Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

Айт вирушив у путь, коли обоє Сонць підбилися вже височенько. Він ішов швидкою ходою енергійної заклопотаної людини, яка з материнським молоком всмоктала в себе непохитне переконання, що час — гроші, а хвилина загаяння — втрачений дайлер. Кожен мусив бачити, що це йде не безробітний, а людина при ділі.

На нього й справді ніхто не звертав уваги. Долина Двох Сонць жила своїм напруженим метушливим життям. Довбалися на крихітних ділянках фермери, поспішали на підприємства робітники. На Дайлерстоун сунув нескінченний потік велосипедів, мотоциклів, автобусів, автомашин.

Айт добре розрахував час: навіть коли б поліція і шукала каторжника БЦ-105, їй важко було б знайти його — до послуг втікача всі види транспорту, навіть вертольоти.

Айт уже хотів зупинити якусь із автомашин, але потім передумав: випадкова аварія чи найменше порушення правил руху з боку шофера — і поліція з'явиться зненацька. Ні, краще вже поїхати електричкою.

Грунт в Долині Двох Сонць був такий дорогий, що залізниці або заглиблювалися в нього, або дерлися по залізобетонних опорах аж під хмари.

Айт волів би промчати до Дайлерстоуна в аеровагоні. Але першою на автостраді зустрілась глибинна станція, і він посунув туди разом з натовпом.

«Кейз-Ол» — фосфоресціювало на кожній плиті брудного тунелю.

«Кейз-Ол!!!», «Кейз-Ол!!!», «Кейз-Ол!!!» — кричали, аж захлиналися рекламні щити на станціях, репродуктори в тунелях, рознощики товарів у вагонах.

Нафта Кейз-Ола, сталь Кейз-Ола, вугілля Кейз-Ола, уран Кейз-Ола — цього було досить, щоб захопити в свої руки всю Монію. Потрапляючи в обійми містера Кейз-Ола при народженні, кожен монієць не виривався з них навіть після смерті, бо, починаючи з пелюшок і кінчаючи урнами для праху та автоматичними магнітофонами-поминальниками, — все мало марку Кейз-Ола або однієї з його дочірніх фірм.

— Лотерея мільйонерів! Лотерея мільйонерів! — репетував, проходячи вагоном, нужденний чолов'яга у формі компанії Кейз-Ола. — Абсолютно надійний шанс забезпечити себе на все життя! Всього тільки один дайлер, один дайлер!.. Комуністи, гангстери, волоцюги, п'яниці — хто виграє, тому прощається все!.. Поспішайте купити квиток у рай — ціна один дайлер!

То була славнозвісна Лотерея мільйонерів містера Кейз-Ола. Першого дня кожного місяця один з монійців, якому випадав щасливий виграш, одержував мільйон дайлерів. Щойноспеченому мільйонерові прощалося все: вбивства і злочини, навіть належність до членів забороненої і переслідуваної політичної партії.

О, то була хитра гра! Монійці жили як у лихоманці: навіть жебрак за один дайлер може стати мільйонером! Щасливого сфотографують у найрізноманітніших позах, повідомлять його точну адресу, покажуть по телебаченню — обману нема. Сьогодні виграв він, але наступного разу можеш виграти й ти. Шанси однакові для всіх!

То була хитра гра, бо підігрівала монійців примарою щасливого випадку, тримала в стані безперервної жадоби грошей.

— Ті, що ховаються від поліції, ті, що збираються вчинити злочин, купуйте звільнення від колишніх і майбутніх гріхів! Тільки один дайлер! Один дайлер!

Айт машинально засунув руку до кишені комбінезона… і густо почервонів. Ні, не тому, що грошей не було. Кляті звички — вони так вкорінюються!

Підліток Айт уривав од шлунка дайлер, щоб купити лотерейний квиток, і, як свята, чекав на тиражне повідомлення. Юнак Айт уже скептично посміхався, але квитки купував, бо таки сподівався на щасливий випадок. Витрачав кілька дайлерів на лотерею і інженер Айт. Справді, хоч і дуже мізерна, але можливість виграшу таки була. Та колишній каторжник БЦ-105 уже не візьме з рук містера Кейз-Ола нічого, навіть порятунку від смерті!

Худий, підстаркуватий монієць, що сидів поруч Айта, витлумачив його рух по-своєму:

— Отак завжди… Найбагатша людина Монії пропонує тобі щомісяця: віддай один дайлер і візьми мільйон!.. Смикнешся до кишені — а там не вистачає якоїсь дрібнички, щоб купити отой виграшний квиток… — Він справді понишпорив у кишені і зітхнув: — Велика людина містер Кейз-Ол! Щедра!

Айта як ножем штрикнуло в груди.

«Велика?! Щедра?! Бідна, затуркана істото, ти навіть не підозрюєш, що після кожного тиражу Кейз-Ол кладе собі до кишені кільканадцять мільйонів дайлерів чистого зиску!..»

— Могутня людина!.. — тоскно вів своє дідуган. — Що ми проти нього? Комахи!.. Захоче — ощасливить. Захоче — роздушить…

«Ні, як комаха, буде розчавлений містер Кейз-Ол!..» — хотілося крикнути Айтові.

А в вухах мимохіть лунали тоскні інтонації голосу старого монійця. Айт вийшов з вагона електрички і, не маючи жодної монети, пішов пішки через весь Дайлерстоун аж у найзлиденніший район міста — Броклайн.

Яким простим здавалося все там, на Зорі Кейз-Ола: тільки б звільнитись, а тоді…

«Ну, й що тоді? Тебе запхали на каторгу за першу спробу помститись. Ти звільнився. Але як же помститися містерові Кейз-Олу, якщо навіть побачити його — неможливо?..»

Тоскно було в Айта на душі, коли він підійшов до похмурого, облупленого будинку на Броклайн, 716.

— «Майстер Корк, — прочитав він на іржавій табличці біля в'їзду в двір. — Гараж».

Ні, цей майстер, мабуть, навряд чи викує ключ до палацу містера Кейз-Ола.

Згас, потьмянів екранчик, може, щоб дати спочинок глядачеві, а може, перезаряджалися касети. Павло Сєдих сидів приголомшений, нездатний зробити бодай рух.

Біофільм пірейців так вплинув на юнака, що в його душі ще й досі вирували гнів і зненависть проти невідомого містера Кейз-Ола, жевріла гірка любов до золотоволосої красуні Мей. Ніякі книги, ніякі фотографії не могли дати яскравішого уявлення про чужу далеку планету, ніж це зробив біоскоп.

Юнак дуже втомився. Йому здавалося, що він сидить у цьому кріслі вже кілька діб. Хотілося їсти й спати.

«Постривай… А оті сірі несмачні кульки, що