read-books.club » Пригодницькі книги » Люди і тварини 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди і тварини"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Люди і тварини" автора Софія Парфанович. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 68
Перейти на сторінку:
господарюють у її торбі й нищать її речі. Лежав помазаний і подертий записник, книжка, он, пливла в річці.

Поснідавши, — а не було того доволі, Бельбаси наче б аж тоді помітили власницю торбини й харчів. Один став нишпорити в її накидці, другий встромив ніс у її кишеню. Ліля скрикнула та підвівшись стала бігти до стежки. На ній стояла мама-ведмедиха й бурчала погрозливо. У червоній пащі міцні зуби.

* * *

— Я ж вам казав, щоб були обережні, — нагадував Майк, вислухавши Ліліне оповідання про її пригоду з ведмедями. — Вам самим може нічого не було б сталося: ведмеді не комарі, не кусають — жартував. — А вже вашій торбині та приладам обійшлось гірше. Не кажу вже про страх, якого ви набралися, побачивши ще й ведмедиху. Бо від молодих вам не дуже щось загрожувало. А вже зустріч з самою самкою, готовою боронити своїх молодих, могла б бути небезпека.

— Не думаю, щоб вона поважувалась нападати на людину. Минулого літа вона дістала порядну научку. Ти знаєш котра це, — питав Франк. — Я бачив її після того, як її хоробрі діточки сплюндрували панину торбу. Торік ми зловили її в постку й назначили жовтою фарбою. Оці смуги ще й далі помітні в неї на карці. Потримавши її в «тюрмі» вивезли ми її глибоко в ліс, там де не буває туристів. Вона знає, чим пахне зустріч з людиною. Другий раз вона не поважилась би займати її.

— Але моя торба, але мої матеріяли й приладдя! — бідкалась Ліля. — До того я набралась страху. Зустріч з ведмедями не належить до приємности. Оця червона паща, оці гострі, міцні зуби — ні ви краще не згадуйте! І як вона бурчала погрозливо!

То був страх. Що правда в нього не було великих очей, хоч так каже народня мудрість, бо у ведмедів розмірно малі очі. Але, от, кігті й зуби чималенькі, до того ж гострі.

На щастя, на страху скінчилося.

Прощавай, мамо!

Літо Бельбаси провели щасливо в Великому Парку.

Їли багато всього. Відомо: ведмеді їдять усячину: рослини, ягоди, мед — його вони дуже люблять, — черв’яки й личинки, миші та інші малі звірки. Дуже люблять риб, яких зручно ловлять у річках. Так, що ціле їхнє життя повертається навкруг їжі. Не диво: звірі вони великі, тяжкі, кістки їхні покриті міцними мускулами, а поверх них товстим шаром сала. Поверх нього, очевидно, кожух. Коли приходить час зимової сплячки, вони досконало підготовані до голодівки.

Так і діялося з Бельбасами: їли, ласували на харчах, що їх покидали туристи, вишукували все їстивне в бочках для сміття. Поміж харчуванням грались і змагались і тоді були схожі на двох змагунів, що беруться за плечі й термосять один одного. Така вправа зміцнювала їх.

З ними ходила ще й мама. Її навчання нераз ставало в пригоді молодим. Утікати на дерево, коли небезпека — одне із знань, яких їх навчила вже завчасу. Хоча вони товстіли з дня на день і ставились тяжчі, проте дерлись по деревах звинно наче коти, і мама могла б бути горда з їхньої зручности та сили. Правда, нераз вона мусіла вживати стусанів, а то й показувати зуби. Взагалі ведмедик слухняний і поважає маму. Але в кого немає хоч трохи самоволі й охоти до псот? Мамине бурчання швидко приводило їх до порядку. Проте стусанів нераз доводилось зазнати.

Літо бігло швидко. Мама часто покидала молодих і зникала в гущанині. Жили тоді самопас і це теж було для них підготовкою до самостійного життя.

Швидко наближалася осінь. Пожовкли вершки дерев, стало золотіти підбиття лісу. Кущі прибралися разками червоного намиста, ягід, що в зимі не одному звірові стануть у пригоді.

Чорні ожини обсипали кущі солодкими ягодами. Великі й соковиті вони дуже смакували лісовим звір’ям. А вже ведмедям і поготів. Нагне такий гілку, придержить до землі лапою та обскубує ягоди. Облизується смаковито.

Ми теж любимо ожини. Вони великі й можна ними швидко наїстися. А коли ще горіх якийсь перепаде чи зерно, то й справді смакує воно як лакомина.

Золото лісу стало змінюватися на глибоку червінь. Спершу запалахкотіли нею сумаки й терни. Але один-другий приморозок погасив червінь і змінив її на темну багрінь. Швидко стали дуби покриватись темною міддю і клени сипати ясне золото свого листя на ситозелені свої підніжжя.

То була осінь. Глибока осінь.

Кожухи на звір’ях згусли й посивіли. Був це їхній одяг. Ведмедиха теж дістала теплий кожух. Вона щораз частіше покидала Бельбасів. До того ж стала зла й примхлива. Непокоїлася.

З одної мандрівки прийшла не сама. З нею був великий шоколядового кольору ведмідь-батько. Вони обидвоє виринули з гущавини, і такий у них був вигляд, якби вже здавна були зна — йомі й дружили. Але що це?! Назустріч вийшли два Бельбаси ситі від вловленої риби. Простували до мами. Та дорогу їм заступив ведмідь, справжній бурмило. Більший і кріпкіший за маму-ведмедиху, він ступав на міцних ногах і його гострі, великі кігті дерли землю. Очі світили ненавистю, пронизували люттю. Грізно вискалив зуби. Ведмедиха кинула погрозливий клич — звук остороги.

Молоді швидко подались до коренастого дуба й стали дертись по його стовбурі. Вже сиділи високо на кремезних конарах і з гори дивились на підніжжя дуба. Старий, не гаючись обійняв стовбур і став трусити дерево. Але молоді держались кріпко. Пробував дертись в гору стовбура. Але був надто тяжкий і сковзнув на землю. Бурчав погрозливо.

Ведмедиха знала, до чого воно йде. Ведмідь ненавидить молодих і вбиває їх як тільки допаде. Єдиний рятунок для них — втеча на дерево. Так і зробили Бельбаси. Старий наблизився до ведмедихи й вона повернулася та стала братись у ліс. З

1 ... 14 15 16 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди і тварини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди і тварини"