Читати книгу - "Долина жаху, Артур Конан Дойль"

- Ви, мабуть, вважаєте мене за бездушну людину,- озвалась вона.

- Це мене не обходить,- відповів я, знизавши плечима.

- Але згодом ви, напевно, віддасте мені належне. Якби ви тільки виконали...

- Немає потреби, щоб доктор Ватсон щось виконував,- швидко перебив її Баркер.- Він сам каже, що це його не обходить.

- Саме так,- підтвердив я.- Тож дозвольте мені продовжити прогулянку.

- Хвилинку, докторе Ватсоне! - благально вигукнула жінка.- Я звернуся до вас лише з одним запитанням, на яке ви можете відповісти правдивіше, ніж будь-хто в світі, і ця ваша відповідь для мене вкрай важлива. Ви краще за будь-кого іншого знаєте містера Холмса та його стосунки з поліцією. Якщо хтось скаже йому про розв’язку цієї справи, чи обов’язково ваш друг має ділитися нею з поліцією?

- Авжеж,- різко промовив Баркер.- Він працює самостійно чи, може, з ними й на них?

- Не знаю, далебі, чи можу я сам судити про такі дражливі речі...

- Благаю, благаю вас, докторе Ватсоне! Ви дуже допоможете нам... допоможете мені, якщо з’ясуєте це питання.

В голосі леді бриніла така щирість, що я на мить забув про її байдужість і ладен був зробити все, що вона захоче.

- Містер Холмс не залежить ні від кого,- відповів я.- Він працює самостійно й чинитиме на свій розсуд. Проте він, звичайно, цілком лояльний щодо своїх колег з поліції,- адже вони розплутують ту саму справу,- і не приховуватиме того, що може допомогти їм швидше віддати злочинця до суду. Більше я нічого не можу сказати, тож пораджу вам звернутися до самого містера Холмса, щоб дістати якісь докладніші відомості.

Сказавши це, я підняв капелюх і пішов, залишивши їх на лаві за живоплотом. Лише в кінці саду я озирнувся й побачив, що вони сидять на тому самому місці й запально про щось сперечаються. З того, як вони дивилися мені вслід, я зрозумів, що вони обговорюють нашу невдалу розмову.

- Мені не потрібна їхня щирість,- сказав Холмс, коли я розповів йому про цей випадок. Цілий день він провів у садибі, радячись зі своїми двома колегами. Повернувся близько п’ятої і з вовчим апетитом узявся до підвечірку, який я замовив для нього.- Ніякої поблажливості, Ватсоне; вона недоречна, коли йтиметься про їхній арешт за те, що вони допомагали вбивці.

- Ви думаєте, що до цього йде?

Мій друг був у доброму гуморі

- Любий мій Ватсоне, коли я впораюся з цим четвертим вареним яйцем, то буду готовий пояснити вам усю ситуацію. Не можу сказати, що ми вже все з’ясували,- аж ніяк,- але коли натрапимо на слід зниклої гімнастичної гирі...

- Зниклої гирі?!

- О Боже, Ватсоне, невже ви й досі не зрозуміли, що вся ця справа зводиться до зниклої гирі? Проте не засмучуйтесь: між нами кажучи, мені здається, що ні інспектор Мак, ні цей симпатичний тутешній детектив не звернули на цю деталь жодної уваги. Одна гімнастична гиря, Ватсоне! Уявіть собі атлета з однією гирею! Це спричинило б викривлення хребта. Дивовижно, Ватсоне, справді дивовижно!

Він сидів, запихаючи рот грінкою, й очі його лукаво виблискували, кепкуючи з мого збентеження. Його чудовий апетит міг стати запорукою успіху - я зберіг незабутні спогади про ті дні та ночі, коли Холмс навіть не думав про їжу, бо його стривожений мозок розгадував загадки, а худе, енергійне обличчя ставало ще зморенішим від напруженої розумової праці. Нарешті він запалив люльку, сів біля каміна й почав повагом говорити, ніби розмірковуючи вголос:

- Брехня, Ватсоне, велика, зухвала, злочинна брехня - ось що зустріло нас за цими дверима! Це наша вихідна точка. Вся історія, що її розповів Баркер,- брехня. Але Баркерову історію підтвердила місіс Дуглас. Отже, вона брехала так само. Обоє брехали, заздалегідь домовившись. Звідси постає питання: чому вони брешуть і чому так старанно приховують правду? Спробуймо, Ватсоне, разом відкинути брехню і відтворити правду.

Як я дізнався, що вони брешуть? Така недолуга витівка просто не може бути правдою. Погляньте-но! За їхніми свідченнями, вбивця менше ніж за хвилину після вбивства зняв з пальця жертви обручку, яка була під іншим перснем, повернув той перстень на місце - справжній убивця, напевно, цього нізащо не зробив би - й залишив біля трупа ту дивну картку. Все це, як на мене, просто неймовірно.

Погодьтеся, Ватсоне,- я надто шаную вас, щоб мені спало на думку, ніби ви з цим не погодитесь,- що обручку не могли зняти до вбивства. Те, що свічка горіла недовго, свідчить, що їхня розмова також була нетривалою. Невже Дуглас, про хоробрість якого ми стільки чули, міг би з власної волі віддати свою обручку? Ні, ні, Ватсоне, вбивця був наодинці з убитим при світлі лампи. Тут я не маю ані найменшого сумніву.

Причиною смерті був, очевидно, постріл з рушниці. Отже, він мав відбутися трохи раніше, ніж нам розповіли. Помилитись тут неможливо. Виходить, що ми маємо справу із заздалегідь обдуманою змовою двох осіб, які чули постріл,- містера Баркера та місіс Дуглас. Коли ж я переконався, що кривавий слід на підвіконні навмисне зробив Баркер, щоб навести поліцію на хибну думку, то довелося визнати, що проти них є вагомі докази.

Тепер поміркуймо, о котрій годині сталося вбивство. До пів на одинадцяту слуги ще не порозходились, тож до цього часу статися воно не могло. За чверть до одинадцятої всі вони пішли спати, крім Еймса, що саме був у коморі. Після того, як ви сьогодні залишили нас, я провів кілька невеличких дослідів і з’ясував, що жодного шуму, який Мак-Дональд здатен був зчинити в кімнаті, не було чути в коморі, коли всі двері зачинено.

З кімнатою економки становище дещо інше. Вона не така віддалена по коридору, і з неї долинає ледь чутний звук голосу, якщо говорити досить гучно. Звук пострілу стає тихішим, коли стріляють зблизька,- а це так, безперечно, й було. Отже, постріл не був гучним, але в нічній тиші його звук міг легко долинути до кімнати місіс Еллен. Вона, як нам відомо, трохи недочуває, проте все одно каже, що чула якийсь звук, схожий на