Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

інших без попереднього аналізу, ще не був введений, Фрейд рекомендував, щоб студенти відділення психоаналізу самі піддалися процедурам («Єдиний спосіб вивчити аналіз — бути проаналізованим», — усе повторював він). Тож Райх починав роботу над першим пацієнтом паралельно із самоаналізом. Для цього Райх обрав Ізидора Садґера, чий курс з психоаналізу проходив в університеті{46}. Садґер, який, як і Райх, народився на Галичині, був на двадцять років старшим за свого пацієнта. 1898 року, коли він став одним із перших практиків психоаналізу (себе він ніколи не аналізував), Садґер вислав Фрейдові одне зі своїх есе. Той не зносив його гіперболічного письма, але, незважаючи на їхні стилістичні розбіжності (Фрейд продовжував відкидати Садґерівську писанину як «нестерпну»), Фрейд 1906 року запропонував Садґеру членство у його Віденському товаристві психоаналітиків.

Психоаналітик Гелен Дойч вважала, що Садґер плекав до теми сексу практично порнографічний інтерес. В автобіографії, аби проілюструвати грубуваті манери та невміння вести себе на людях, Ернест Джонс написав про те, як Садґер одного разу відрекомендував себе перед відомою леді-літератором, біля якої той всівся за вечерею на конгресі психоаналітиків, виділивши все це жирним шрифтом: «Ви коли-небудь цікавилися мастурбацією?». Його пазурі, пригадує Дойч, були такими ж брудними, як і його свідомість; і той диван, на котрім Райх розлягався в кабінеті Садґера, чистішим не був: «Він навіть не завдавав собі клопоту переконатися, чи його пацієнти кластимуть свої голови та ноги на чистий диван», — зазначала та.

Витріщаючись на стелю, лежачи на цій бруднезній кушетці, Райх уперше довірив комусь грішні таємниці та страшенні трагедії, що лякали його в дитинстві.

* * *

Вільгельм Райх народився 24 березня 1897 року в місті Дрогобичі — аванпості Австро-Угорської імперії. Сьогодні місто розташоване поблизу південно-східного кордону між Україною та Польщею{47}. У віддаленому промисловому містечку тоді проживало лише 10 000 людей, але населення Дрогобича стрімко зростало завдяки великій кількості спекулянтів, яких приваблювали багаті поклади нафти в регіоні. Тоді на нафту був величезний попит, адже нею освітлювали міста, і сира нафта, видобута в Дрогобичі, освічувала Відень та Прагу. Вже 1873 року 12 000 бурових установок качали так зване «чорне золото», що й стало причиною того, що край назвали «Галицькою Каліфорнією».

Інший уродженець Дрогобича, письменник Бруно Шульц, який на п’ять років випередив Райха із дрогобицькою пропискою, згодом зафіксує конфлікт розмаїття культур у межах міста у своєму славнозвісному романі «Вулиця Крокодилів» (1934). Роботи з видобутку нафти на окраїнах Дрогобича забруднювали Тисменицю — річку, що текла через місто, — і, здається, заразили увесь край жадібністю та корупцією. Щоб нафтопромисловцям було де жити, у сірих передмістях один за одним виринали нові, дешеві будинки із позбавленими смаку фасадами. Поряд з ним, але, вочевидь, приречене на вимирання раптовим нападом модерності, що просто-таки вдерлася до побуту дрогобичан, ядро міста рясніло пишними садами та затхлими крамницями. У своєму романі Шульц особливо детально описав екзотичні скарби, що в них продавалися: бенгальські вогники, магічні скриньки, настої з кореня мандрагори, автоматони, мікроскопи, забальзамовані гумункули, саламандри, гравюри й рідкісні видання книг. Саме в цей час зміни епох і народився Райх.

Незабаром після народження сина Леон Райх перевіз сім’ю до Южинця, що південніше Дрогобича, на Буковині, де взяв в оренду тваринницьку ферму, що постачала м’ясо для австрійської армії. Керував він нею, як феодальною вотчиною, і своєму синові завжди здавався великим, садистичним, ласим до насильства чоловіком. «Не можу пригадати, щоби мій батько в ті часи хоч раз обійняв мене чи був до мене лагідним, — писав Райх у «Пристрасті молодості», мемуарах його дитинства, — та й не пам’ятаю, щоб я відчував між нами хоч якусь родинність»{48}. Проте є численні спогади про те, як батько його бив, а також трощив його речі. Райх пригадував, із якою деспотичною ненавистю його батько самотужки навчав Райха та його молодшого брата.

На одній зі світлин, яка є у «Пристрасті молодості», Леон Райх зображений як огрядний чолов’яга із закрученими догори вусами та товстим обличчям на накрохмаленому комірі. Райх нашкрябав поверх фото: «Його ідеалом був Герман Кайзер». На відміну від батька, свою матір Райх описував так: Сецілія Райх (у дівоцтві Ронінґер), була «тендітною, круглолицьою дівою із красивою, ніжною зовнішністю та делікатними рисами. Волосся її було густе, чорне, мов смола, й коли вона його розпускала, воно хвилями спускалося аж до її колін. Очі її також були темними — карими, ніс маленьким та рівним, і бліда вона була, мов сніг»{49}. Можливо, як на ті часи, вона й була привабливою, бо ж фото, що зосталися відтоді, на яких красується пухкенька hausfrau[16], й поготів не слугують підтвердженням його спогадів про неї; хоча — це, мов білий день, видно, Райх успадкував її чорні волосся та очі. Як згадувала Ільзе Оллендорф, Райхова третя дружина, якій здавалося, що вона не спромоглася стати втіленням ідеалізованих спогадів Райха про свою матір (і того, як вона готувала), Сецілія була «надто придушеною своїм чоловіком» й радше «не інтелектуалкою» — у неї було прізвисько «das Schaf» (вівця), яке, як Оллендорф пояснювала у написаній нею біографії свого чоловіка, «цілком імовірно мало конотацію “тупенька”».

Райх був ізольований від дітей працівників ферми та йому заборонили гратися з дітьми із тамтешнього села, які розмовляли на їдиші. Райх писав, що жадібно видивлявся за загорожу, за якою гралися інші діти. Єдиним, з ким той міг дозволити собі дитячі забави, був його молодший брат Роберт. Попри часткову ізоляцію, Райх сприймав своє напівфеодальне дитинство в австрійському селі, яке значно розфарбувало його подальше життя, крізь рожеві окуляри. Він ловив метеликів на полях — володіннях його батька, гицав на велосипеді, полював, плавав, рибалив і згадував цей привілейований, аскетичний, селянський досвід як найщасливіший період свого