Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"

симпатій. Вони вже зустрічалися — Дюбюель привозив Коломбові гроші для сплачення рахунків невеличкої й збиткової друкарні, котра була непоганою ширмою для Коломба. Зустріч ця залишила в Дюбюеля неприємне враження, він спочатку навіть не знав — чому, адже розмова в них відбулася коротка й ділова: Дюбюель передав Коломбові гроші, вони уточнили, якими каналами зв'язку можна користуватися в разі небезпеки, фактично домовились про все.

Либонь, Коломб, як і Дюбюель, знав золоте правило розвідника: чим менше про тебе знають, тим краще. Він тримався насторожено, в ньому відчувалася якась наїжаченість — відвертої розмови не вийшло, відбулася бесіда чи обмін думками, як кажуть у таких випадках офіційною мовою.

Пізніше Дюбюель збагнув, чому так сталося: вони стояли на протилежних полюсах, хоч і робили спільну справу. В них були різні світогляди, різне ставлення до життя, різні уподобання і різні мрії. Вони були дітьми різних класів, хоч і об'єдналися в боротьбі із спільним ворогом. Знали: після перемоги над фашизмом їхні шляхи розійдуться, але тепер мусили хоча б зовні дотримуватися добропристойності.

Коломб, побачивши Дюбюеля, помахав йому рукою.

— Радий бачити вас, пане Мертенс, — почав із стандартної в таких випадках фрази.

— Дюбюель… — потиснув йому руку Кладо. — З вашого дозволу, Жан Дюбюель — паризький комерсант.

— О-о, я вам по-справжньому заздрю: жити в Парижі — моя мрія!

— До першої облави, — зсунув брови Дюбюель.

— Так, — одразу погодився Коломб. — Поки там боші, Париж мертвий. Що будете їсти? Бульйон з бріошами, суп з квасолею чи суп з коропа?

«Суп з коропа… — зневажливо подумав Дюбюель. — Юшки б потрійної, справжньої, з димком, на волзькому березі!»

— Бульйон, — погодився, — бульйон і качку по-гасконському, бо в Парижі й забули про таке.

Офіціант прийняв замовлення, Коломб закурив і мовив, перехилившись через столик:

— Москва припинила зв'язок, не пояснивши причини. Потім я одержав листа від вас з умовним сигналом. Що сталося?

— Провал.

Коломб нервово загасив щойно запалену сигарету.

— Шифр!.. Вони знають шифр?

— Може статися.

— І прочитали наші радіограми?

Дюбюель кивнув:

— Гадаю, так. Радист не встиг передати сигналу про небезпеку, можливо, не встиг знищити й кодової книги.

— Тепер у Берліні знають, яку інформацію передавав я, і намагатимуться встановити, звідки вона просочувалася… — В очах у Коломба Дюбюель прочитав тривогу. Але нічим не міг заспокоїти його. І все ж спробував:

— Не думаю, що «полковника» можуть запідозрити. Про нього знаємо лише ми з вами, а це гарантія…

— Якби лише ми… — вихопилося в Коломба.

Дюбюель був певен: так, знають не лише вони. Під час першої зустрічі він намагався дізнатися від Коломба про всі джерела його інформації, однак Коломб одразу замкнувся й попередив, що дасть пароль тільки до «полковника» й лише тому, що треба передати код. Усе інше належить до його компетенції, він передаватиме інформацію Центру лише до кінця війни, і нікому нема діла до того, хто працює разом з ним. Правда, тоді ж Коломб попередив, що його послугами користується і швейцарська розвідка — так зване бюро ХА на чолі з майором Хауземаном.

Дюбюель знав про це бюро. 1939 року швейцарська секретна служба з бригадним полковником Массоном на чолі створила спеціальне бюро, яке мало робити політичні узагальнення про ситуацію в Німеччині, наглядати за німецькими дипломатами в Швейцарії, захищати швейцарських дипломатів за кордоном і засилати своїх агентів до рейху. Дюбюелеві повідомили навіть адресу бюро ХА: вілла Штуц у Костанієнбаумі поблизу Люцерна. Тоді ж він висловив Центру свої сумніви щодо доцільності використання Коломба, але начальство не погодилося з ним, наказало передати Коломбові код і погодити розклад радіосеансів. Інформація, яка йшла з ОКВ через Коломба, переважувала усі інші міркування.

Репліка, що мимоволі вирвалася в Коломба, дала Дюбюелеві підстави поновити колись перервану розмову.

— Ми мусимо бути певні у вірогідності переданої інформації, — почав здалеку, — і повинні знати, від кого її одержуємо.

Коломб не одвів погляду від тарілки.

— Мабуть, ви маєте рацію, і все ж я не назву вам прізвищ.

— Я привіз вам новий код, — перевів розмову на інше Дюбюель. — Адже інформація з ОКВ все ще надходить?

Коломб кивнув. Він не назве лише імен людей, які постачають інформацію «полковникові», — решта — не секрет для Дюбюеля.

Ще перед нападом Німеччини на Польщу друзі Коломба доставили в Швейцарію портативний радіопередавач. Коломб мусив підтримувати прямий зв'язок з радіооператорами ОКВ, де «полковник» посідав високий пост — був одним з помічників шефа функабверу генерал-майора Еріха Фельгібеля.

«Полковник» особисто зашифровував свої повідомлення й передавав їх двом сержантам-операторам, на яких міг покластися. І все ж оператори не знали, з ким підтримують зв'язок: були певні, що перемовляються з агентами абверу за кордоном. «Полковник» ставив на своїх повідомленнях вихідні номери, внесені ніби до журналів для спеціальних резидентур. Такими резидентурами займалися або сам Канаріс, або його найближчі помічники. Це давало змогу «полковникові» уникнути реєстрації своїх радіограм. Пеленгації ж він не боявся. Передачі велися з двох величезних зал, де постійно працювало не менше ста передавачів, та кому спаде на думку пеленгувати функабвер?

На випадок утрати зв'язку Коломб мав викликати функабвер на постійній частоті наосліп умовним сигналом, поки той не відізветься.

Ця чудово продумана й чітка схема мала лише одне вразливе місце: якщо Центр хотів дати завдання «полковникові» або просив уточнень, Коломб не міг передавати їх сержантам-операторам, це було надто ризиковано. Тому він тричі на тиждень в умовлений час вночі на постійній хвилі передавав короткі цифрогрупи в надії, що «полковник» зможе їх прийняти.

І, за рідкими винятками, цей вид зв'язку ще не підводив.

Єдине: тепер у гестапо, абвері та СД, можливо, вже лежали розшифровані запити Центру до «полковника». Але, маючи навіть такі документи, важко встановити, кому ж саме вони адресовані.

— Провал Клода Тюрбіго дечого навчив нас, — мовив Дюбюель, відсьорбнувши бульйону, принесеного кельнером. — Я привіз вам