Читати книгу - "У пущі, Леся Українка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
млинові почепить йому на шию
і в море кинути».
Річард
(саркастично показуючи на подобизну Годвінсона)
Чи ти вважаєш,
що й се кумир?
Годвінсон
(спустивши очі на Біблію)
Розмова з нечестивим
і праведні уста споганить може.
(До громади.)
Хто двигає такі гріхи важезні
на скутій нечестю своїй душі,
тому нема ні прощі, ні рятунку.
Калеб
Воно-то так показує. А все ж
тут десять раз годиться приміряти,
щоб відрубати так як слід, по правді.
Джонатан
Так, батьку мій! Сама свята премудрість
твоїми се устами промовляє!
Важкі гріхи, се правда, взяв на душу
нещасний мій товариш!..
Річард
Джонатане,
«цілуючи, ти зраджуєш»? 22
Джонатан
Ні! Свідчусь
моїм життям: і я не краще жив,
але господь моїм гріхам потерпів -
в той час, як я вже став на край безодні,
він дав мені пізнати путь правдиву.
Абрагам Сміт
Бува, що бог в останній час покличе.
Джонатан
(до Абрагама Сміта)
І тим-то наш господь Ісус Христос
казав прощать не тільки що…
Годвінсон
(що ретельно шукав у Біблії весь час, часом одриваючись для реплік, робить раптовий жест Джонатанові, аж той з несподіванки замовкає, а Годвінсон звертається до Калеба)
Мій брате,
ти помилився, що йому дозволив
прилюдно промовляти. Ось поглянь,
що тут стоїть.
(Посуває книгу Калебові і читає, роблячи пропуски та натискуючи на особливо важні слова. Калеб стежить очима по книзі за читаним і безгучно порушує устами, немов повторяє за Годвінсоном, та потакує головою на притисках)
«Всяк різьбяр і будівничий… серце своє віддає, аби вдати гаразд покрасу. Так само й коваль… так само й гончар… серце своє віддає, аби скінчити начиння. Всі вони на руки свої надіються… Без них місто не заселиться, але на престолах суддів не сядуть і закону судового не розмислять та й не мають вирікати вироку чи присуду…»
Калеб
(після читання б’є себе по лобі)
Гай-гай! Стареча пам’ять!
Виразно ж тут стоїть, що кожен майстер
на судьбищах не має промовляти.
(До Джонатана.)
Замовкни, сину, й сядь.
Джонатан покірно вклоняється і, зітхнувши, сідає.
Годвінсон
(знов посуває Біблію до себе)
І ще є слово:
(читає)
«Хто каже про нечестивого, що він праведний, той буде проклятий від людей і зненавиджений межи народами».
Абрагам Сміт
Рятуй нас, господи, і заступи!
Джонатан
Я праведним його не називав…
(Обриває, глянувши полохливо на Калеба, що робить йому знак мовчати.)
Калеб
(до Джонатана, добродушно)
Не бійся, ми по правді все розважим,
а ти мовчи, тобі мовчати личить.
Годвінсон
Щоб не було спокуси, краще вийди.
Джонатан, жалісливо глянувши на Річарда, що відповідає йому іронічним усміхом, виходить.
Калеб
(до громади)
Що Річарда ніхто не назове
в нас праведним - про се і мова зайва,
та не хотілось би його лишити
без порятунку.
Річард
Я не погибаю!
Метью Фільдінг
Ну, та й загонистий!
Калеб
(до Річарда)
Ні, сину, гинеш,
хоч, може, й сам того не тямиш.
(До громади.)
Браття,
я б ще гадав йому почасувати -
тож і Содому бог почасував -
він, може, схаменеться.
Годвінсон
Чесний брате,
коли він досі ще не схаменувся,
на що ти ще надію покладаєш,
які ознаки бачиш каяття?
Калеб
(заклопотано)
Ознак, то правда, начеб і немає…
а все ж з ним варто ще поговорити.
От мати Річардова чесна жінка,
богобоязна, чей направить сина
на добрий шлях.
Едіта
(глухо, але зважливо)
Я мушу вам признатись,
що я на сина втратила надію.
Він слів моїх до серця не приймає.
Годвінсон
Ще заповідь порушена: він матір
не поважає.
Річард
Мамо, як ти можеш
такий на мене поклеп допускати?
Едіта
(суворо)
Се правда, Річарде.
Годвінсон
(робить рух до Едіти)
Ви чули, браття?
Абрагам Сміт
Задебеліло серце. Шкода хлопця.
Душа закостеніла. Пропаде.
Калеб
А все ж таки не тратьмо ще надії
його порятувати, бо снагу
йому господь таки вділив чималу.
Як ми про свічник радились, тоді ще
я притчу про таланти нагадав:
не даймо ж, браття, ані змарнувати,
ні в землю закопати ті таланти,
що доручив найвищий нашим дітям.
Годвінсон
Сей чоловік вже змарнував талант,
розтринькав, мов п’яниця. Чи ж не міг він
навчитись на чужині хистів добрих
або наук потрібних? Ні, віддався
диявольському хистові - скульптурі.
Абрагам Сміт
А дехто каже, що і то від бога.
Годвінсон
За всі віки було лиш два майстри,
що з божого шляху не ухилялись:
Веселіїл та Еліав, 23 що в храмі
єрусалимськім працювали, решта ж
все Каїнове кодло; 24 все нащадок
Сідона й Тіра. Їх ярмом залізним
скромити треба! Хто митці найперші?
Юбаль і Тубаль-Каїн. 25 Хто їм батько?
Метью Фільдінг
Та вже ж що Каїн, хто ж сього не знає?
Калеб
Я вас прошу, як Авраам просив
за нечестиве місто: 26
(показує на Річарда)
ся душа
в гріхах ще, може, не зовсім погрузла,
ще, може,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пущі, Леся Українка», після закриття браузера.