Читати книгу - "Деміан"

сів біля тебе. Хлопець, з яким я помінявся місцем, тільки здивувався, але не став заперечувати. Священик, щоправда, якось все ж помітив, що відбулася певна зміна. Взагалі, кожного разу, коли він мав справу зі мною, його потай щось непокоїло: він знав, що моє прізвище Деміан, і оскільки моє прізвище на літеру «Д», то мені не слід сидіти десь далеко позаду, разом з тими, хто йшов на літеру «С»! Але до його свідомості це не доходило, оскільки супроти цього виступила моя воля, бо я кожного разу заважав йому зібратися з думками. Та ось одного разу він помітив: тут щось не так, подивився на мене і став, бідолашний, в тупик. А у мене спосіб простий: я кожного разу дивлюся, не відриваючи погляду, прямо йому у вічі. Знаєш, майже всі люди важко витримують таке, починають бентежитись. Якщо ти хочеш від кого-небудь чогось домогтися і несподівано поглянеш йому прямісінько в очі, а він від цього не збентежиться, — тоді полиш усяку надію! Ти ніколи нічого не доб’єшся від нього, ніколи! Але так буває дуже рідко. Я знаю, власне, тільки одну людину, з якою у мене це не виходить.

— Хто ж це такий? — запитав я похапцем.

Він подивився на мене трохи примруженими очима, як це траплялося тоді, коли він поринав у свої думки. Відтак відвів свій погляд і нічого не відповів, а я, незважаючи на свою гостру зацікавленість, не зміг повторити своє запитання.

Але мені здалося, що він говорив тоді про свою матір — з нею він, здається, був духовно тісно пов’язаний, однак ніколи я не чув від нього розповіді про неї і ніколи він не запрошував до себе додому. Я навіть не уявляв, як виглядала його мати.

Іноді я намагався наслідувати його і зосереджував свою волю на чомусь, щоб домогтися задуманого. Були такі бажання, які здавалися мені досить нагальними. Але все марно — нічого не виходило. Говорити про це з Деміаном я не наважувався. Зізнатися йому, чого 6 я бажав собі, — я теж не наважувався. Та й він мене не запитував.

Моя довірливість у релігійних питаннях зазнала тим часом певних проколів. Однак за характером свого мислення (що зазнавало впливу Деміана) я дуже відрізнявся від тих своїх однокласників, які виявляли повну зневіру. Таких було декілька, і від них доводилося чути, що, мовляв, це смішно і недостойно для людини вірити в якогось Бога. Що такі історії, як про Трійцю і про непорочне народження Ісуса, — просто сміховинні і що ганебно сьогодні поширювати подібні нісенітниці. Я ж зовсім так не думав. Попри всілякі свої сумніви, я з досвіду свого дитинства все-таки доволі багато чого знав про істинне благочестиве життя, як, наприклад, у моїх батьків, і не знаходив у цьому нічого поганого чи лицемірного. Ні, я, як і раніше, відчував до релігії глибоку шанобливість. Тільки Деміан привчив мене дивитися на ці перекази, на ці догмати віри інакше, тлумачити їх вільніше, фантазійніше, більш особисто; у будь-якому разі тлумачення, які він пропонував мені, я завжди вислуховував охоче і залюбки. Багато чого, щоправда, здавалося мені надто крамольним (як-от і з розповіддю про Каїна). А одного разу під час заняття з підготовки до конфірмації він налякав мене міркуванням, яке було, мабуть, іще сміливішим. Учитель розповідав про Голгофу. Біблійна оповідь про страждання і смерть Спасителя віддавна полишила в мені глибоке враження. У ранньому дитинстві я подеколи, особливо у Страсну п’ятницю, після того як батько читав цю історію вголос, щиро, всією душею жив у цьому скорботно-прекрасному, блідому, примарному і все-таки неймовірно живому світі — в Гетсиманському саду і на Голгофі. А коли я слухав «Пристрасті за Матвієм» Баха, похмуро-могутнє сяйво страждань, що виходило з цього таємничого світу, наповнювало мене містичним благоговінням. Я ще й сьогодні знаходжу в цій музиці і в «Actus tragicus» поетичний ідеал найвищого художнього вираження.

Так от, у кінці уроку Деміан замислено повідомив мені:

— У цьому, Сінклере, є щось таке, що мені не подобається. Перечитай цю історію і перевір її на смак — тут відчувається якась прісність. Особливо епізод із двома розбійниками. Чудова картина з трьома хрестами, що стоять поруч на пагорбі! Але ось виникає ця сентиментальна повчальна історія з порядним розбійником. Спочатку він був злочинцем і творив свої мерзенні діла, казна-що, і раптом — він кається і святкує оте сльозливе свято свого виправлення і каяття! Який сенс у такому каятті за два кроки від могили — скажи на милість? Це знову не що інше, як звичайнісінька попівська історія, солодкувата і лукава, зворушливо-сльозлива і з моралізаторським підґрунтям. Якби тобі сьогодні треба було вибирати в друзі одного з цих двох розбійників або вирішувати, кому з них ти виявив би радше довіру, ти звісно ж не вибрав би цього плаксивого покаянника? Ні, ти вибрав би іншого — той молодець, бо має характер. Йому наплювати на покаяння, яке в його становищі може бути тільки гарною балачкою, він іде своїм шляхом до кінця і не зрікається в останню мить диявола, який йому досі сприяв. Він має характер, а люди з характером у біблійній історії часто опиняються в програші. Можливо, він теж нащадок Каїна? Як ти гадаєш?

Я був вражений. Де-де, а в історії з розп'яттям я вважав себе знавцем! І тільки тепер зауважив, як мало особистого, як мало уяви, фантазії я проявляв, коли слухав і читав її. І все ж нова думка Деміана звучала фатально — вона загрожувала перевернути в мені уявлення, які я вважав непохитними! Ні, не можна було так обходитися з усім і всіма, і з найсвятішим також!

Він помітив мій спротив одразу ж, перш ніж я встиг щось сказати.

— Гаразд, — сказав він примирливо, — це давня історія. Тільки не треба прибирати такого серйозного вигляду! Але я хочу тобі ось що сказати: тут є один із тих моментів, де можна чітко побачити прорахунки цієї релігії. Йдеться про те, що цей Бог, і Старого і Нового Завіту — постать хоч і чудова, але це не те, що він, власне кажучи, повинен представляти. Він — це все гарне, благородне, батьківське, чудове і також високе, сентиментальне — цілком правильно! Але світ складається водночас і з чогось іншого. А все це просто полишають на поталу дияволу, і вся та частина світу, вся та друга половина, приховується й поспіль замовчується. Скажімо, прославляють Бога як Творця всякого життя, а статеве життя, на