Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Приклад другий: Вироком обласного суду від 13.06.2000 р. О. було засуджено за ч. 3 ст. 142 КК на 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, за п. «ж» ст. 93 КК на 15 років позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому остаточно визначено покарання у виді 15 років позбавлення волі без конфіскації майна. Верховний Суд України вирок залишив без зміни. Пленум Верховного Суду України вирок обласного суду та ухвалу Верховного Суду України щодо О. змінив, застосував до нього ст. 44 КК і призначив йому за ч.3 ст. 142 КК 6 років позбавлення волі без конфіскації майна з таких підстав. За змістом ч. 1 ст. 42 КК 1960 р. (ч. 1 ст. 70 КК — В.Б.) за сукупністю вчинених злочинів визначення остаточного покарання шляхом повного чи часткового складання призначених покарань за окремі злочини або поглинення менш суворого покарання більш суворим стосується лише основних покарань. Відповідно до частини другої цього закону до основного покарання може бути приєднано будь-яке з додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу були визнано винною. Згідно з санкцією ч. 3 ст. 142 КК конфіскація майна є обов'язковою і її не призначення можливе лише при застосуванні ст. 44 КК. Як вбачається з вироку, суд за ч. 3 ст. 142 КК призначив засудженому 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, проте додаткове покарання поглинуто основним покаранням, призначеним за ст. 93 КК. Отже, дійшовши такого висновку, суд, по суті, порушив вимоги ст. 42 КК, оскільки не призначення обов'язкового додаткового покарання за сукупністю злочинів можливе тільки тоді, коли його не було призначено за ч. 3 ст. 142 КК, яка входить у сукупність, у порядку ст. 44 КК[80].
На нашу думку, остання точка зору Верховного Суду України є правильною, оскільки згідно з ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна є додатковим покаранням і вона як і інше додаткове покарання, не може бути поглинуто будь-яким основним покаранням, оскільки в цьому випадку виникає перешкода в досягненні цілей покарання, передбачених ст. 50 ч. 2 КК, зокрема “попередженню здійснення нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами” (п. 15 постанови Пленуму)[81]. У зв'язку з цим, стає ясною вимога п. 21 постанови Пленуму про те, що суд, застосовуючи принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, повинен вказати у вироку, про яке саме покарання йде мова — про основне або додаткове[82].
5. Якщо за декілька окремих злочинів призначається декілька додаткових покарань одного виду, то вони попередньо поглинаються (менш суворе більш суворим) чи складаються між собою і лише після цього приєднуються на додаток до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю[83].
6. Слід звернути увагу на те, що при визначенні остаточної міри додаткового покарання стосовно тих декількох їх видів, які призначені за окремі злочини, суд повинен додержуватися тих самих вимог, якими він керується і при визначенні остаточного основного покарання. По-перше, це стосується максимального розміру (строку) остаточно визначеного за сукупністю злочинів додаткового покарання, який повинен дорівнюватися тим самим максимальним межам, які передбачені в ч. 2 ст. 70 КК. По-друге, також як основні, призначені за окремі злочини однакові за видом і розміром (строком) додаткові покарання поглиненню між собою не підлягають, крім випадків, коли вони призначенні у максимальних межах, передбачених ч. 2 ст. 70 КК[84].
Верховний Суд України відзначив, що у випадку, коли за кожен із двох або більше злочинів нарівні з основним покаранням призначається й додаткове покарання одного виду, остаточний його строк чи розмір при частковому або повному складанні не може бути більшим за максимальний строк чи розмір, передбачений для такого виду покарань Загальною частиною КК (п. 22 постанови Пленуму)[85].
Тобто при складанні додаткових покарань за сукупністю злочинів загальний строк (розмір) даних покарання не може перевищувати максимального строку (розміру), встановленого для даного виду додаткового покарання в Загальній частині Кримінального кодексу. Це означає, що розмір штрафу не повинен перевищувати 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини Кримінального кодексу не передбачає вищий розмір штрафу (ст. 53 ч. 1 КК). Строк позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не повинен перевищувати 3 років (ст. 55 ч. 1 КК). Розмір майна, що підлягає конфіскації не може перевищувати розміру всього майна, що є власністю засудженого (ст. 59 ч. 1 КК).
З даного роз'яснення постанови Пленуму виходить, наприклад, що якщо винній особі за вчинення декількох злочинів призначено декілька разів додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то відповідно до вимог ст. 55 ч. 1 КК у разі часткового або повного складання даних додаткових покарань, його розмір не може перевищувати 3 роки.
Як зазначено вище, вимоги п. 21 постанови Пленуму про те, що однакові за видом і розміром покарання поглинанню не підлягають, крім випадків, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК, відноситься також і до додаткових покарань[86].
Приклад: Апеляційний суд вироком засудив Н. за ч. 1 ст. 152 КК на 4 роки позбавлення волі, за ч. 2
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)», після закриття браузера.