Читати книгу - "Сумую за тобою. Як пережити біль розставання, відновити стосунки та відпустити минуле, Ілсе Санд"

Розділ 11. Погляньте на вашу родину

Якщо вам важко з вашою мамою, їй, найімовірніше, було також важко з її мамою чи татом, а їм було важко зі своїми батьками тощо. Ви неодмінно принесете свій набутий досвід — як добрий, так і поганий — у стосунки зі своїми дітьми або з іншими близькими родичами.

  Навички побудови стосунків успадковуються

Тих навичок побудови стосунків, які маєте зараз, ви навчилися в дитинстві від найближчих людей. Якщо не пропрацювали свою манеру спілкуватися з людьми в психотерапії або в інший спосіб, то, найпевніше, на емоційному рівні ви повторюватимете той самий сценарій, що й ваші батьки. Ваш спосіб підтримувати стосунки буде схожий на їхню стратегію, а ви понесете його далі, іншим своїм близьким людям.

Деякі люди не одразу визнають, що їхні стосунки із дітьми мають щось спільне зі стосунками з батьками.

Утім, найчастіше, якщо пильно придивитися, вони передають дітям те, що отримали самі — тільки в іншому вигляді.

У домі мого дитинства дотримувалися суворих правил поведінки за столом. Наші обіди були дуже гнітючими, на них панувала крижана атмосфера. Коли в мене з’явилися діти, я зосередилася на тому, щоб створити дружню атмосферу за сімейним столом. Навмисне дивилася крізь пальці на погані манери моїх дітей, натомість зосереджуючись на бесіді й розпитуючи їх, як минув день.

Коли діти підросли, то закинули мені, що я їх не навчила столового етикету, адже їхнє невміння чемно поводитися за обідом стало проблемою, коли вони почали гостювати у друзів. Ба більше, вони зізналися, що моя підкреслена зацікавленість їхніми новинами справляла на них гнітюче враження.

Іна, 57 років

Цей приклад демонструє, як Іна — бажаючи протилежного — зрештою відтворила й перенесла на дітей гнітючу обідню атмосферу. Перейти від дисбалансу до збалансованої поведінки складно. Ми часто діємо наче маятник, якого хитає то в один, то в інший бік. Тільки коли усвідомлюємо, що саме робимо і який це має ефект, ми можемо вийти на серединний шлях і вибудовувати лінію збалансованої поведінки. Ось інший приклад, у якому Йоханнес, надміру занурившись у проблеми свого батька, узагалі не довіряє дітям та друзям своє емоційне життя. Знов-таки, приклад дисбалансу.

Коли я був підлітком, ми з татом жили вдвох. Він звіряв мені свої проблеми з жінками. Я знав геть усе та намагався допомогти — і відчував обов’язок бути розрадою батьковій самотності.

Коли я виріс, то вирішив, що НІКОЛИ не обтяжуватиму своїми проблемами дітей або ще когось. І завжди поводився так, ніби в мене все добре. Тільки багато років по тому я зрозумів, як це спантеличувало моїх дітей та друзів, адже вони ніколи не знали, що я відчуваю та ким насправді є.

Йоханнес, 52 роки

В обох прикладах бачимо схильність впадати в крайнощі. Ми легко можемо потрапити в пастку цієї поведінкової моделі, якщо не будемо пильнувати її, не звернемося про допомогу за потреби.

Замолоду ми зазвичай плануємо стати своїм дітям кращими батьками, ніж нам були наші батьки. Утім, часто нам доводиться визнавати свої помилки, коли виявляється, що ми в пастці знайомої моделі й повторюємо ті самі речі, що й свого часу наші мама з татом.

Вибачити батьків, так само, як і нести свою провину, може бути легше, якщо збагнути, що проблеми, які ви тепер переживаєте, раз по раз повторювалися протягом усієї вашої родинної історії. Оскільки вони так глибоко вкорінені, не можна очікувати, що одна людина візьме й залагодить усе те, що тягнулося в сім’ї віками. Та якщо нам удасться роз­в’язати бодай частину проблем і вибудувати з дітьми здоровіші стосунки, ніж були в нас із батьками, то майбутні старші й молодші покоління нашої родини краще знаходитимуть порозуміння. Отже, досвід успішної побудови стосунків також можна передати у спадок.

  Намагайтеся передати наступним поколінням щось хороше

Ви можете створити атмосферу здорових стосунків, поліпшивши взаємини із батьками та з дітьми або іншими родичами, яким залишаєте щось у спадок. І діти є найважливішими. Якщо ви витрачаєте так багато енергії на батьків, що її бракує на дітей, мудріше скоротити спілкування з батьками.

Часто трапляється так, що батьки, які майже нічого не давали дітям, поки ті були малі, з плином часу стають більш вимогливими. Якщо ви зростали в атмосфері емоційної бідності, а тепер прикуті до примхливих батьків, водночас намагаючись дати своїм дітям те, чого самі значною мірою були позбавлені, — ви у глухому куті. Можливо, ви стикалися з такою ситуацією, і вам забракло енергії, щоб із усім цим упоратися. Тоді варто обов’язково виділити час для себе і шукати допомогу за потреби, щоб у вас було достатньо ресурсу на контакт із дітьми або іншими вашими спадко­ємцями.

Деяким людям складно виставити кордони своїм батькам, щоб звільнити простір для себе та своїх дітей, адже в Біблії написано: «Шануй батька свого та матір свою». Це — одна з десяти заповідей. Вона була створена в сиву давнину, коли не існувало соціальних служб. За тих часів, якщо людина не піклувалася про батьків, коли ті більше не могли піклуватися про себе, то вони помирали з голоду. Сьогодні ситуація зовсім інша. Отже, сьогодні можна повністю віддатися природному покликанню бути батьком чи матір’ю або транслювати любов у якийсь інший спосіб замість того, щоб дозволити батькам отримувати більше, ніж вони дають.

Природний порядок полягає в тому, щоб батьки давали щось своїм дітям, а діти мають передавати це далі, наступним поколінням. Якщо батьки емоційно нестабільні, цей порядок часто порушується, тоді вже діти починають вважати, що багато