Читати книгу - "Старі-старі казки"

і Казкар! Всім Казкарям Казкар! Він не відрізнявся ні особливою красою, ні статтю (хоча Принцеса зажди любила мускулистих, струнких, підтягнутих чоловіків, які не гребували заняттями спортом), але щось в ньому таке було… Словами, коротше, не поясниш. А що вже триндіти вмів!

– Я, – каже, – Ваша Високосте, – ще зроду не зустрічав жінки красивішої і розумнішої од вас, цього апріорі, бути не може. Навіть якщо ви мене прогоните, я вас скрізь знайду, бо ви – тільки моя. Це доля, не інакше, – і аж просльозився.

Принцеса дивилася на нього і думала: бреше, падлюка, як сивий кінь, і оком не моргне. Але ж як приємно слухати!

І що, може спитаєте ви? Та нічого. Принцеса вже зрозуміла, що наша столиця словам, соплям і сльозам вже давно не вірить. Вчинки – ось мірило людини.

Принцеса і соплі

Одного разу Принцеса захворіла. Елементарні соплі, кажучи медичною мовою – нежить. То й що, може спитаєте ви? Соплі собі, й соплі, з ким не буває. Воно то так, але вслухайтесь в саму назву цієї болячки – нежить. Ніби нічого й страшного, але разом з тим – не жить. Так от, у цьому випадку між прийменником «не» і словом «жить» можна написати багато чого: не ПОВНОЦІННО жить, не ГАРНО жить, ну і так далі.

Пиблизно так почувала себе Принцеса, в сотий раз шмаркляючи носа в мереживну батистову хустинку. Взагалі то Принцеса була міцним горішком, і якоюсь нежиттю її було не зламати і не залякати, але останнім часом на неї стільки всього звалилося, що оці прокляті соплі стали останньою краплею, точніше фонтаном (бо соплі лилися з носа саме так – фонтаном), що переповнила чашу терпіння і мужності бідної Принцеси.

От і зараз Принцеса сиділа, тупо поглядаючи на монітор комп'ютера, де бірюзою розлилося якесь закордонне море, чиї освіжаючі хвилі плюхались прямо об білосніжний пісок. Принцесі дуже хотілося у відпустку. Вона не відпочивала вже… дай, Боже пам'яті, років сім. А коли було відпочивати? Справи в королівсті йшли настільки погано, що Принцеса й не мріла про відпочинок. Тим більше, у неї була мета: налагодити роботу всіх служб так чітко, щоб вони працювали, мов годиниковий механізм, а з часом королівство могло б обходитися і без її постійої присутності. Сама Принцеса подалася б у мандри і зайнялася написанням жіночих романів. Звісно, вони б виходили під псевдонімом. Принцеса сама полюбляла читати відверті, романтичні сцени, від яких солодко нило в усьому тілі і разом з тим душа, як пташка, спорхувала кудись у небо, і була впевнена, зможе написати не гірше. Але ж радники – чортові моралізатори, не дадуть випустити ні однієї книжки під її ім'ям, коли там будуть подібні сцени. Принцеса згадала, як вони мало в обморок не погепались, коли дізналсь, що вона час від часу заходить на …е-е-е-е… веселі сайти, і погрожували перекрити фінансуваня Інтернету взагалі.

– Ваше високосте, – бризкав слиною Перший Радник, – Що ви собі дозволяєте? Та ви ж повинні бути взірцем для королівства, а тут такий конфуз! А як люди дізнаються? Плітки швидко розходяться королівством. Авторитет августійшої сім'ї, самі знаєте, зараз не дуже високий. А тут ще й це… Ну так, Ваше Високосте, ми будемо поводити себе пристойно, чи кудою? – бубонів своє Радник.

І не поясниш старому зануді, як сумно і тоскно буває молодій, гарній, самотній жінці, яка паше, мов коняка, без просвітку, у холодному ліжку.

Але Принцеса лише мовчки кивнула головою.

Перший Радник – мудрий дядько, і знає, про шо каже, хай йому трясця. Он про авторитет августійшої сім'ї – в саму точку. Їхня мамонька-королева декілька років тому зволили накивати п'ятами кудись аж на Тернопільщину – у неї трапилася велика любов. Тому мама залишила трьох дітей (Принцеса, як ви зрозуміли, була найстаршою), сама гайнула за новим коханням, від якого скоренько родила четверту дитинку. Батько, як це водиться у мужчин, почав заливати горе та лікувати вражене самолюбство оковитою. І залишилась Принцеса з молодшими сестрами і королівством на руках. Спочатку, від величезної відповідальності, що звалилась на її плечі, Принцесу кожного дня мало не нудило – ось така дивна реакція організму. Вона все думала: ось батько оговтається, і візьме бразди правліня в свої руки, їй стане легше. Врешті решт, вона лише Принцеса і її основне завдання – влаштувати вигідний династичний шлюб, свій власний і сестер. Еге ж, не тут то було! Батько не просихав, і всі радники і міністри якось самі собою протопкали стежинки по розкішним палацовим килимам до її апартаментів…

Але Принцеса впоралася і справи в королівстві пішли на лад. Оі тільки всі лаври діставались вічно п'яному батьку, адже ж він номінально залишався королем. Але Принцеса намагалась не звертати увагу на цю явну несправедливість – не могла ж вона піти проти власного батька. Принцеса, звичайно, за роки свого вимушеного королівствування зробилася ше тією пантерою – а що робить, закон джунглів, якщо не ти з'їси, так тебе з'їдять. Але ж не до такої міри, щоб зжерти власного батька? І взагалі…Її місце там, на письменицькому Олімпі, де пасуться крилаті Пегаси…

Коротше кажучи, осточортіло Принцесі все на світі, а тут ще ці соплі. Крім сопель з нею трапилося те, що вона взяла, та й закохалася. Наче здрастє! Роматичні почуття не навідували Принцесу вже давненько, ще з університету. Просто ніколи було. А тут наче обухом по голові – ні дихнуть, ні продихнуть. Коханий виявився ще тим «моряком» – в кожному «порту» по дівці. Це спецслужба доповіла. Радник мало власним язиком не вдавився, коли почув, кого Принцеса собі в коханці завела.

– Гоніть к чортовій бабушці! – безапеляційно заявив він.

Принцеса б і рада була погнати, але при думці про те, що вона може більше ніколи коханого не побачити, серце стискалось до розмірів комара і дзижчало так же противно і надоїдливо:

– Не з-з-зможеш без-з-з-з нього, не з-з-зможеш без-з-з нього…

Для повного щастя тиждень тому Принцеса довідалась, що вагітна. Дивилась на дві червоні полосочки тесту і згадала смішну листівку із Фейсбука: у вас один пропущений… Довго сміялась, хоча хотілось плакати. А при думці, якою на цю новину буде реакція Першого Радника і всього королівства, взагалі хотілось застрелиться. Хоча що тут такого? Не в середньовіччі живемо.

А тут ще й ці соплі… Принцесі хотілося розридатися, мов дівчиську, кинути все на світі, взять лиш ноутбук і поїхати на свій вимріяний Олімп – хай розгрібаються, як хочуть. А