Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87"

народу. Така вже природа колоніалізму — якомога більше взяти, якомога менше дати. Не відзначався оригінальністю і його португальський різновид — неподільно користувався всіма скарбами. А вони — унікальні. Країна володіє значними запасами нафти, діамантів, срібла, залізної руди, міді, урану, вугілля, літію та багатьох інших корисних копалин.

Просторі сільськогосподарські угіддя завдяки родючим грунтам і сприятливому клімату дають на рік по два-три врожаї продовольчих та технічних культур. У надбережних водах Атлантичного океану вдосталь промислової риби, в безкраїх лісових масивах східних провінцій країни ростуть цінні породи дерев. Різноманітний і багатий тваринний світ Анголи. Слони, крокодили, зебри, антилопи, буйволи, рисі, мавпи по-варварському винищувались мисливцями з Європи.

Упродовж майже п’яти століть з Анголи безперервно вивозились її багатства. Перелік товарів визначався попитом ринку. Колонізатори збагачувались на продажі ангельського каучуку, діамантів, кави, нафти. Майже чотириста років африканців-невільників відправляли до американських берегів.

За двадцять два кілометри на південь від Луанди, на березі мілководної затоки, стоїть будинок, що нагадує невеличкий палац. Тепер тут музей рабства. Сюди, в мальовниче місце, куди прилітають зимувати рожеві фламінго, прибувають туристи, щоб дізнатися про минуле країни. Саме тут, у підвалах цього будинку, тримали перед відправкою в рабство молодих ангольців, закутих у кайдани, з важкими дерев’яними колодками на шиї.

Багато століть боровся з колоніалізмом народ Анголи. В ніч з 10-го на 11 листопада 1975 року ватажок Народного руху за звільнення Анголи (МПЛА) Антоніо Агостіньйо Нето підняв у Луанді прапор нової суверенної і незалежної держави — Народної Республіки Анголи. Він тоді виголосив крилаті слова: “Народ, що прагне стати вільним, непереможний”.

Колоніалізм відступив, але залишив по собі злидні, голод, розладнану економіку. До революції Португалія була основним джерелом кваліфікованої робочої сили для колоніальної Анголи, тому що близько вісімдесяти п’яти відсотків місцевого населення не знали грамоти. Віками культура лишалась забороненою цариною для мільйонів ангольців, і колонізатори добре засвоїли, що зберегти своє панування в Анголі вони зможуть, лише тримаючи народ у темряві, обмежуючи кількість школярів із чорною шкірою.

У 1975 році менше двадцяти відсотків ангельських дітей шкільного віку відвідували навчальні заклади. На десять тисяч чотириста дев’яносто п’ять жителів припадав один лікар.

Неписьменність — ця тяжка спадщина минулого — стала серйозним гальмом на шляху розвитку незалежної Анголи. Розуміючи це, народний уряд багато робить для ліквідації культурної відсталості країни. За роки незалежності вже близько мільйона робітників, селян, військовослужбовців отримали сертифікат про закінчення курсів лікнепу. Школи широко відчинили двері для всіх дітей. Прийнято закон про загальну обов’язкову безкоштовну освіту. За парти сіло в десять разів більше учнів, аніж до революції. Звичайно, слово “парти” — умовне. Їх не вистачає навіть для десятої частини дітей. Та й шкільних будівель поки що обмаль. От і стає школою відкритий майданчик десь у затінку під баобабом. Не розв’язана ще проблема забезпечення дітей підручниками та шкільним приладдям. І дипломований вчитель поки Що рідкість. Тому довелося залучити до вчителювання випускників восьмих і навіть шоетих класів. Але й цієї категорії письменних людей також мало. В багатьох класах вдвоє-втроє більше учнів, аніж належить.

Люди з початковою освітою сьогодні очолюють великі промислові підприємства, державні установи. На керівних посадах працюють майже всі студенти національного університету. У молодих людей, справжніх патріотів своєї батьківщини, зранку в руках шкільний підручник, вдень — робочий інструмент, а ввечері — автомат. Така ангольська дійсність. Країна вчиться, будується, бореться.

Велику допомогу НРА подають СРСР, Куба, НДР, ЧССР, Болгарія, В’єтнам, Угорщина. В учбових закладах нашої країни навчаються чимало ангольських студентів. Сотні молодих спеціалістів уже повернулися на батьківщину з дипломами. В різних районах НРА при сприянні СРСР створено десять центрів професійно-технічного навчання, обладнаних сучасним устаткуванням, де працюють радянські викладачі.

Урядова “Жорнал ді Ангола” так оцінила роботу одного з центрів: “Створений в м. Лубанго за допомогою СРСР центр професійного навчання є одним з кращих у країні. За п’ять років він підготував понад 95 % спеціалістів для сільського господарства, серед яких — механіки, зварники, трактористи, токарі”.

Пізніше ми зустрілися з радянськими викладачами, які працювали в цьому учбовому закладі. Їхній керівник В. П. Кропивницький розповів, за яких складних умов їм доводиться навчати. Люди приходять з дуже низькою підготовкою. Паралельно з заняттями по спеціальності доводиться “підтягувати” їх загальноосвітній рівень. Багато уваги надається й виховній роботі. Адже ніколи раніше в школах Анголи вона не проводилась. З великим бажанням діти вивчають російську мову, дивляться наші фільми. Радянські викладачі організовують тематичні вечори, диспути, політінформації. Спільно з ангольськими викладачами засновано музей радянсько-ангольської дружби. Експозиція музею розповідає про важливі етапи революційної боротьби ангольського народу, розкриває багатогранність співробітництва з СРСР. Чимало експонатів виготовлено руками учнів.

У провінції Уїла, де розмістився учбовий заклад, часом з’являються банди унітовців. Дехто з учнів, які їдуть додому на канікули, не повертаються до навчання. Їх убивають або залякують. Кожен фахівець сільського господарства зараз на вагу золота. От і летять в них кулі ворогів, які прагнуть завдати втрат основній галузі економіки, де зайнято близько вісімдесяти відсотків всього працездатного населення.

У країні розпочато роботу по оновленню села. Вже діють десятки кооперативів. Спеціалісти з Узбекистану працюють разом з ангольськими селянами на полях бавовнику, в’єтнамці допомагають вирощувати рис, болгари — кукурудзу та овочі, кубинці — цукрову тростину. Все більше радянських тракторів та інших сільськогосподарських машин з’являється на полях кооперативів.

У НРА хороші можливості для розвитку промисловості. Націоналізовано підприємства, які раніше належали іноземним власникам. Добуваються нафта, діаманти, залізна і мідна руди. Випускаються рибні та фруктові консерви, тканини, взуття, цемент, нафтопродукти… І скрізь проблема номер один — нестача кваліфікованих кадрів. До того ж обладнання на підприємствах спрацювалося, потребує ремонту, однак західні країни, які раніше поставляли його, відмовляються продавати запасні частини.

Успіхи Анголи були б вагомішими, коли б не агресивні дії ЮАР, яка з 1976 року веде неоголошену війну проти НРА. Окуповано значну територію південних провінцій країни. На совісті окупантів зруйновані міста і життя тисяч людей. Расисти застосовують хімічну зброю, зокрема високотоксичні отруйні речовини нервово-паралітичної дії і найсучасніші вибухові речовини, здебільшого американського виробництва.

Водночас з ЮАР активізують (це стало закономірністю) свої дії банди контрреволюційної організації УНІТА. Наслідких їхньої “діяльності” особливо помітні в південних та східних районах країни. Зруйновані селища, спалені школи й лікарні, висаджені в повітря мости та підприємства, трупи ні в чому не винних людей.

Якось бандити напали на шахтарське селище Кафунфо в північно-східній частині провінції Лунда-Норт. Вони вбили двох іноземних спеціалістів з Філіппін і Островів Зеленого Мису, а шістдесят два чоловіки