Читати книгу - "Вальс на прощання"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А певно, — сказав Шкрета.
— Зі Сюзі?
Сюзі була курортною лікаркою, зі Шкретою вона дружила вже давненько, та досі йому якось таланило останньої миті ухилитися від шлюбу.
— Авжеж, із Сюзі, — мовив Шкрета. — Ти ж знаєш, я щонеділі підіймався з нею на оглядовий майданчик.
— Ага, то ти таки одружився, — сумно сказав Якуб.
— Щоразу, як ми туди підіймалися, — провадив Шкрета, — Сюзі намагалась умовити мене, щоб я взяв із нею шлюб. Поки я підіймався, то почувався таким змореним і старим, що мені тільки й залишалося, що одружитися. Та врешті я таки себе опановував і, коли ми вже спускалися, до мене поверталася снага, і бажання одружитися зникало. Та якось Сюзі пішла в обхід, і ми підіймалися на ту вежу так довго, що я погодився одружитися ще задовго до того, як виліз на оглядовий майданчик. Тепер ми чекаємо дитину, і мені потрібно думати про грошенята. Цей американець малює непогані ікони. На них можна заробити купу грошви. Що ти на це скажеш?
— Гадаєш, їх купуватимуть?
— З рук будуть видирати! Старий, варто лише поставити ятку біля церкви у святкові дні, продавати по сто крон, і можна заробити непогані статки! Я продавав би і половину прибутку віддавав би йому.
— А він згоден?
— У нього грошви повні кишені, то його на це діло не підіб’єш, — сказав Шкрета і вилаявся.
3
Ольга добре бачила, що, ставши на краю басейну, медсестра Ружена махає їй рукою, та знай собі плавала, вдаючи, ніби не помічає її.
Вони не любили одна одну. Шкрета поселив Ольгу в маленькому помешканні поруч із Ружениною кімнатою. Ружена мала недобру звичку гучно вмикати радіо, а Ольга полюбляла тишу. Вона вже і в стіну гупала, та медсестра натомість іще дужче збільшувала гучність.
Ружена знай махала, аж поки таки дістала змогу сповістити пацієнтці, що опівдні на неї чекатиме гість зі столиці.
Ольга зрозуміла, що то приїхав Якуб, і страшенно зраділа. Та відразу ж здивувалася: чому це я так радію, почувши про його приїзд?
Ольга належала до тих дівчат, які вміють роздвоюватися на дві особи — ту, що зазнає почуттів, і ту, що спостерігає.
Але раділа навіть Ольга-спостерігачка. Адже вона добре розуміла, що така страшенна втіха Ольги-чутливиці несумірна події, та оскільки була злорадна, то діставала задоволення від цієї несумірності. Вона аж усміхнулася, подумавши, що Якуб, певне, жахнувся б, дізнавшись, як несамовито вона йому радіє. Стрілки годинника над басейном показували за чверть дванадцяту. Ольга подумала собі, що учинив би Якуб, якби вона кинулася йому на шию й закохано поцілувала. Вона підпливла до краю басейну, вилізла з води і подалася до комірки. Трохи шкодувала, що не дізналася про Якубів приїзд від самого ранку. Якби знала, то вбралась би ошатніше. Тепер на ній була сіренька сукенка, яка аж настрій псувала.
Траплялися такі хвилини, наприклад, трохи раніш, під час плавання в басейні, коли вона геть забувала про свою зовнішність. Та зараз вона дивилася у маленьке люстерко в комірці і бачила себе в тій сірій сукенці. Ще за кілька хвилин тому вона зловтішно посміхалася, уявляючи, як кинеться Якубові на шию й палко його поцілує. Але та ідея спіткала її в басейні, де вона плавала, не відчуваючи свого тіла, перетворившись на саму безтілесну думку. А тепер вона знову набула тіла і вбралася в сіру сукенку, опинилася нескінченно далеко від тих веселих фантазій, і знала, що стала точнісінькою такою, якою, на превеликий жаль, завжди знав її Якуб, — зворушливим дівчатком, якому потрібна поміч.
Якби Ольга була дурненька, то вважала б себе красунею. Та вона була розумна дівчина, тому вважала себе навіть бридкішою, ніж була насправді, хоч, правду кажучи, була вона ні бридка, ні вродлива, і чоловіки з нормальними естетичними уподобаннями охоче переспали б з нею.
Та оскільки Ольга полюбляла роздвоюватися, то та її істота, що спостерігала, перепиняла ту, що відчувала: хіба це важливо, який вигляд вона має? Невже варто потерпати від того, що відбилося в дзеркалі? Невже вона тільки об’єкт для чоловічих поглядів? Хіба вона товар, що сам себе виставляє на ринку? Хіба не може вона існувати незалежно від свого вигляду, бодай тією мірою, якою будь-який представник чоловічої статі не залежить від нього?
Вона вийшла з купального корпусу і побачила його обличчя, що сяяло від добротливої ніжності. Вона знала, що він не простягне їй руку, а погладить по голові, як маленьку дівчинку. Звісно ж, він так і вчинив.
— Де будемо снідати? — запитав він.
Вона запропонувала йому піти до їдальні, де снідали пацієнти, за її столом було вільне місце.
То була величезна зала, заставлена столами, за якими, тісно притиснувшись одне до одного, снідали люди. Якуб з Ольгою посідали за столом і довго чекали, коли кельнерка принесе їм суп в глибоких мисках. За їхнім столом сиділи дві жінки, що відразу ж зав’язали розмову з Якубом, якого вони зарахували до дружної родини пацієнтів. Отож йому тільки вряди-годи щастило запитати Ольгу про деякі практичні речі: чи задоволена вона харчами, лікарями, процедурами. Коли він запитав, де вона мешкає, Ольга сказала, що в неї лиха сусідка. І кивнула на столик неподалік, де саме снідала Ружена.
Їхні сусіди за столом попрощалися та й пішли собі, і Якуб сказав, глянувши на Ружену:
— У Геґеля є цікаве міркування про грецький профіль, що його краса, як він гадав, полягає у тому, що ніс з’єднується з лобом рівною лінією, і внаслідок цього увиразнюється верхня половина чола, яка містить у собі розум та знання. Дивлячись на твою сусідку, я побачив, що у неї все зосередилося на щелепі. Поглянь, як вона жує й водночас голосно балакає. Геґеля прикро вразила б оця зосередженість на нижній, тваринній частині обличчя, хоч ця дівчина, яка мені хтозна й чому неприємна, все ж таки досить вродлива.
— Ти так гадаєш? — запитала Ольга, і в голосі її прозвучала ворожість.
Тому Якоб хутко відказав:
— Принаймні не хотілося, щоб мене пережував цей ненаситний рот.
І докинув:
— Геґель був би задоволений тобою. Домінанта твого обличчя — чоло, що відразу ж свідчить про твій розум.
— Ці міркування мене страшенно дратують, — відтяла Ольга. — Вони стверджують, що обличчя людини — це відбиток її душі. Але ж це цілковите безглуздя. Мою душу я уявляю у вигляді широкого підборіддя й чуттєвих вуст, а насправді в мене гостре підборіддя і маленькі вуста. Якби я не дивилася в дзеркало і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вальс на прощання», після закриття браузера.