Читати книгу - "Чари країни Оз"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
ень уже хилився до вечора, коли він докінчив плота.
— Не дуже великий, — сказав старий моряк, — але я важу небагато, а ти, Тротто, ще вдвічі менше, а Скляного Котюню можна не рахувати.
— Але він надійний? — спитала дівчинка.
— Так, його стане на те, щоб донести нас до острова й назад, а більше нам і не треба.
По цих словах Капітан Біл зіпхнув плота у воду і, коли він загойдався на хвильках, зійшов на нього й простяг руку Тротті, й та швидко стрибнула за ним. Скляний Кіт опинився на плоту останнім.
Моряк вирубав довгу жердину, вистругав весло і з його допомогою досить легко вів пліт через річку. Що ближче вони підпливали до острова, то краще бачили Зачаровану Квітку і швидко пересвідчилися, що Скляний Кіт не перехвалив її анітрохи. Кольори квіток, що часто змінювали одна одну, були напрочуд яскраві й гарні, а форма їх різноманітна й цікава. Вони взагалі не схожі були на звичайні квіти.
Тротта й Капітан Біл так пильно вдивлялися в золотий вазон із Зачарованою Квіткою, що ледве помічали самий острів, поки пліт не ткнувся в його піщаний берег. Аж тоді Тротта вигукнула:
— Що за диво, Капітане Біле — тут не росте ні билинки, крім Зачарованої Квітки!
Тоді й моряк глянув на острів і побачив, що там є тільки гола земля, без камінця, без листочка й без травинки.
Тротта, якій не терпілося роздивитися Квітку краще, сплигнула з плота на берег і побігла до золотого вазона.
Там вона сповнена подиву зупинилась перед ним. Капітан Біл підійшов не кваплячись і теж постояв часинку в безмовному захваті:
— Озмі сподобається, — зауважив Скляний Кіт і сів на землю, спостерігаючи переміну барв на квітках. — Я певен, що такого гарного подарунка на день народження вона не одержить ні від кого.
— Як ви гадаєте, Капітане, вона дуже важка? І чи ми довеземо її додому, не зламавши? — стурбовано спитала Тротта.
— Та я піднімав куди більші речі! — відповів моряк. — Але спробуймо, скільки вона важить.
Він хотів був ступнути вперед, але не зміг відірвати від землі живої ноги. Дерев’яна була цілком вільна, а живої — не зрушити.
— Я, здається, прилип, Тротто, — сказав він, спантеличено дивлячись на ногу. — Це й не багно, і не клей, але щось мене тримає.
Дівчинка спробувала підняти свої ноги, щоб підійти до свого супутника, але земля тримала їх так само міцно, як і Капітанову. Вона спробувала човгнути ними або повернути їх, але марно: ноги не вдавалося зрушити ні на волосинку.
— Чудасія! — вигукнула Тротта. — Як ви гадаєте, Капітане Біле, що з нами сталося?
— Спробую зміркувати, — відповів моряк. — Ану роззуйся. Може, це шкіряні підошви прилипли до землі.
Тротта нахилилась і розшнурувала черевички, але виявилося, що вона не може витягти з них ніг. Тоді Скляний Кіт, що як звичайно ходив навкруги, сказав:
— Ваша нога пустила коріння, Капітане, і я бачу, як воно входить у землю, а там розходиться в усі боки. Те саме і з Троттою. Ось чому ви не можете рухатись. Вас тримає коріння.
Капітан Біл був досить огрядний і не міг бачити своїх ніг, але він присів навпочіпки, роздивився Троттині ноги й вирішив, що Скляний Кіт має рацію.
— Не пощастило, — сказав він скрушним голосом, видно, тяжко засмучений тим, що побачив. — Ми, Тротто, в’язні на цьому кумедному острові, і я хотів би знати, як нам звільнитися, щоб вернутись додому.
— Тепер я знаю, чому Калід сміявся з нас, — сказала дівчинка, — і чому, як він каже, на цей острів не приходить жоден звір. Ця потвора знала, що ми попадемося, й не остерегла нас.
Тим часом Калід, хоча й міцно припнутий до землі тичкою Капітана Біла, все дивився на острів, і бридкий вираз, що був на його морді, коли він глузував з Капітана Біла й Тротти, вже змінився на потішений і зацікавлений. Коли він побачив, що мандрівці справді допливли до острова й стоять перед Зачарованою Квіткою, він задоволено зітхнув. Протягле, глибоке зітхання роздимало йому груди, поки звір не відчув, що тичка, яка не пускала його, трохи зрушилась, ніби витягаючись із землі.
— Ага! — промурмотів Калід. — Ще трохи, ще трохи, і я визволюсь і зможу піти геть!
І він почав дихати скільки сили, за кожним могутнім вдихом роздимаючи груди чимдужче і таким чином за кожним разом трохи витягаючи кілок із землі. І врешті Калід, користуючись і глибоким диханням, і м’язами всіх чотирьох лап, став на піску зовсім вільний. Правда, його наскрізь пронизував кілок, тому він знайшов камінь, глибоко вгрузлий у землю, впер гострий кінець кілка в той камінь і випхав його, скільки можливо, із себе. Потім, зачепивши кілок верхнім кінцем за якийсь колючий кущ і, корчачись усім тілом, зовсім висмикнув його.
— Ну от! — вигукнув він. — Як не рахувати двох дірок у шкірі, мені не гірше, ніж будь-коли, але мушу визнати, що той старий одноногий чолов’яга врятував себе й дівчисько, пришпиливши мене до землі.
Все ж каліди, хоча й найнеприємніші створіння в країні Оз, були чарівними мешканцями чарівної країни, і в їхній натурі до зла було домішано бодай трошки добра. Цей Калід був не дуже мстивий, і тепер, коли його недавні вороги опинились під загрозою згуби, його злість на них вивітрилась. «Наш Король Калідів, — подумав він, — теж має якусь чарівну силу. Може, він зуміє якось залатати оці дві дірки в моєму тілі».
Отож, звертаючи на Тротту й Капітана Біла не більше уваги, ніж вони на нього, він увійшов у ліс і побіг таємною стежкою, що вела до захованого в хащах оселиська всіх калідів.
Поки Калід силкувався звільнитись, Капітан Біл дістав з кишені люльку, натоптав її тютюном і закурив. Тоді, пахкаючи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чари країни Оз», після закриття браузера.