Читати книгу - "Пташиний спів"

Чоловіки зняли піджаки, і коли Стівен складав свій, то намацав у кишені дерев’яну фігурку. Він витягнув її і, роздивляючись, покрутив у руках.

— Що це у вас? — запитала Лізетта, сідаючи на килимок поруч зі Стівеном.

— Невелика фігурка. Я зробив її ось цим, — він дістав з кишені ніж.

— Як гарно.

— Якщо вам подобається, можете взяти її собі, — не вагаючись, запропонував Стівен.

Лізетта засвітилась радістю і озирнулась, щоби впевнитися, що всі це побачили.

Стівен знайшов ще один шматок дерева, щоб вирізати фігурку для Грегуара, вся увага якого була зайнята обідом. Здавалося, крім нього, ніхто не міг похвалитися апетитом. Різноманітні сири та пироги було складено назад до кошиків майже неторканими. Берар разом із куркою їв заливний язик, а Лізетта не захотіла нічого, крім полуничного пирога і тістечок, приготованих мадам Азер. Діти пили оранжад, а дорослі смакували вино з долини Луари, хоча воно зовсім не охололо у стоячій воді.

Після обіду Берар приліг, спершись спиною на дерево, і задрімав. Азер закурив трубку і побрів у іншу частину саду з тією ж метою. Стівен зі шматку твердого дерева вирізав реалістичну фігурку чоловіка для Грегуара.

Для всіх друга половина дня тягнулася довго та нудно. Вони знов перемістилися у човен, і Берар — після недовгого керування Стівена — знову став на кормі. Стало ще спекотніше, і дами енергійно обмахувались віялами. Похмура мадам Берар у щільному офіційному вбранні сиділа у носовій частині човна, наче прикраса нещасливого корабля, на котрий насувається льодовик або екваторіальний шторм. Стівену було спекотно і трохи зле від вина. Водяні сади викликали у нього відразу: їх буйна рослинність нагадувала йому родючість цвинтаря. У густих коричнюватих водах метушились пацюки, котрі рили нори в укріплених деревом берегах над вручну викопаними канавами. Під деревами над водою літали великі мухи і сідали на гнилі маківки капусти, спаржі та артишоків, котрі так і не зібрали через безтурботне марнотратство. Територія, яка вважалася осередком природної краси, насправді була місцем загнивання живого, котре уже неможливо врятувати від руйнації.

Мадам Азер, яка також потерпала від спеки й оціпеніння цього дня, не вдавалося втримати свою офіційну поставу. Внизу шиї — там, де вона трохи розстібнула комір, — шкіра почервоніла і до неї прилипла прядка волосся полуничного кольору. Одна нога вільно спиралася на ногу Стівена, а інша була десь під лавою. Берар повільно вів човен до місця призначення, і незначні коливання призводили до відчутного напруження між ними. Стівен не забирав своєї ноги, а мадам Азер було надто спекотно — або ж просто все одно, — щоб вона захотіла змінити положення. Він зустрівся з нею поглядом, і якийсь час вона просто дивилася на нього — без тієї ввічливої посмішки або запрошення до бесіди. Нарешті вона повільно повернула голову — мабуть, для оцінки виду навколо.

З води винирнула риба, але її не помітив навіть Грегуар — куди й ділася його енергійність. Течія ріки стала повільнішою після будівництва каналу, як пояснив Берар, тому човнам більше не потрібне було стерно — поштовху жердини тепер було достатньо для прямого ходу човна. Стівен уявив величезні заплави та болота, створені тут природою ще до того, як люди розділили ріку на канали та почали обробляти землю. Призначення ріки не дуже змінилося — вона все ще постачала воду для цього колообігу надмірного розкладання, для перегнивання живої матерії, котра перетворювала землю на липкий вологий грунт.

День досяг тієї позначки, коли спека повинна спадати, але затих навіть нещодавній легенький бриз, і нерухоме повітря згустилося, стало задушливим. Грегуар почав бризкати водою на Лізетту, а та відповіла йому ляпасом, і хлопець розплакався. Азер змінив Берара на кормі, і той тепер сидів, вкритий потом, біля своєї дружини. Зрештою, навіть він замовк.

Стівен намагався відволіктися він гнилизни навколо ріки. Нога мадам Азер спиралася на його ногу все сильніше, поки повністю прихилилась до нього литкою. Тремтіння від легкого дотику перед цим дало заряд для складніших відчуттів, для бажання, більше схожого на жагу смерті.

Усіх їх, думав він, забере ця земля: язик Берара стане грудочками розсипчастого грунту, який будуть перетирати пальцями робітники у саду, а його нескінченне базікання затихне у спраглому корінні артишоків і капусти. Малий Грегуар та Лізетта стануть намулом на берегах, де копирсаються та розмножуються пацюки. А мадам Азер... Ізабель... навіть найніжніші частини її тіла, уявлені зараз Стівеном, не зможуть піднятися над жалюгідністю та недуховністю шляху, який закінчується у тягучій землі.

Здалеку вже виднівся майданчик їхньої висадки, і ставало потроху веселіше. Азер заговорив про сьогоднішню чудову прогулянку, і Берар відновив своє домінування над розмовою. За ті десять чи п’ятнадцять хвилин подорожі, які залишилися, він примудрився переписати історію цього дня, приписуючи захоплені враження від поїздки різним її учасникам. Він навіть запитував у них згоди — але перебивав їх, перш ніж вони мали змогу зруйнувати таку чудову розповідь своїми справжніми враженнями.

Мадам Азер почала виходити зі свого трансу. Вона з очевидною тривогою помітила положення своєї лівої ноги і сіла рівно. Грегуар водив у воді скляною банкою, намагаючись упіймати рибу.

Висадившись та подякувавши Берарам за їх доброту, Стівен навантажився кошиками, килимками та парасолями і повільно пішов на бульвар Гангу. Він з полегшенням залишив свій вантаж у холі для Маргарити та піднявся нагору до своєї кімнати. Там він позбувся офіційного коміра, який, як він думав, очікували на ньому побачити, і попрямував до маленької ванної кімнати у кінці коридору, котра колись належала служниці. Наповнивши ванну прохолодною водою, він з головою в неї занурився, щоб остудити навіть коріння волосся. Повернувшись до кімнати, він загорнувся у рушник, узяв колоду карт і почав розкладати на столі пасьянс. Послідовність розкладання карт він перейняв у друга свого дідуся — марновірного старого, який заробляв на