Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

капітан Халл іще раз окинув поглядом своє судно. Все було гаразд: снасті гарно натягнені, вітрила наставлені, як годиться. Він залишав Діка Сенда самого на шхуні-бригу, отже потурбувався зробити все так, щоб тому не довелося без крайньої потреби переставляти вітрила.

На прощання капітан Халл дав юнакові останні настанови.

- Діку, прошу тебе, добре пильнуй! Якщо навіть усупереч усьому виникне необхідність рушити з місця й піти за нами - коли ми запливемо далеко, переслідуючи смугача,- Том і його товариші завжди допоможуть тобі впоратися з вітрилами. Ти їм тільки поясни до пуття, що та як робити, і, я певен, вони зроблять усе якнайкраще.

- Атож, капітане,- озвався старий Том,- містер Дік може цілком покластися на нас.

- Наказуйте, містере Дік! - вигукнув Бет.- А ми вже зуміємо стати вам у пригоді!

- За що тут тягти? - спитав Геркулес, закасуючи рукави куртки.

- Поки що ні за що,- відповів усміхаючись Дік Сенд.

- Завжди до ваших послуг! - мовив велет.

- Погода гарна, Діку,- вів далі капітан Халл.- Вітру майже немає. Однак, хоч хай там що, не спускай шлюпки на воду і не покидай корабля!

- Зрозуміло, капітане!

- Коли треба буде, щоб «Пілігрим» підійшов до нас, я тобі дам знати, піднявши жердину з вимпелом.

- Вудьте спокійні, капітане,- відказав Дік Сенд,- я не випускатиму з ока вашої шлюпки.

- От і гаразд, мій хлопчику. Будь розважливий і хоробрий. Ти ж бо тепер помічник капітана! Тож будь гідний свого звання. Ще ніхто не діставав його в твоєму віці.

Дік Сенд не відповів, а тільки всміхнувся й почервонів. Капітан Халл зрозумів цю усмішку і цей рум’янець.

«Славний хлопчина! - подумав він.- Скромність і рішуча вдача - оце і є Дік Сенд!»

Однак з останніх розпоряджень капітана Халла, який відпливав буцімто на зовсім безпечну справу всього на кілька годин, було видно: він неохоче покидає «Пілігрим». Та непереборний мисливський інстинкт, а надто владне бажання довантажити трюм, щоб якомога краще виконати свої зобов’язання перед Джеймсом Уелдоном,- все це спонукало його до ризику. Зрештою, й тихе море мало сприяти їм у полюванні. Тож ані його команда, ані він сам не могли встояти перед такою спокусою. Китобійний сезон було б урешті закінчено, і ця думка брала гору над усіма іншими міркуваннями капітана Халла.

Він рішуче попрямував до мотузяної драбинки, щоб спуститися в шлюпку.

- Щасти вам! - побажала місіс Уелдон.

- Дякую, місіс Уелдон!

- Прошу вас, не бийте дуже боляче цього бідного кита! - вигукнув малий Джек.

- Не буду, мій хлопчику! - відповів капітан Халл.

- Беріть його обережно!

- Еге ж... ми його братимемо в рукавичках!

- Часом на спині у них велетенських ссавців знаходять вельми цікавих комах,- зауважив кузен Бенедікт.

- Ну що ж, містере Бенедікт,- сміючись, відповів капітан Халл,- коли ми пришвартуємо смугача до борту «Пілігрима», ви матимете змогу влаштувати на його спині грандіозні «комахолови».

І, повернувшись до Тома, додав:

- Сподіваюсь, Томе, що ви і ваші товариші допоможете нам розітнути кита, коли ми припнемо його до корми... а за цим затримки не буде!

- До ваших послуг, містере капітан! - відповів старий негр.

- От і добре! - мовив капітан Халл.- Діку, ці славні люди допоможуть тобі наготувати бочки. Поки ми полюватимемо, нехай вони повикочують їх на палубу. Коли ми повернемось, робота піде швидко.

- Буде зроблено, капітане!

Необізнаним людям треба пояснити, що вбитого смугача мали прибуксирувати до «Пілігрима» й міцно пришвартувати до штирборту. Потім матроси, взувши чоботи із шипами на підошвах, мали вибратися на спину кита й розрізати шар жиру, що вкривав його, на паралельні смуги від голови до хвоста. Тоді порізати смуги на шматки по півтора фута завдовжки, а шматки покраяти на ще дрібніші шматочки і, поскладавши в бочки, опустити в трюм.

Звичайно, закінчивши полювання, китобійне судно відразу якнайкоротшим шляхом прямує до землі, щоб там докінчити обробку туш. Команда висідає на берег і приступав до перетоплювання жиру. З жиру добувають його найцінніший складник - ворвань.

Однак за обставин, які склалися, капітан Халл не мав наміру повертатися назад і виконати на березі що роботу. Він розраховував перетопити додатково здобутий жир аж у Вальпараїсо. Зрештою, от-от мали повіяти західні вітри, і капітан «Пілігрима» сподівався дістатися до американського берега за три тижні, а за цей час здобич не могла б зіпсуватися.

Пора було відчалювати. Перш ніж лягти в дрейф, «Пілігрим» устиг трохи наблизитись до місця, звідки смугач давав про себе знати фонтанами пари та води. Кит усе плавав посеред широченного червоного поля, раз у раз розтуляючи велетенського рота й втягуючи міріади рачків. На думку досвідчених китобоїв, що стежили за ним, він і не думав тікати. Безперечно, то був саме той кит, що його китобої прозвали «бойовим».

Капітан Халл переліз через борт і мотузяною драбинкою спустився на ніс шлюпки.

Місіс Уелдон, Джек, кузен Бенедікт, Том і його товариші ще раз побажали їм удачі.

Навіть Дінго, зіп’явшись на задні лапи й вихилившись за борт, ніби прощався з командою.

Потім усі перейшли на ніс, щоб не пропустити жодної подробиці небезпечного полювання.

Шлюпка відчалила й, гнана вперед чотирма веслами в дужих руках, стала швидко віддалятись од «Пілігрима».

- Пильнуй, Діку, добре пильнуй! - востаннє гукнув до юнака капітан.

- Можете покластися на мене, капітане.

- Стеж одним оком за «Пілігримом», а другим - за шлюпкою! Не забувай про це!

- Буде, як кажете, капітане!

Легка шлюпка вже відпливла на кількасот футів од шхуни-брига. Капітан Халл стояв на носі й далі давав свої настанови. Однак годі було розібрати слова, і зміст угадувався хіба що з виразних жестів.

Саме тут Дінго, що й досі стояв, спершися лапами на борт, жалібно завив. Марновірні люди напевно мали б це за лихий мак.

Від цього виття здригнулася навіть хоробра місіс Уелдон.

- Дінго, Дінго! Ай-ай-ай! - мовила вона.- І оце та так підбадьорюєш своїх друзів? Ану-бо гавкни гарно, як ти вмієш: дзвінко, радісно!

Але собака більше не подавав голосу; він звільна підійшов до місіс Уелдон і