Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

індивід як біолого-психологічна істота не відокремлений як соціальна особистість, котра усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства, і розраховує на умовну, але дієву міжсуб’єктну рівність, забезпечувану комплексом існуючих соціальних норм, освоєння яких є істотною частиною її (особи) соціалізації. Норма-звичай як соціальна норма, що має надбіологічний характер, йде не від загального, а від індивідуального переконання, а стає загальним;

3) якісна реорганізація виробництва і соціально-духовного життя суспільства, ускладнення економічних відносин; поява надлишкового продукту в матеріальному виробництві як основи саморозвитку економіки; оформлення головних функцій публічної влади: розподільчо-організаційної (поділ праці; нерівний розподіл продуктів; перерозподіл продуктів, вироблених усім родом); охоронно-захисної (охорона і захист установленого порядку, забезпечення його стабільності);

4) політизація суспільних відносин внаслідок розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи); об ’єднання общин у велику племінну спільність, що осіла на певній території, з ієрархією вождів, з єдиними релігійно-культурними правилами - нормами-звичаями;

5) перетворення норм-звичаїв на правові звичаї з метою узгодження суперечливих інтересів соціальних суб’єктів, перехід від примусу сторін у суспільних відносинах до пошуку компромісів, домовленостей та інших мирних форм улагодження конфліктів і підтримання порядку (архаїчне або звичаєве право)', обмеження конфліктів між родами і запобігання кровній помсті, що мала винищувальний характер, шляхом укладення договорів примирення, які укладалися спочатку за допомогою народних зборів, старійшин, потім - ради старійшин, вождів {договірне право); зникнення варварського способу охорони звичаїв, що змінилися за своїм змістом, та інших загальнозначущих правил поведінки, вирішення спорів за допомогою правосудної діяльності, що здійснювалася шляхом прийняття індивідуальних рішень {прообраз судового права)',

6) переростання публічної влади первісного суспільства в політичну публічну владу, відокремлення від населення (апарат управління і апарат примусу), що поширюється на територіально- політичне утворення, поділене на центр (місто) і периферію. Управлінський апарат перебуває в центрі, його очолює вождь- правитель («вождество») - укріплює владні повноваження; обмежує підвладних у поведінці на власний розсуд; придушує опір з їхнього боку; формально і фактично забезпечує панування певної соціальної групи (класу) як усередині державоподібного утворення (роздача земель і зворотне отримання данини як повинності), так і ззовні - у відносинах обміну й інших стосунках із такими самими сусідніми утвореннями (це період виникнення протодержави);

7) перехід у ранню державу з розгалуженою системою органів управління, спеціалізованим управлінським апаратом; з нормативними регуляторами суспільних відносин, що набули характеру писаного права; складання системи норм, з якими має узгоджуватися поведінка людей та їх об’єднань; вироблення стійких процедур, формалізованих рішень і засобів державного примусу для підтримання правопорядку, збереження соціальної цілісності - своєрідна первісна спільна правова матерія набуває конкретних форм державного права (спочатку станового, а потім загальнодержавного). Генезис держави пов’язаний з появою права і необхідністю його охорони й захисту. Якщо існування права без держави і поза державою можливе за певних соціальних обставин, то існування держави без права неможливе.

Вирізняють такі стадії розвитку права: архаїчне (звичаєве) - до ІХ-ХІ ст.; станове (корпоративне) - до XIII-XV ст.; розвинене (загальнодержавне) - виникає у XVI-XVIII ст. й існує досі (поєднуючи традиції і новації національного, міжнародного та регіонального права).

§ 8. Особливості походження держави у різних народів світу

На стадії розпаду первісного суспільства в різних народів світу, незважаючи на певні закономірності, виникли й розбіжності в походженні держави.

Основні шляхи походження держави:

• європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

• східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

На території Європи {європейський шлях) головним фактором утворення держави було класове розшарування суспільства у зв’язку з формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів, а головною функцією - економічне регулювання і захист приватної власності. У результаті розпаду общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування при збереженні державної власності (Спарта). Найбільш класичними вважаються три форми походження держави: афінська, римська, германська

Афінська форма вважається класичною формою походження рабовласницької держави: вона виникла безпосередньо з внутрішніх класово-економічних приватновласницьких суперечностей, що розвинулися в надрах родоплемінного суспільства.

Римська форма полягає в тому, що процес утворення держави в Давньому Римі був майже таким самим, як і в Афінах, за винятком того, що він супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти привілеїв патриціїв (римської родової знаті). Плебеї, що були особисто вільними, не пов’язані з римським родом, мали торговельне і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони прискорили розпад родоплемінного устрою та утворення рабовласницької держави.

Давньогерманська форма - це процес утворення держави у давніх германців, прискорений завоюванням варварами значних територій Римської імперії. На відміну від Афін і Давнього Риму, де утворилися рабовласницькі держави, у давніх германців виникла потреба в руйнуванні рабовласницьких порядків і побудові прафеодальних (або ранньофеодальних) держав[3], які запозичили структуру влади і право Римської імперії, прийняли християнство і пристосували їх до укладу життя німецьких племен, що розвивався.

Шляхом виникнення прафеодальних держав з первісного ладу відбувався і розвиток держав на території Європи (Ірландія), у Давній (Київській) Русі, в Азії - в арабів. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів.

Східний, азіатський, шлях походження держави характерний для багатьох країн Давнього Сходу; Азії, Африки, Південної Америки, Океанії Його відмінність від європейського полягає в тому, що функція економічного регулювання і захисту приватної власності не мала великого значення, основною була управлінська функція держави. Причиною цього стали природно-кліматичні умови, що не сприяли розвитку приватної власності. Перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих суспільних робіт з будівництва каналів та інших іригаційних споруд потребувало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну: