Читати книгу - "За горизонтом, Ерін Кас "

Додому повертаємось в повній тиші. Хлопці їдуть ззаду на автівці Захара, а ми удвох. Макар тримає мене за руку й періодично кидає знервовані погляди. Знаю, що йому складно і намагаюся не нагнітати обстановку, щоб не бути перепоною на шляху до рішення. Прощаємося біля мого під’їзду довгим ніжним поцілунком і він, як завжди, чекає поки я увійду до будинку. Підіймаюсь сходинками на другий поверх, дістаю ключі й відчиняю двері. Заходжу у темну квартиру, роззуваюся й кидаю куртку на пуфик при вході. Ступаю тихо, щоб не розбудити батьків. У ванній вмиваюся й розчісую волосся. Все роблю на автоматі, дивлюсь у дзеркало пустим поглядом.

— Алю, це ти так тихо копошишся? — визирає зі спальні мама.

— Так, мамо, я, — відповідаю ледь чутно.

— А я думаю, чи ти повернулась, чи дощ по вікнах б’є. Ще досі йде?

— Так, там злива. Добраніч, мамо, — відчиняю двері спальні й заходжу не вмикаючи світла. Наосліп одягаю нічну сорочку й лягаю в ліжко. Вкриваюсь з головою ковдрою й дозволяю сльозам, нарешті, пролитися. Кусаю свій кулак й схлипую. Не можу тримати в собі стільки болю. Він рветься з грудей голосними риданнями за кохання, яке можу втратити. Засинаю, коли не вистачає сил на думки, сплю тривожно й постійно прокидаюся, розуміючи, що більше не буде так як раніше. Все зміниться.