Читати книгу - "Весілля в монастирі"

— Ви вже знаєте, ми не чекали архієрея так рано, тільки увечері, а от повідомили, що він незабаром буде.

— Ага! — сказав замість привітання Ігор, потиснувши руку. — Обідатимемо разом!

— Що зробиш, — засміялася Літа. — Хіба я була проти? А як ваша нога? Ми ж так багато ходили.

Мати Серафима з острахом глянула на племінника, — він не терпів, коли його питали про здоров’я, нагадували про рану, та Єлизавета Миколаївна дивилася так дружелюбно і доброзичливо, що він спокійно відповів:

— Дякую. Уявіть собі, я просто забув про неї, і я залюбки поїхав би верхи, коли б тут були верхові коні. А ви катаєтесь верхи?

— Ні, — з жалем мовила Літа, та додала трохи задерикувато: — Але в мене є велосипед, дамський велосипед, і я так гасаю на ньому! Ви не уявляєте!

— Уявляю! — заперечив Ігор. — Це, напевне, чудове явисько — Єлизавета Миколаївна на велосипеді! Правда, тітонько?

Мати Серафима цілком заспокоїлась. Вчора спочатку вона трохи побоювалась, — може, Ігор з його настроєм буде незадоволений, що вона нав’язала йому це знайомство, але виходить усе гаразд.

— Чим можу вам допомогти?— спитала Літа в ігумені.

— Ви мені з Ігорем допоможете за обідом.

— Тьотю, я гадав з Єлизаветою Миколаївною покататися зараз на човні. Можна?— підвівши ліву брову, навмисне серйозно спитав Ігор.

— Ти збожеволів! — сплеснула руками тітка. — Як можна сьогодні?

— Ну, ну, я пожартував, коли не можна навіть мріяти про човен, про коня, велосипед, — сьогодні я цілковито у твоїй владі.

— Оце вже інша справа. Завтра нехай уже так і буде, я передам владу Аді, а сьогодні ти і Єлизавета Миколаївна допоможете мені розмовою, щоб не було нудно за обідом.

— Приготувати якісь анекдоти? — спитав невинним тоном Ігор, а Літа пирснула сміхом.

Але засміялась і тітка.

— По правді, я боюся, щоб хтось із батюшок не почав розповідати бурсацькі анекдоти з довгими бородами. Таке трапилось у сусіднього панотця на храмовому святі. Добренько хильнули і поринули в семінарські спогади, забувши про архієрея. На щастя, я там не була.

— У тебе ж не буде, на жаль, нічого хмільного, взагалі випити, крім богоспасенного монастирського квасу та меду.

Тітка хотіла насупити брови, але тільки жартома ляснула його по губах — надто вона його любила, а тут він ще встиг поцілувати їй руку.

— Краще підіть до оранжереї і візьміть там свіжий букет квітів і горщик гортензій, — наказала вона і в той же час наче мимохідь оглянула уважно вбрання Літи і схвально кивнула головою. Ігор перехопив її погляд, хотів щось сказати, але прикусив куточок нижньої губи і на мить одвернувся.

— Ви ніби чогось занепокоєні?— спитав він по дорозі до оранжереї.

— Я не спитала вашу тьотю, який архієрей має приїхати, а що, як це архієпископ Феофан? Його всі бояться, і я боюсь.

— Я не вірю, що ви когось або чогось боїтеся.

— Ні, справді боюся, він такий женоненависник!

— Але ж вас він не може ненавидіти. Хто це може вас ненавидіти? Ви що, з ним знайомі? Які можуть бути з ним справи у вас?— знизав плечима Ігор.

— Ну що ви, він недавно у нас у Полтаві, і з ним у мене, на щастя, нема справ, мені досить вікарного, меншого чином.

Ігор здивовано глянув на неї, але вона вела далі конфіденціально і значливо.

— Ви знаєте, Феофан був духівником самої цариці.

— І тому став женоненависником?— удавано серйозно, знову підвівши брову, спитав Ігор.

— Та ну вас! Хіба ви не знаєте, що він перший увів до палацу Распутіна, а потім перший розкусив його, схаменувся і почав ганити, викривати.

— Та це ж цілком справедливо.

— Звичайно, справедливо, але ж за це Феофана заслали до Полтави.

— Хороше мені заслання! Я б хотів, що мене туди заслали.

— Ну, все-таки після Петрограда, палацу, ректорства у Вищій духовній академії раптом наша Полтава! Та він справдешній фанатик у вірі, такі суворі правила завів по церквах, зовсім не відомі раніше для всіх моління, відправи. Його всі бояться, бо це у нього не показне, а справжнє, адже для себе у нього ще суворіші вимоги. Він спить на голих дошках, майже нічого не їсть...

— Навіщо ж тоді тьотя так піклується про обід?— не міг ніяк сприйняти усе серйозно Ігор, але Літа не звернула уваги і захоплено розповідала далі.