Читати книгу - "Джордж і корабель часу"

Джордж вирішив змінити тему.

— А чим займаються опікуни? — поцікавився він у дівчинки.

— Ну, опікуни переважно зануди. Читають нотації, — відповіла вона. — Цілий час торочать про здорове харчування і оцінки, а ще отримують зі школи всю інформацію про твою успішність, щоб бути в курсі: проходиш ти в Чудесну академію чи ні. Одним словом, дістають тебе, як можуть.

— А ти проходиш у ту академію? — запитав Джордж.

— Ну ясно! — відповіла Геро трохи знервовано. — Цього разу я точно пройду. Зараз якраз підраховують всі оцінки й за кілька днів скажуть, хто отримав місце. Не знаю, чому мене не прийняли раніше, але цього сонцедампа я дуже старалася. Цього разу я мушу пройти...

Це питання явно її розхвилювало, та за мить вона повеселішала:

— Емпі каже, що в мене дуже хороші оцінки і що цього разу мене точно візьмуть у Чудесну академію!

— Уявляю собі, як це — почути таку новину в себе в думках через той потік, — сказав Джордж.

— Та ні, мене відразу про це не повідомлять! — заперечила Геро. — Першими дізнаються опікуни. Вони мусять це знати, щоб підготувати тебе до переходу в академію. Це дуже-дуже крутий заклад! І, до речі, не кажи більше «уявляю собі». Уявляти погано.

— А що поганого в уяві? — запитав Бульцман. — Я гадав, що це головна особливість людського мозку і що ми, роботи, ніколи не зрівняємося з людьми, бо в нас її немає!

— Просто не кажи, — відповіла Геро. — В Едемі не прийнято нічого уявляти.

— А де ця Чудесна академія? — спробував змінити тему Джордж.

— Десь далеко, за сотні дампометрів від Едему, — пояснила дівчинка. — Це таємниця. Ти дізнаєшся, де саме, тільки тоді, коли туди потрапиш.

— А діти, які раніше жили у Бульбашці, приїжджають додому? Ну, на канікули?

— Ні, не приїжджають, — засмучено відповіла Геро. — Мої найкращі друзі вчаться в академії. Так класно було, коли вони були тут. Ми завжди тусувалися на одному потоці. А потім вони всі поїхали, і я лишилася із самими малюками.

Вона зітхнула.

— Не знаю, чому я повинна жити у Бульбашці, поки мені не виповниться повних дев’ять сонцедампів... Напевно, тому, що я цікава Варвара — вічно про все питаю. Принаймні моя опікунка так каже.

Тепер питання виникло у Джорджа.

— А ти не можеш з’єднатися думками з друзями, які тепер навчаються в академії?

— Ні, це заборонено, — відповіла Геро. — Діти з Бульбашки не мають права спілкуватися зі студентами академії. Ти не можеш дізнатися від інших, як воно там усе влаштовано, бо інакше не буде сюрпризу.

Джорджа її пояснення не переконало. Щось із цією Чудесною академією не так, але у світі, де все було не так, важко було уявити, що може бути іще гірше.

— А що далі, після Чудесної академії?

Геро подивилася на нього так, ніби він із Місяця впав.

— Як це що? Треба виплачувати борг! — мовила вона. — А в мене він уже ого-го який, бо я дуже довго вчилася. Ось чому я так сподіваюся, що отримаю високі бали. Тоді я зможу скоріше виплатити борг.

— Борг?! — перепитав Джордж. — Та ж тобі дев’ять років! Які в тебе можуть бути борги?

— Ну як... — зітхнула Геро. — Я мушу заплатити за повітря, яким дихала, і за всю випиту воду. А ще за освіту, за надувний будинок і за енергію, яка йде на підтримку мого потоку думок...

— Що-о-о-о-о? — Джордж не вірив власним вухам. — Чому ти повинна за все це платити?

— Бо я користуюся ресурсами, які належать Едему, — пояснила Геро. — І мушу їх відпрацювати.

— Скільки часу тобі на це піде? — запитав Джордж.

— Усе життя! — відповіла Геро так, ніби перед нею стояв капітан Очевидність. — От тільки я ніколи не виплачу цей борг до кінця, бо коли працюватиму, далі дихатиму повітрям, питиму воду і так далі. Тобто я все одно лишатимусь у боргу перед Едемом...

— А чим ти будеш платити? — запитав Джордж.

— Ну та як чим? Дамп-койнами!

— Дамп-койнами?! — здивувався Джордж.

— Це така цифрова валюта, — озвався Емпірей. — Ти їх заробляєш і витрачаєш. Один раз на рік, у День підрахунку, споживачі дізнаються, скільки вони заробили, скільки витратили і скільки податків мають сплатити Едемові.

— Тобто що більше дамп-койнів ти заробляєш, то більше податків платиш? — хлопець намагався зрозуміти, як побудована система.

— Не зовсім, — заперечив Емпірей. — Що більше ти заробляєш, то нижчі податки.

— Але як таке може бути? — вражено запитав Джордж. — Це ж несправедливо!

— Це найкращий з усіх можливих світів, — мовив робот. — Ніхто не казав, що він найсправедливіший. Вибач, але на цьому наша розмова мусить закінчитися.

— Чому? — запитав Джордж, подумавши, що зачепив якусь заборонену тему.

— Бо ми приїхали, — відповів Емпірей.

селя Геро була мов дві краплі води схожа на сусідні: невеликий будиночок у шерезі таких самих будиночків. Джордж зацікавлено зайшов усередину. Він бував у різних дивних місцях, але надувна хатина, схожа на іглу, йому ще не траплялась. Усередині було так само задушливо, як надворі. Напевно, на планеті, де зросла температура, більше немає прохолодних місць.

Геро пройшла повз