Читати книгу - "Наодинці з акулами"

Камера для підводних зйомок, яку прислала Бену кінокомпанія, знімала на тридцятип'ятиміліметрову плівку. Підводні зйомки й були метою цієї маленької експедиції. Компанія платила до п'яти тисяч доларів за тисячу футів добрих кадрів з акулами і ще тисячу доларів за кадри з велетенськими скатами.

Бен опустив на вірьовці важкий кіноапарат у воду, потім надів акваланг.

— Якщо хочеш, можеш лягти на край рифу і дивитись, — звернувся він до Деві й показав, як треба розплататись у мілкій воді за гребенем корала, зануривши обличчя в воду над самою глибінню.

— Знаю, — кинув Деві.

— Тільки не пірнай.

Бен захопив із собою запасний акваланг. Він уже навчив Деві пірнати у невеличкій затоці, захищеній рифом, що перетинав доступ акулам. Деві був добрим плавцем і легко освоїв апарат.

— Що ти робитимеш, поки я буду під водою? — запитав Бен.

— Читатиму, — сказав Деві і вийняв з рюкзака книжку.

Бен глянув на неї і посміхнувся. Це була одна з тих книжок, якими так захоплюються англійські хлопчики, — пригоди хороброго льотчика, що бився у Північній Африці з арабами.

— Тобі вона подобається?

— Подобається, — ніяково відповів Деві. — Вона з шкільної бібліотеки.

Може, саме це й робило книжку такою привабливою. Бен подумав, що його син більше англієць, ніж американець. Деві не пам'ятав Америки і ходив у Каїрі до англійської школи. Навіть вимова у нього була швидше англійська, ніж американська. Англійське виховання, мабуть, і пояснювало те, що він був таким стриманим і практичним.

— Я ненадовго, — сказав Бен і занурився у воду, держачись за вірьовку.

Опинившись під сріблясто-блакитною поверхнею моря, Бен подивився, чи не привернула уваги акул його принада з ослячого м'яса. Тоненькі червоні струмочки крові сочилися з м'яса в прозору воду коралового моря. Хмари дрібних рибок зацікавлено розглядали принаду, але великої риби не було й близько. Бен опустив кіноапарат на саме дно і, заходячи в клітку, зрадів із своєї вигадки. Тут йому ніщо не загрожувало, а знімати акул звідси було дуже зручно. Він зачинив дверцята клітки і став чекати.

Бену довелося чекати й тоді, коли він спустився вдруге під воду після обіду. Як і завжди, акули з'явилися зненацька, не знати й звідки. Хвилину тому їх ще не було, а ось, не встиг він і оком змигнути, як одна з них уже тикає носом у осляче м'ясо. Поки Бен наводив кіноапарат, поруч з нею з'явилося ще дві; одну з них, плямисту, акулу-кішку, супроводили дві смугасті риби-пілоти, що плавали над виступом її носа. Бен приладнав камеру до стінки клітки й натиснув спуск. Ближча акула кинулася геть. Вони ще не покуштували крові. Покуштувавши її, акули зразу стають сміливіші. Бен знову став чекати.

Його не бентежило те, що він ще раз опинився в оточенні цих страховищ, від яких зазнав стільки лиха. У клітці він почував себе цілком безпечно. Але Бен виразно відчув біль у руці, куди минулого разу вп'ялися зуби акули. Боліло в тій частині руки, якої вже не було.

«Останній раз, — сказав він сам собі. — Останній хід — і більше не гратиму. Треба подумати й про хлопця…»

Бен і сам вважав, що надто вже добре вміє пристосуватись до обставин. Це корисно, коли літаєш над канадськими лісами, і при такій безладній роботі, яку йому доводилось виконувати в Єгипті. Оглядаючись назад, він зрозумів, що вміння пристосуватись стало його другою натурою. Та й як інакше міг би працювати й навіть просто вижити такий льотчик, як він? Проте не можна будувати на цьому життя людині, якій треба ростити сина. І, поглядаючи на шершаву шкіру акули, що була від нього на відстані якихось шести футів, Бен вирішив, що доведеться про це добре поміркувати у вільний час. Йому зовсім не хотілося, щоб Деві ріс таким, як він.

Дві акули кинулись на м'ясо, а потім безстрашно пропливли повз клітку. Бен націлив на них об'єктив.

— Ну, мене ти не схопиш! — сказав він, коли одна з акул вернулася, щоб подивитись на нього. — Дзуськи!

Тепер у Бена був багатий вибір: перед ним плавало п'ять чи шість акул. Деякі з них належали до породи акул-велетнів, дві були плямистими «кішками». Одна лежала на дні великої підводної скелі мертвого корала, в тому самому місці, де він сподівався побачити скатів. До цієї скелі Бен прикріпив розчалку, що держала клітку.

«Тільки не поспішай!» — у думці сказав він сам собі.

Йому завжди хотілося знімати дуже короткі шматки. Він підтримував камеру обрубком руки. Було боляче, але якось виходило. Раптом одна з акул-велетнів зухвало наблизилась до клітки і, відпливаючи, вдарила по ній хвостом.

Клітка нахилилась назад, потім уперед і мало не перекинулась на бік; її тримали вірьовки, якими Бен прив'язав клітку до коралового рифу. Він почекав, доки клітка перестала хитатись, і вирішив, що вже годі. До того ж у камері кінчилася плівка.

— Ще раз, і все, — сказав він Деві, випливши на поверхню.

— Чому акула вдарила по клітці? — запитав Деві.

Він усе бачив зверху, але Бен ухилився од відповіді.

— Хто його знає, — пробурчав він. — Випадково…

Але він не заспокоїв Деві. Бажаючи розвіяти його страхи, Бен звелів хлопцеві укладати спорядження, щоб можна було вирушати в дорогу, тільки-но він