read-books.club » Фантастика » Знак зодіака, Ігор Маркович Росоховатський 📚 - Українською

Читати книгу - "Знак зодіака, Ігор Маркович Росоховатський"

220
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Знак зодіака" автора Ігор Маркович Росоховатський. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 23
Перейти на сторінку:
містифікації, навіть коли то був спритний пройда, якому тільки й треба було, що попоїсти на мій кошт, я все одно вдячний йому за те, що він привернув мою увагу до однієї з найцікавіших проблем науки. І хай ота пекуча рідина, якою він пригостив мене три з половиною роки тому, зовсім не “еліксир безсмертя”, а, можливо, якийсь невідомий наркотик, — дія того препарату була справді надзвичайна, і шкода, якщо його не дослідять вчені. Словом, розповідаючи цю історію, я плекаю надію на ще одну зустріч з “Мафусаїловим нащадком”, як назвав себе мій випадковий знайомий, приховавши своє справжнє ім’я.

Ми познайомились у дуже прозаїчній обстановці, яка, здавалося, абсолютно виключала всяку можливість надзвичайного. Моя несподівана доля якось занесла мене в невідоме селище, розташоване на автостраді Харків-Київ. Я розрахував бути там кілька днів, але впорався за кілька годин і, не знаючи, куди себе подіти, знемагав від нудьги на автобусній станції, чекаючи на київський експрес. Саме там, у буфеті, допиваючи другий кухоль несмачного теплого пива, я й перехопив голодний погляд підстаркуватого чоловіка в благенькому вбранні.

Він дуже вирізнявся серед інших пасажирів. Правда, зовнішність у нього була аж надто звичайна: зморшкувате обличчя з гостреньким червоним носиком; сивуваті пасма

Чг волосся; люстриновий піджачок — ну просто п’яничка-рахівник з якогось периферійного колгоспу та й годі. Але вражали його очі: дуже виразисті, жваві й надто молоді. Коли той погляд ковзнув по мені, я підсвідомо відчув, що ця людина — надзвичайно спостережлива. За якусь частку секунди було оглянуто і мене, — з п’ят до голови, — і мій портфель з блокнотом та самопискою, і недоїдений “залізобетонний” шніцель, і недопитий кухоль пива. І не тільки оглянуто, а й зважено й оцінено з відповідними висновками.

“Цікавий тип! — подумав я за професійною звичкою письменника пригодницького жанру. — Мабуть, такі очі мусить мати най-кваліфікованіший шпигун. А втім, ні. Він би зрадив себе такими очима”.

Кортіло запросити чоловіка до столу, чимось пригостити. Проте було якось незручно, і я, щоб зав’язати знайомство, запитав у нього щось неістотне. Він відповів, присунувся ближче.

— Чи не хочете пива?.. Правда, тепле.

— Ні. Спасибі… — він пересів до мого столика. — Не п’ю і вам не раджу… А от коли б… коли б ви почастували мене обідом — був би дуже вдячний.’

— Власне, я й сам хотів вам запропонувати. Але…

— Я не задарма. Я заплачу вам хорошим сюжетом. Адже ви письменник, так?

— Вгадали.

— Застерігаю: мій обід коштуватиме дорого, бо апетит у мене великий… А втім, у вас аж сто сорок сім карбованців сорок п’ять копійок.

— Помилились на сотню.

— Ні, ви просто забули, що у вашій записній книжці, за обкладинкою, лежить сотенна.

Я недовірливо витяг записну книжку, розгорнув… і здивовано знизав плечима: справді з-за обкладинки ледь визирав ріжечок купюри. Коли я її туди запхнув?.. Далебі, не пам’ятаю.

— А тепер перевірте: у лівій кишені вашого піджака лежать чотири десятки, у правій кишені штанів, у гаманці, — п’ятірка, два карбованці, три гривеники, два п’ятаки і п’ять копійок… Ваш автобусний квиток, який ви шукали і не могли знайти, лежить у блокноті між третьою і четвертою сторінками. У вашій самописці — фіолетове чорнило, хоч ще вчора було чорне; позавчора ви вдвох з кимось були в кінотеатрі — восьмий ряд, п’яте й шосте місця; днями вас запрошували на нараду письменників-фантастів; у вас є приятель на ім’я Іван, його телефон Б 2-64-56; ви автолюбитель, і два місяці тому автоінспектор пробив вам дірку в талоні, у вас…

— Годі, годі! — замахав я руками, маскуючи удаваним жахом своє справжнє збентеження. — Ви хто — новітній Шерлок Холмс?!

— Надто дрібний масштаб для порівняння! — пхикнув старий. — Якщо й порівнювати, то хіба навпаки.

— То дозвольте, ж дізнатись, хто ви.

— Настане час, коли моє ім’я гримітиме на весь світ. Але це буде пізніше. Пізніше… А зараз — навіщо воно вам?.. Коли хочете — звіть мене “Мафусаїловим нащадком”, був такий біблійний персонаж, що поставив рекорд довголіття. Я — найстаріший з усіх людей Землі, мені щонайменше тисяча років!

— О, ви чудесно збереглися, як на ваш вік!

— Іронізуєте, мій молодий друже? Даремно!.. От якщо ви згадаєте про нашу домовленість і замовите мені три обіди — я розповім вам таке, що у вас одразу ж зникне бажання кепкувати з мене…

— Перепрошую! — я подався до буфетниці замовляти страви.

Хто він, оцей “Мафусаїлів нащадок”?.. Циркач-пенсіонер, якийсь там колишній “маг і чаклун Бен-Алі”?.. Аматор-гіпнотизер, що звик морочити голову своїм довірливим знайомим?.. Чи просто дрібний аферист?.. На божевільного він не скидається: навпаки, його очі свідчать про гострий аналітичний розум і сильну волю. А вгадав він усе вірно, включно по дірки в талоні.

Аби “Мафусаїлів нащадок” не закинув мені скупості, я замовив здивованій буфетниці потрійний комплект усіх страв убогого меню і повернувся до свого столика. “Найстаріший мешканець Землі” доїдав мій шніцель.

— Сподіваюсь, ви мені пробачите, — сказав він соромливо. — Я дуже захотів їсти. Мені треба надзвичайно багато їсти, це моє найбільше лихо.

Звичайно, я сказав, що це — дрібниця і що зараз принесуть обід.

“Мафусаїлів нащадок” доїв, утерся засмальцьованою хустинкою і ще раз блискавичним поглядом пробіг по моєму обличчю, ніби зважаючи, що саме і в яких межах можна мені розповісти.

— Я почну здалеку, — сказав він неголосно. — Скажіть, чи замислювалися ви над питанням про час і простір?.. Ні, не в звичайному розумінні і не в аспекті теорії Ейнштейна, а так би мовити, в ідеальному плані: як відбиваються час і простір у людській свідомості? Ось ви вже людина немолода. Скажіть, хіба ви не повторювали услід за своїми батьками: “Ой, як швидко збігають літа?”

— Повторював, звісно.

— А чи не здається вам, що з кожним роком час прискорює свій рух?.. В дитинстві день довжелезний-предовжелезний: і набігаєшся, і напрацюєшся, і насмієшся, і наплачешся, — а сонечко все ще сяє над обрієм. Дуже хочеться вирости, а воно —

1 ... 14 15 16 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знак зодіака, Ігор Маркович Росоховатський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Знак зодіака, Ігор Маркович Росоховатський"