Читати книгу - "Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол"

- Сам може і ні,- мовив Хитун-Бовтун,- але вдвох можна. При належній допомозі ти могла зупинитися на семи роках.

- Який у вас чудовий пасок! - раптом зауважила Аліса. (Вона подумала, що вже досить розмовляти про вік. Якщо вони мають по черзі вибирати тему, то настала її черга.) - Тобто,- поправила вона себе, подумавши,- чудова краватка, хотіла я сказати… Ні, я маю на увазі пасок… Пробачте, будь ласка! - додала вона злякано, бо Хитун-Бовтун мав надміру ображений вигляд і вона почала шкодувати, що обрала саме цю тему для розмови.

«Якби я знала,- подумала вона,- де в нього шия, а де стан».

Видно було, що Хитун-Бовтун дуже сердиться, хоч він і мовчав кілька хвилин. Коли він, нарешті, заговорив, це було глухе ричання.

- Це дуже… неприємно… - нарешті видавив він з себе,- коли людина не вміє відрізнити краватку від паска.

- Я знаю, що з мого боку це справжнє неуцтво,- промовила Аліса таким покірним голосом, що Хитун-Бовтун подобрішав.

- Це краватка, дитино, і дуже гарна, ти правду кажеш. Це подарунок Білого Короля і Королеви. В тім-то й сила!

- Та невже? - вигукнула Аліса, дуже задоволена тим, що зрештою вона обрала гарну тему для розмови…

- Вони дали її мені,- замислено продовжував Хитун-Бовтун, закидаючи ногу на ногу і обхопивши коліно руками,- вони дали її мені… як подарунок не до дня народження.

- Пробачте,- розгублено мовила Аліса.

- Я не образився,- відповів Хитун-Бовтун.

- Я хотіла запитати, що таке подарунок не до дня народження?

- Ну, звичайно, подарунок, який одержують не в день народження!

Аліса трохи подумала.

- Мені більше подобаються подарунки до дня народження,- сказала вона нарешті.

- Ти сама не розумієш, що говориш! - вигукнув Хитун-Бовтун. Скільки днів має рік?

- Триста шістдесят п’ять,- відповіла Аліса.

- А скільки в тебе днів народження?

- Один.

- Якщо відняти один від триста шістдесяти п’яти, скільки залишиться?

- Триста шістдесят чотири, звичайно.

Хитун-Бовтун був не зовсім певен у цьому.

- Перевіримо на папері,- сказав він.

Аліса не могла втримати посмішку, коли діставала записну книжечку і писала приклад:

365 - 1 = 364

Хитун-Бовтун узяв записну книжку, уважно подивився в неї.

- Здається, вірно… - почав він.

- Але ви держите її догори ногами,- перебила його Аліса.

- А й справді! - весело погодився Хитун-Бовтун, коли Аліса перевернула книжку.- А я ще подумав, чого вона така чудна! Як я вже сказав, задача, здається, вирішена вірно… У мене зараз немає часу уважно проглянути її. Як бачиш, залишається триста шістдесят чотири дні, в які ти можеш одержувати подарунки не до дня народження.

- Без сумніву,- погодилась Аліса.

- І лише один для подарунка до дня народження, розумієш. Хіба це не слава?

- Не знаю, що ви розумієте під «славою»,- сказала Аліса.

Хитун-Бовтун зневажливо усміхнувся.

- Звичайно, ти не можеш цього знати, доки я не поясню тобі. Я розумію під цим, що це для тебе вбивчий доказ!

- Але «слава» не означає «вбивчий доказ»,- заперечила Аліса.

- Коли я вживаю слово,- мовив Хитун-Бовтун гордовито,- воно означає саме те, що мені треба… Не більше і не менше.

- Питання в тому,- промовила Аліса,- чи ви здатні надати словам так багато різноманітних значень.

- Питання в тому,- сказав Хитун-Бовтун,- хто буде господарем становища… От і все.

Аліса була надто приголомшена, щоб говорити. За хвилину Хитун-Бовтун знову почав:

- Вони бувають з характером, оці слова… Особливо дієслова, вони страшенно зарозумілі… З прикметниками можна робити що завгодно, але з дієсловами - ні… Проте я добре справляюся з багатьма з них! Непроглядність! От що я тобі скажу!

- Будь ласка, чи не скажете ви мені,- промовила Аліса,- що це значить?

- Ось зараз ти говориш, як належить розумній дівчинці,- сказав Хитун-Бовтун з дуже задоволеним виглядом.- Говорячи «непроглядність», я мав на увазі, що з нас уже досить цієї теми. Краще розкажи, що ти хочеш робити далі. Адже, гадаю, ти не думаєш залишитися тут на все життя?

- Ви вкладаєте в одне слово занадто багато змісту,- замислено промовила Аліса.

- Коли я примушую слово виконувати таку велику роботу,- пояснив Хитун-Бовтун,- я йому завжди плачу додатково.

- О! - вигукнула Аліса. Від здивування вона неспроможна була сказати щось інше.

- Ти зможеш побачити їх у суботу ввечері,- продовжував Хитун-Бовтун,- коли вони прийдуть по платню.

(Аліса не насмілилась запитати, чим він розраховується з ними. Тому, бачите, і я не можу сказати вам цього).

- Ви, здається, добре вмієте розтлумачувати значення слів, пане,- сказала Аліса.- Чи не поясните ви мені, коли ваша ласка, баладу «Курзу-Верзу»?

- Треба послухати її,- зауважив Хитун-Бовтун.- Я можу розтлумачити всі вірші, що досі були написані, і багато з тих, що досі не написані.

Така заява вселяла надію, тому Аліса прочитала перший куплет:

Був смажень, і швимкі яски

Сверли-спіралили в кружві,

Пичхали пиршаві псашки

І трулі долові.

- Для початку досить,- перебив її Хитун-Бовтун.- Тут сила-силенна важких слів. «Смажень» - означає четверту годину дня,- час, коли починають смажити м’ясо на обід.

- Це дуже підходить,- погодилася Аліса.- А що таке «швимкі»?

- Ну, «швимкі» - швидкі й водночас шумкі. Бачиш, це - як у чемодані: в одному слові запакували два значення.

- Зараз розумію,- зауважила Аліса в роздумі.- А що таке «яски»?

- «Яски» - це звірята, трохи схожі на борсуків, трохи - на ящірок, а трохи - на штопор.

- Вони, мабуть, дуже чудні?

- Дуже,- сказав Хитун-Бовтун.- Крім того, вони мостять гнізда під сонячним годинником і їдять сир.

- А що значить «сверли» і «спіралили»?

- «Сверли» значить шуміли, як свердлик, коли ним вертіти дірки, а «спіралили» - закручувалися штопором.

- А «кружва» - це, мабуть, трава кругом годинника? - запитала Аліса, дивуючись власній догадливості.

-