Читати книгу - "Престиж"

«Нове транспортування людини» не можна назвати типовим явищем через те, що цей номер відповідає щонайменше чотирьом із вищезгаданих категорій, тоді як більшість ілюзіоністських номерів належать до однієї чи двох. Щоправда, якось у Європі я бачив один складний трюк, що поєднав у собі ознаки п’яти категорій.

Зрештою фокусник вдається до різних ілюзіоністських прийомів.

Ці прийоми значно важче класифікувати: коли йдеться про техніку, обдарований фокусник не гребує нічим. Техніка трюку може бути як примітивною (скажімо, розміщення одного предмета за іншим, що дозволяє приховати його від публіки), так і надзвичайно складною, що потребує попередньої підготовки сцени й залучення цілої команди асистентів і підсадних двійників.

Не варто забувати про низку традиційних прийомів. Часом буває доречно застосувати «чарівну» колоду, з-під якої висуваються одна чи кілька необхідних карт; строкатий задник, на чиєму тлі непомітно здійснюються певні маніпуляції; чорний стіл або інший предмет, який важко розгледіти із зали; манекени, двійників, дуб­лерів, підсадних осіб та інші обманки. Вигадливий фокусник тяжіє до експериментів. Будь-який винахід, невідомий

пристрій чи іграшка підводять його до думки «Чи допоможе це поставити новий номер?». За остан­ні роки було показано чимало номерів, що виконувалися за допомогою незвичних засобів, як-от поршневий двигун, телефон, електроенергія, а також іграшкова димова шашка Ворбла, що справила неабиякий ефект.

Для фокусника магія не приховує жодної таємниці. Ми обираємо різні варіанти стандартних методів. Те, що вражає глядачів оригінальністю і новизною, розглядається професіоналами виключно з точки зору техніки. Якщо хтось розробив новаторський трюк, інші ілюзіоністи неодмінно запозичать його — це лише питання часу.

Будь-який дивовижний ефект можна пояснити. Для його досягнення використовують потаємне відділення, хитро розміщене дзеркало, підсадку асистента, який прикинеться добровольцем із публіки, або простий відволікальний маневр.

А тепер я здіймаю руки — мої пальці розчепірені, між ними нічого не приховано — й привселюдно заявляю: «Нове транспортування людини» нічим не відрізняється від інших трюків і має логічне пояснення. Так склалося, що завдяки поєднанню простого, але ретельно збереженого секрету, тривалої практики, деяких відволікальних маневрів і традиційних прийомів цей номер став наріжним каменем моєї програми й моєї кар’єри.

Енджер, попри титанічні зусилля, не зміг розкрити мою таємницю, про що я невдовзі розповім.

XVII

Ми з Сарою та дітьми трохи відпочили на південному узбережжі; я брав цей щоденник із собою.

Спершу ми вирушили до Гастінгзу, де я давно не був, але довго не затрималися. Місто занепадає, і я боюсь, що це необоротний процес. Майстерня мого батька, продана після його смерті, знову перейшла до іншого власника. Нині тут побудовано пекарню. У долині, за нашим домом, з’явилося багато нових будинків; незабаром буде прокладена залізнична гілка до Ешфорду.

Покинувши Гастінгз, ми поїхали до Бексгілу. Потім — до Істборну. Звідти — до Брайтону. І нарешті — до Богнору.

Перше, що я хочу зауважити з приводу цих нотаток: саме я намагався принизити Енджера, а я, своєю чергою, зазнав приниження від нього. За винятком цієї несуттєвої подробиці, я точно відтворив події і навів інші подробиці без помилок.

Я докладно коментую мій секрет, надаючи йому особ­ливого значення. Бачу в цьому певну іронію, адже я так красномовно просторікував про тривіальність більшості ілюзіоністських секретів.

Ні, я не вважаю мій секрет тривіальним. Його легко розкрити, і Енджер, мабуть, дізнався правду, хоч би що я писав раніше. Гадаю, деякі люди теж зрозуміли, що я приховую.

Будь-хто з тих, хто читає цю оповідь, імовірно, збагнув, у чому річ.

Але ніхто не здогадається, що цей секрет справив усеосяжний вплив на моє життя. Саме тому Енджер ніколи не докопається до істини, якщо я не підкажу йому відповідь. Він не зможе уявити, наскільки сильно моє життя підпорядковувалося необхідності зберігати таємницю. Ось у чому суть.

Поки я тримаю під контролем ведення нотаток, розкажу, як сприймають мій номер із глядацької зали.

XVIII

Трюк «Нове транспортування людини» видозмінюється з роками, але техніка залишається тією самою.

Попервах я використовував два ящики, а згодом — дві шафи, два столи й дві лавки. Один предмет розташовувався на авансцені, інший — на заднику. Точність розміщення не є вирішальною; на різних майданчиках апаратура ставиться по-різному залежно від форми та розмірів сцени. Найважливіша вимога: відстань між двома предметами має бути великою. Реквізит яскраво освітлений і добре проглядається із зали від першої і до останньої миті мого виступу.

Я опишу найпершу — і найпростішу — версію цього трюку, коли я ще використовував зачинені ящики. Раніше мій номер називався «Транспортування людини».

І тоді, і тепер цей номер був окрасою програми; відтоді нічого не змінилося, крім незначних деталей. Тому я розповідатиму так, ніби досі виконую давню версію.

Обидва ящики викочуються на сцену за допомогою монтувальників, асистентів або добровольців із публіки. Глядачам демонструють, що ящики порожні. Доб­ровольцям дозволяється пройти крізь них, відчинивши не лише дверцята, а й закріплені петлями задні стінки, а також зазирнути під дно. Потім вони встановлюють кожен ящик на відповідне місце й зачиняють дверцята.

Після короткої жартівливої преамбули (вимовленої з яскраво вираженим французьким акцентом) про переваги перебування в двох місцях одночасно я прямую до першого — найближчого ящика — й відчиняю дверцята.

Звісно, він досі порожній. Я беру зі столу яскравий надувний м’яч і разів зо два ударяю ним об підлогу, аби продемонструвати його стрибучість. Заходжу до першого ящика й тимчасово залишаю дверцята відчиненими.

Кидаю м’яч у напрямку другого ящика.

Зсередини захлопую дверцята першого ящика.

Зсередини розчахую дверцята другого ящика, виходжу на сцену і підхоплюю м’яч, що пролітає біля мене.

Щойно м’яч опиняється в моїх долонях, перший ящик ефектно здригається, розкриваючись стулками назовні; всі бачать, що він цілком порожній.

Тримаючи м’яч у руках, я виходжу до рампи й розкланююсь перед публікою.

ХІХ

Дозвольте мені стисло викласти історію мого життя і моєї кар’єри до останніх років минулого століття.

У вісімнадцять років я почав жити самостійно, виступаючи з фокусами в мюзик-холах. Навіть за підтримки містера Маскелайна мені було важко знайти роботу; минуло кілька років, а я не здобув ані слави, ані багатства, ані почесної згадки в афішах. Зазвичай я асистував іншим фокусникам і довгий час платив за винаймання помешкання грошима, що їх заробляв виготовленням ящиків та іншого ілюзіоністського реквізиту. Навички столярної справи й батьківські уроки стали мені в пригоді. Я завоював репутацію винахідника й конструктора, який завжди виправдовував сподівання клієнтів.

У 1879 році померла моя мати, а наступного року не стало мого батька.

Наприкінці вісімдесятих, коли мені було трохи за тридцять, я поставив власну програму і взяв собі сценічний псевдонім Le Professeur de Magie. Я регулярно виконував «Транспортування людини» в ранніх варіа­ціях.

Хоча виконання трюку давалося мені легко, я був незадоволений сценічними ефектами. На мій погляд, зачинені ящики були позбавлені загадковості, внаслідок чого публіка не відчувала небезпеку і незбагненність того, що відбувалося на сцені. Такий реквізит не підходить для ілюзіоністських цілей, бо є надто банальним. Крок за кроком я вдосконалював свій номер: застосував невеликі шафки, куди можна було ледве втиснутися; потім додав столи з маскувальними відкидними дошками;