Читати книгу - "Щоденник війни зі свиньми"

— Мабуть, Фаррелл пробудив свідомість молоді, — замислився Відаль. — Якщо не хочеш слухати «Кухонних балачок», гляди, щоб тебе в старі пелехи не пошили.

— Слушно, — підсміхнувся Аревало.

— Осьде він, отруєний, — вказав Рей. — Наш Ісідро вже говорить, як справдешній демагог.

— Звісно, — притакнув Аревало. — Але ти, Леандро, перебільшуєш. Це вже надто консервативне судження.

— Чом би мені не бути консерватором?

— Чому старих ненавидять? — правив своєї Аревало. — Тому, що вони занадто самовдоволені й не поступаються місцем.

— Хто ж це посуне Гладуна з-за каси? — запитав Джимі.

— Ви пропонуєте поступитися якимсь розтелепам, тільки тому що вони молоді? Зректися плодів своєї праці? Кинути стерно?

— Бурчить затятий старигань, — лукаво проспівав Джимі.

— Дуже смішно, — відповів Нестор і незмінно гаркаво продовжив: — Та хто почуватиметься в безпеці, якщо сьогодні влада не стримає хвилі?

— А пам’ятаєте багатійку з вулиці Уґартече? — пригадав Рей.

— Ту, що з котами? — запитав Аревало.

— Так, ту, що з котами. Що можна було їй закинути? Дивачка, котів підгодовує, ото й усе. І ось учора коло будинку зграя хлопчиськів забила її на смерть, а перехожі спокійно собі дивилися.

— І коти, — додав Джимі, який не любив, коли довго смутяться.

— Вони обнюхували труп, — наголосив Рей.

— Із цим ґальєґо хоч під парасолькою сиди, — звернувся Джимі до Відаля. — Бачив, як у нього шматочок горіха вилетів? Ми, старі, плюємося, коли говоримо. Сам я донедавна не знав того клопоту, але тепер і собі почав. Днями розмовляю з кимось — не пам’ятаю вже з ким, — сперечаємось гаряче — і раптом я посадив йому на рукав білу цяпку. Я продовжую, ніби нічого й не сталось, а сам молюся, щоб він не помітив.

— Із дідом було ще гірше, — сказав Аревало.

— Із Реєвим дідом? — уточнив Данте.

— Ви що, газет не читаєте? — перепитав Аревало. — Дід обтяжував свою родину, і двоє онуків, шести й восьми літ, порішили його.

— Спершу одне, потім друге, — підсумував Рей.

— Ви навмисне мене мучите? — обурився Джимі. — Поговорімо про серйозне. Чи виграє в неділю «Рівер»[16]?

— У чесному змаганні «Ріверові» завжди прибуває сил, — мовив Рей.

— Гладун скаже, як зав’яже, — проголосив Аревало.

— Тільки до чого тут його дід? — роздратовано запитав Данте.

Хлопці заходилися пригадувати звірства на футбольному полі й трибунах.

— Мудрий чоловік сьогодні дивиться футбол по телевізору, — виснував Рей.

— Щодо мене, — озвався Данте, який нарешті спромігся щось почути, — то я на футбол не піду, хай навіть «Екскур-сіоністи» гратимуть.

— Побачите, як я в неділю вболіватиму за «Рівер» на трибуні, — заявив Нестор, оголосивши себе прибічником «справжньої, чесної сутички».

— Тільки вважай там, — благально застеріг його Джимі.

— Самогубець, — флегматично зазначив Рей.

— Нестор піде не сам, а з сином, — заступився Данте.

— Ну, то це інша річ, — цього разу кивнув Рей.

— Чули? — підтвердив Нестор, надимаючись від батьківської гордості. — Ніякий я не самогубець і вважати не маю потреби. Зі мною буде малий.

— Говорити він говорить, — змінив тему Джимі, — а грати не грає. Програвати, либонь, не хоче, думає викрутитися? Старий пройдисвіт, невже в нього вийде?

Програвши поспіль чотири рази, нещасливці сказали, що хочуть відпочити.

Данте пояснив, що мусить раніше лягти, Нестор запропонував іще фернету й горіхів. Рей відповів, що вже північ, і хлопці розрахувалися.

— Зате в коханні нам пощастить — аж гай загуде, — мовив Нестор.

— Чого це вам має пощастити? — відповів Джимі. — Карти ж не винні, що ви програли.

— Лиши нам бодай надію, — з лагідним докором усміхнувся Рей, хитаючи головою.

— Погляньте на нього, — закликав Аревало. — Де й ділася його славнозвісна зухвалість. Ні, недарма Новйон[17] уважав, що вже сама думка про любов робить людину людиною.

Хлопці гуртом вийшли надвір, проте невдовзі розійшлися в різні боки. Залишився тільки Рей.

— Я хочу розім’яти ноги, — мовив він. — Ісідро, проведу тебе додому. Будь ласка, не подумай, наче в мене тільки тої радості в житті, щоб, розвалившись у кріслі, дивитися футбол по телевізору. З повагою до всього цього новітнього мотлоху.

Остання фраза чимось роздратувала Відаля. Дорогою Рей узяв його попід руку.