Читати книгу - "Поезії. Книга V, Олександр Олесь"

class="p2" style="">Зашуміла зграя піною на хвилях,

Зашуміла вітром... ще раз! І - прощай!..

І летіла легко, наче біла хмара,

І кричала з неба про щасливий край.

 

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Тихо, тихо сходив білий лебідь кров’ю,

То, здавивши рани, крила рознімав...

І в знесиллі бився... Зграє лебедина!

Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?

 

2.04.1917

 

«Вона прийшла, як мрія довгождана…»

 

 

Вона прийшла, як мрія довгождана,

І вийшли всі назустріч їй,

І всі кричали їй: «Осанна!

Благословенний ранок твій!»

 

І враз усмішкою гіркою

Її всміхаються уста...

І враз показує рукою

Нам на Голгофу! на хреста...

 

1917

 

«Після довгих літ мовчання…»

 

 

Після довгих літ мовчання,

Після довгих літ журби,

В час прекрасного світання

Не прокинулись раби.

 

Не прокинулнсь в могилах,

Не воскресли в день святий,

Не знялись на вільних крилах

В небо, в простір золотий.

 

І потоки слів розкутих

З рабських уст не полились,

Тіням лицарів забутих

На шаблях не поклялись.

 

В час прекрасного світання

Прогунявили раби...

Після довгих літ мовчання

І невтішної журби.

 

12.04.1917

 

«Вчорашні спільники на нас здіймають зброю…»

 

 

Вчорашні спільники на нас здіймають зброю,

Ідуть з мечем на нас брати,

Готові братньою рукою

Нас на Голгофі розп’ясти,-

О Боже, Волю захисти.

 

Сліпою помстою і кров’ю

Їх груди дихають в огні...

Закрийте Волю хоругов’ю,

Не дайте впасти їй в борні...

Північний привид вдалині.

 

Червона пара над землею,

Кричать над Волею круки...

Невже розлучимося з нею,

Невже від братньої руки

Впадуть підкошені квітки?!

 

О, схаменіться! Тільки дайте

Напитись сонця і краси,

А потім бийте, ріжте, крайте,

Тіла рубайте, як ліси,

І Волю розірвіть, як пси.

 

22.04.1917

 

«Хто з вас вийде, хто з вас скаже…»

 

 

Хто з вас вийде, хто з вас скаже

Як неволя прийде знов,

Хто з вас лицарем поляже

За велику хоругов?

 

Хто із вас хоч заголосить,

Коли сонце закричить,

Коли сонце жертв попросить

І востаннє заблищить?!

 

Хто на голову похилу

Сірий попіл покладе,

Кине квіти на могилу

І на неї упаде...

 

28.03.1917

 

«Сміється хтось, плює нам в рани…»

 

 

Сміється хтось, плює нам в рани,

Цілує - як огнем пече,

При нас на нас кує кайдани

І обнімає гаряче.

 

О, хто ти, хто ти, невідомий,

Ти, сину Ночі і Гріха?

І голос в відповідь знайомий:

«Я Каїн, брате, ха-ха-ха!»

 

1917

 

«О Воленько, билинонько моя…»

 

 

О Воленько, билинонько моя...

Нема тобі життя на світі!..

Тверда у нас земля,

Засохнеш на граніті.

 

А не умреш сама - уб’ють тебе вітри:

На крила схоплять і полинуть...

Закрутять, скрутять і згори

На гострі скелі кинуть.

 

6.05.1917

 

«Радійте, співайте пісні голосні…»

 

 

Радійте, співайте пісні голосні,

Квітками заквітчуйте чола ясні.

Ридайте і смійтесь в сльозах, солов’ї,

Стрівайте воскреслі надії свої.

 

Минули навіки дні чорних негод -

Живе Україна! і вільний народ,

Як з попелу Фенікс ожив і злетів

І зорями зміряв простори степів.

 

О Боже, без меж милосердя твоє!

І правда, о Боже, на світі ще є,

Недарма нам снилась вона уночі,

Недарма ми гибли, до неї йдучи.

 

3.06.19І7

 

«Він ждав і все не вірив крику ран…»

 

 

Він ждав і все не вірив крику ран...

Він все повірити боявся,

І, зуби зціпивши, сміявся,

Оганьблений народ-титан.

 

Вампіри з його ссали кров - терпів,

Мовчав в ярмі під батогами,

Коли знущались діти-хами,-

Бур’ян незайманих степів.

 

Здавалось - Бог його навік прокляв,

Здавалось - кинув на наругу,

І дав йому найбільшу тугу,

Але найменшу честь одняв.

 

Всі йшли, всі рвались далі і вперед,

Жили, боролися, творили,

І на горбу його могили

З квіток життя збирали мед.

 

Він гнив в землі... і, може б, гнив віки,-

Не стерпів Бог... Озвавсь громами,

Заплакав мідними дощами

І кинув гніву блискавки.

 

І встав народ... О, встав народ-титан,

Обмитий потом, слізьми, кров’ю;

І руки з ніжною любов’ю

Простяг в