалим. Думаю, варто нарешті розібратися з цим. І ти тепер не втечеш від відповідальності.

Дістала свій значок і посвідчення. Хлопець, з яким я зчепилася, застиг у здивуванні. Він не вірив, що я тут законно. А офіцери задоволено посміхнулися.

— Із задоволенням відвеземо його у вашу дільницю.

— Так, це буде тоді не ваш головний біль, — сказала я з розумінням.

По ходу зателефонувала Нілу й описала ситуацію. Він сказав, що зараз повернеться. На місці був шеф і Алекс.

— Анжело, спокійно опиши ваш конфлікт.

— Почати варто з того, що коли я вчилася на третьому курсі, він збив мене і переїхав двічі. Вижила я тоді дивом. Але я бачила, що за кермом був саме він. Тому що комусь здалося мало переїхати двічі, він ще після другого разу вийшов і ногою вдарив по голові. Так щоб добити. Прокинулася я тоді через місяць у лікарні. Ментальне сканування тоді заборонили робити лікарі через травми і вік. Мені було нібито всього тринадцять років.

Після цих слів Алекс прикував хлопця до стільця кайданками. Але вже поспішав його захисник. Але тільки один погляд шефа і захисник спіткнувся і не втручався.

— Ще раз, — сказав хрипло шеф. — Скільки тобі було років?

— Тринадцять. Я в десять закінчила старшу школу. У моїй справі все написано. Просто мало хто рахує мій вік.

— Як ти примудрилася закінчити школу в цьому віці. Моя молодша дочка насилу рахує...

— Усі люди різні. Я ще до вступу до школи освоїла половину всієї шкільної програми. І коли мене відвели одразу в дев'ятий клас, я опанувала і те, що залишилося, за рік. Тільки ніхто у вісім років не хотів випускати. І я була на домашньому навчанні. Періодично тільки здавала контрольні й підтверджувала, що не отупіла. А так ходила з мамою на роботу, читала медичну літературу. І остаточно переконалася, що медицина не для мене.

— Як ти вступила в десять років до академії? Там же ще нормативи з фізичної підготовки?!

— Бігаю я швидко, а то багато хто вбити хоче. Та й усе інше було для мене не складно. І пунктика, що обмежує вік вступника, не було і немає досі. Я перевірила перед тим, як вступати. Він звинувачує мене в тому, що через мене не зміг того року вступити і довелося вчитися на ненависну професію.

— І слава Всевишньому, що не зміг, — сказала Алекс. — Таких гнид у правоохоронних органах і дарма не потрібно. Це ж на скільки потрібно було опуститися, щоб переїхати дитину.

— Вона тоді вже була дилдою.

— Я була вищою за однолітків, це правда. І тринадцять мені було не можна дати. Я з того віку мало виросла. Тоді була метр сімдесят, зараз метр вісімдесят. Щоправда, що тоді що зараз скелет нагадую.

— Ну не скелет, нормальна худорба, не критична. Думаю, варто запросити менталіста. Зараз ти в нормальному фізичному і магічному стані. І він перевірить твою пам'ять. Йому неможливо збрехати. І ми побачимо все, що тоді сталося. І це або виправдає юнака, або підпише вирок.

Але судячи з того, як хлопець зблід, він знає, що винен. А я так і не потрудилася дізнатися ім'я свого кривдника. Ні тоді, ні зараз. Менталіст прибув через пів години. Йому лагідно пояснили, який відрізок часу потрібно подивитися у мене, а потім цей же у хлопця.

— Розслабся і відкрий свідомість, — сказав чоловік м'яко.

Перед зануренням ще встиг почути.

— Варто запросити справу, вона не була закрита.

А далі були спогади дванадцятирічної давнини. Ось я вийшла з академії. Поправила рюкзак і дістала телефон, що пиликає. На екрані відобразився старший брат із фіолетовою зачіскою. Спеціально не змінюю фотографію, мене ця веселить.

— Привіт братик, я вже знаю, що ти з Маргошею йдете гуляти. Вона мені всі зміни розповідала куди і на що вона сподівається. Але розповідати її плани на тебе не будуть.

— Гаразд, — чую сумний зітхання. — Тоді знаєш, що тебе Грег зустріне.

— Так, він написав про це ще дві години тому. Уже йду до нього.

Далі був вереск коліс, коли машина сильно прискорюється. І мій крик, і крик брата. А далі все пішло обертом. Було багато болю. Перший раз як машина мене переїхала я не побачила. На відміну від другого. І це було жахливо бачити, як машина здає назад спеціально і спеціально їде на тебе. Я чула, як хрустять кістки. А потім він вийшов із машини і підійшов до мене. Я ще була при свідомості.

— Жива сука! Не довго! І був удар ногою в голову черевиком. Я провалилася в темряву.

Прокинулася від голосу тітки, яка читала мені підручник анатомії. А дядько тихо обурювався.

— Римо, навіщо ти їй цю нудятину читаєш?

— Бо під такий текст вона точно прокинеться. А от коли ти їй дитячі казки читаєш, тільки міцніше засинає. А нам потрібно, щоб донька прокинулася. А анатомія її дратує.

Я відкрила очі. І на цьому менталіст перервав сеанс.

— Я зараз перепишу в артефакт і зможете переглянути. Другого сканування не знадобиться. Дівчина чітко все бачила. Дивно що тоді вам не провели сканування, після лікарні.

— Вік був перепоною. Мені було тринадцять.

— Я розриваю контракт, тебе звільнять за годину, — сказав чоловік, що прибіг захищати мого невдалого вбивцю.