Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Варто зазначити, що люди часто плутають тривогу і страх. Кажуть «я боюся йти на побачення», хоча, імовірно, доцільніше висловитися «я відчуваю тривогу». Але так не прийнято. Або ж говорять «я боюся стрибати з парашутом», хоча радше йдеться про тривожність. Але якщо людина уявляє момент стрибка і катастрофічність цього, вона може відчути страх.
Джеймс Голліс у книжці «Трясовини душі»1718 пише, що тривога неминуча й завжди стосується майбутнього. Люди ніколи не кажуть: «Я тривожуся через своє минуле». Навіть якщо в минулому людина вчинила щось погане, усе одно це стосується її майбутнього — втрати репутації, капіталу, важливих взаємин. Голліс зазначив, що тривога — це плата за розвиток.
Людина не може рухатися вперед без тривоги, тому що розвиток пов’язаний з невідомістю, а вона завжди наповнена проєкцією катастрофи або просто неясністю, неконтрольованістю. Невідомість погано витримується, тому що ми в базовому бажанні прагнемо до комфорту й безпеки. А щоб рухатися далі, нам треба зіштовхуватися із чимось новим. Голліс зазначав, що є умовна формула: прогрес людини пов’язаний із тривогою, а безпека як зупинка в зоні комфорту — з депресією, бо потенціал людини перестає працювати.
Німецький соціолог Макс Вебер пов’язує розвиток капіталізму (подякуємо йому за комфорт і нові смартфони) з протестантизмом, який, своєю чергою, пов’язаний з високим рівнем тривожності. На відміну від католиків і православних, протестантам не відпускали гріхи: такої практики в них не було. Вони вірять лише в прямий зв’язок з Богом, без посередників.
Як це працювало до Реформації: людина жила, назбирувала якусь кількість страху і тривоги (називатимемо її гріхом). Тоді приходила до священника, той вислуховував, відпускав гріхи, людину попускало. Вона йшла й займалася своїми справами, тоді знову грішила, через якийсь час приходила до священника — і так багато разів. У протестантів опції «попуститися» не було, тож вони вірили, що можуть врятуватися через велику кількість добрих справ. Гнані вічною тривогою, вони більше працювали, більше заробляли, платили більші податки, відповідно, економіка швидше розвивалася — і так далі.
Харарі також пов’язує квантові стрибки між аграрною й індустріальною революціями з тривожністю та проєкціями в майбутнє. Наші пращури почали розуміти, що їжі не вистачатиме, що оселитися в конкретній місцевості й одним збиральництвом їм вже не обійтися, треба щось вирощувати. Вони стали думати про майбутнє, ці думки почали рухати їх світ уперед. Сучасні люди пішли не надто далі. У кожного є фантазія про майбутнє: якщо в нас буде класний будинок, лабрадор, машина, тоді ми будемо щасливими. І всередині з’являтиметься сильна тривога, коли щось ітиме не так, вона спонукатиме нас більше працювати, більше відкладати.
Страх також корисна біфідобактерія в соціальному організмі. З одного боку, він попереджає нас про катастрофічні ситуації. Завдяки страху людина розуміє, що її межа швидкості — це 100 кілометрів за годину, не дає по шнобаку левові (краще не пробуйте) і тримається подалі від темних закапелків. Коли на якийсь час цю функцію вимкнути, люди можуть сильно травмуватися.
З другого боку, страх — це зона росту. Наприклад, людина не вміє їздити на швидкості 150 км за годину. Вона переживає сильний страх, коли наближається до цієї межі. Але відчуває, що хоче цього. Тому йде на курси, освоює нові навички й розуміє, що вже може їздити з такою швидкістю на спеціальному треку. Поступово страх переходить у зону тривоги і врешті може стати зоною комфорту.
Але тривога й страх також бувають патологічними й успадкованими через певні взаємини (у цьому місці ми можемо звернутися до Карен Горні та її терміна «базальна тривога» — більше про це розповімо в розділі про відштовхування). Тобто це спадкова частина дитинства, дуже складного і травматичного. У такому разі доводиться працювати із травмою прив’язаності. Буває також, що з людиною стався травматичний досвід, який викликає тривогу. Наприклад, був перелом, щось неправильно зрослося, рану потрібно розробляти. У цьому випадку бажано користуватися професійною допомогою психотерапевта. Самолікування тут шкідливе.
Як тривога шкодить у повсякденному житті?
1. Знижуються концентрація та увага
Оскільки людина тривалий час перебуває в напруженому стані, психічний ресурс йде на те, щоб не дати тривозі «розгорнутися». У такому стані людина робить багато «зайвих рухів»: щомиті перевіряє соціальні мережі, постійно бігає курити тощо. Виникає суб’єктивне відчуття, що головне — не зупинятись і щось робити, бо якщо просто сісти й «завмерти», обов’язково станеться щось жахливе. Зосередитися на роботі й виконувати її якісно стає значно важче, особливо якщо праця інтелектуальна. Дуже часто люди навіть не усвідомлюють, у якому стані перебувають.
2. Можуть погіршуватися сон і загальне самопочуття
Щоб заснути, саме «завмерти» і треба, а в такому стані це майже неможливо. Людина у тривозі продовжує бути активною, доки не виснажується — і лише тоді засинає. Нерідко під «ютубчик» або телевізор, який відволікає від негативних думок. Нестача сну накопичується і посилює психічне й фізичне виснаження. Тобто утворюється «зачароване коло», яке безпосередньо впливає на якість життя — професійну продуктивність і стосунки з іншими людьми.
3. З’являється тілесна і психологічна напруга
Часто можна помітити, як люди трусять ногою, стукають пальцями по столу тощо. Впоратися із
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін», після закриття браузера.