Читати книгу - "Джмеленя та Канікульне озеро"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І я про це! Болотяник! — докинула Ольма, з’явившись поряд із Тиціаном.
— Що ж робити? Він не міг просто так прийти! Його мусив хтось покликати! Інакше болотяник ніколи не зможе покинути свого болота! — Тиціан переводив збентежений погляд з Дзвінки на Дмитрика, з Дмитрика на Ольму, з Ольми назад на Дзвінку.
— У-у-у-у, то ви вже знаєте про нього? — розчаровано протягнув Дмитрик. — А чому його називають болотяником?
— Бо він болотяних і є! Так само, як я водяник, а Ольма — русалка!
— Якщо болотяних уже був тут, то він повернеться!
— Звісно, повернеться! Надія Захланська покликала сюди не тільки його, а й усю його компанію, — розказав хлопчик.
— Це кінець! Проти зграї болотяників ми нічого не вдіємо! — Тиціанів голос затремтів. — Цікаво, як вони пробиратимуться до мого озера?
— Та через каналізацію! Більшість водяників ходить по каналізації, бо там вогко і сонце не палить! — відказала Ольма. — Так само, як і ми з тобою.
— А чому слід боятися болотяників? — запитала Дзвінка.
— Тому що болотяники, прийшовши сюди, переб’ють усіх моїх жаб і ропух собі на шуби, зроблять комарину ферму й перетворять озеро на болото! Треба негайно вирушати назустріч жабунам! Може, нам вдасться їх зупинити!
— Ми з вами! — вигукнули діти.
— Ні! Ви чекатимете над люком біля вулиці Кленової. А ми підемо їм назустріч по каналізації. Не можна їх пустити до озера!
По дорозі діти забігли в бібліотеку та взяли книжку Богодива Сварожича. Прийшовши до люка, вони сіли на вузеньку дерев’яну лавочку та заходилися читати.
«Болотяники, або їх ще називають очеретяниками, очеретниками чи жабунами, — це духи боліт, схожі на велетенських жаб. Ходять на двох ногах, мають повні пащі гострих зубів і риб’ячий плавник на тім’ї. На потилиці та спині болотяника росте оранжевий мох. Носять плащ із жаб’ячих шкурок. Переважно ці духи є дуже лихими. Вони заманюють у трясовину людей і худобу. Роблять баюри на дорогах, у яких їм зручно виминати жаб’ячі шкури. На своїх болотах мають комарині ферми. Знущаються з перехожих п’яниць і легковірів: заводять їх до себе в болото, показують їм чудові кімнати, де грають музиканти, пригощають їх вишуканими напоями і стравами, дарують цінні подарунки. А коли мара спадає, люди бачать, що сидять у багнюці, п’ють затхлу воду, їдять пуголовків, а в кишені в них — камінці й кізяки. Не завжди роблять зло, інколи можуть попередити людину, щоб до них не підходила, бо глибоко та в’язко. У тумані люблять грати на очеретяних сопілках. Збирають заховані у воді скарби. Не люблять запахів полину, любистку і м’яти. Бояться молитов і свяченої води».
Нема сумнівів, що під плащем до землі й великим капелюхом ховався жабун. А оранжевий шалик — то мох на спині. Жаб’ячі сліди залишав саме болотяник. І наслав мару на Захланську, тому вона й сприйняла бадилля за квіти. Що буде далі? Якщо болотяники захоплять Канікульне озеро, багнюка буде в цілому районі, а згодом і в цілому Львові.
— Нам потрібні обереги, те, чого вони бояться! — вигукнув Дмитрик.
— Я не бачу тут ні потрібних трав, ні святої води! Хіба що сісти на люк і молитися!
— У мене в кишені п’ять гривень. Я побіг у гастроном! — І Дмитрик побіг вулицею вниз.
— Ну добре! Тепер я сама-самісінька перед великою загрозою. — Дзвінка стала на люк, тричі перехрестилася й тільки-но зібралась проказати молитву, як зненацька хтось сильно штовхнув люк знизу. Джмеленя аж злетіла з металевої кришки і мало не впала на тротуар.
Джмеленя роззирнулася — нікого! Вона сама-самісінька стоїть на шляху болотяних монстрів, які збираються окупувати її квартал! І якщо зараз нічого не зробити, то монстри прорвуться нагору. Що тоді? Або тікати, або не впустити болотяників нагору. Якщо втечеш, усі друзі до кінця твого життя казатимуть, що ти боягузка і через тебе озеро перетворилося на болото, а водяник-сантехнік мусить жити в каналізації. А якщо не втечеш, то потвора-жабун може… Ой, лишенько!
Дівчинка з криком вистрибнула на люк.
— А ось тобі! Сиди там.
Той, хто вовтузився під люком, скрикнув, і кришка стала на своє місце. З-під неї почувся обурений голос.
— Хто там бешкетує?! Ану, злізьте з люка! Хулігани!
— Ні за що! Я боронитимусь до останнього подиху! — войовниче вигукнула Джмеленя й підстрибнула на люку. Під ним хтось зойкнув, ударив знизу та підкинув дівчину в повітря. Кришка з’їхала вбік, і з-під неї виповзла чорна рука. Джмеленя від несподіванки заледве втрималася на ногах.
Чорна рука почала щось шукати, обмацуючи бруківку навколо. Потім кришка ще більше з’їхала вбік, і нагору з’явилася чорна голова в шапці з вухами. З-під шапки зорили величезні білі очі на сірому обличчі, а спина істоти була яскраво-оранжевою. Він! Жабун!
— Назад! — щосили крикнула Дзвінка, намагаючись поставити кришку в пази люка, але не змогла навіть зрушити її.
— Джмеленя-а-а, я вже біжу на допомогу! — долинув Дмитриків голос. За мить хлопець простягнув руку вперед, просто до обличчя жабуна. У руці Дмитрик стискав нитку від чайного пакетику.
— Чай! — вигукнув хлопчик. — М’ятний!
— Чай? — здивувався власник клаповухої шапки. — Чаєм при виході з каналізації мене ще ніколи не зустрічали. А може, у вас ще й горнятко з окропом є?
Баньката істота вибралася назовні й випросталася. Діти від здивування заклякли, бо перед ними стояв… звичайний робітник комунальної служби в оранжевій безрукавці. Чоловік спантеличено глянув на Дзвінку, тоді на пакетик із м’ятним чаєм і нарешті заговорив:
— Отакої! Я перевіряю комунікації, а коли намагаюсь вибратися нагору, мене не пускають!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джмеленя та Канікульне озеро», після закриття браузера.