Читати книгу - "Корпорація ідіотів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я знаю правила її гри. «Ленч при поверненні?» «Ні», — несподівано для мене каже вона. «Два папіруси на загальні етнічні теми, відразу, як приїдеш, замов для них палісандрові рами, скло.
І кальян, великий, краще в жовтуватих тонах, а до нього яблучний тютюн, я закінчую ремонт у новій хаті, і кухня в мене буде здизайнована в східних традиціях, навіщо купувати щось тут, коли ти так вчасно прямуєш до Єгипту?»
Яка хвацькість, мій тесть, мабуть, вдавився б, дізнавшись, що існує така вправна жінка — і вона не його донька. «Як звати кота?» — питає Леся. От і маєш, ніколи б не подумав, що їй це треба знати. «Мартіні» — кажу я. «Досить тобі пиячити, любий», — рішуче каже Леся. «Це так звати кота, я не п’ю мартіні. Навіщо пити мартіні, коли розумні люди вигадали горілку?» «Мартіні? О, невже? Б’янко чи Росо?» Все-таки Леся — типова людинка, типова жіночка, бо у відсотків 99,9 людей реакція на ім’я мого кошака була б саме такою тупою: «Б’янко чи Росо?» Обмежене людство, якби не було того самого 0,1 відсотка, у нас ніколи не з’явилося б комп’ютерів, радіо, теплої води, машин, літаків та навіть велосипедів. Я посміхаюсь, я дізнався про її таємницю. Вона — посередність, умерла б, мабуть, якби дізналася. «Мартіні Чоколято», — кажу я.
І не брешу, бо кіт мій темно-рудий, майже коричневий. «Чоколято? — дивується Леся. — Гівно, мабуть, якесь, бо я такого не пила». Авжеж, люба.
Чудово відпочивати в Єгипті в готелі «Рітц Карлтон». Не були, ні? А чого так? Раджу, раджу. Шикарний готель, а яке обслуговування, а який дешевий кальян та свіжі соки з такими назвами фруктів, що спочатку здається, що це не фрукти, а якась місцева отрута. Едем, справжній Едем. Правда, Едем густо населений різноманітними людьми, а люди, шановне панство, здатні зіпсувати навіть Едем.
Я їхав сюди для того, щоб набратися сил і закохатися в людство, принаймні повірити в те, що не все так погано, як мені здається. Відверто кажучи, я обрав не найкраще місце. Тому що чудово відпочивати в Єгипті в готелі «Рітц Карлтон». Погано лише те, що чудово відпочивати там багатьом. Коли у вас міцні нерви, то доволі цікаво спостерігати за людьми, які вперше потішили своєю присутністю готель «Рітц Карлтон», їх помічаєш відразу, бо це саме вони кидаються на живі квіткові композиції, котрі розставлено тут рясно, труть листя, пелюстки, квітки, принюхуються й волають: «Воно ж, блін, ето!!! Воно ж, блін, живе!!! Це ж скільки бабла просрано!» Знаєте, я розумію, що в це важко повірити, але ці люди — не італійці, не німці й навіть не американці.
Вони ж перевертають англійські порцелянові заварники в рестораціях так, що заварка виплескується на натуральні пастельного кольору скатертини з льону, тільки для того, щоб побачити клеймо видатних порцелянових фабрик. «О, братело, диви, це ж реальна порцеляна!» Потім на скатертинах залишаються плями насиченого темно-жовтого кольору, котрі спочатку надзвичайно дивували служок, тому що справляли таке враження, наче на скатертини помочилася зграя ельфів, у яких, до того ж, проблеми з нирками.
Вони ж намагаються поміняти тканини, якими драпіруються численні подушки, і дуже обурюються, коли їм лагідно забороняють це робити. Вони так само намагаються поцупити частини срібних столових сервізів, але служки навчені, і вони стоять на охороні готельних інтересів, тому крадії постійно потрапляють у скрутне становище, і кожного разу щиро дивуються, коли темношкірі руки обережно торкаються їхніх білих ручок-хапужок. «Чого ти причепився, чорне сучидло, в тебе що, око на всю дупу?»
Вони ж годують екзотичних рибок булками, які крадуть під час сніданків. Булки вони ховають у шорти та під футболки, щойно побачать служку, який наближається до них. Служки спеціально навчені глядіти за тим, щоб рибок не годували. Варто зауважити, що поки залізну завісу не підняв усесвітньо відомий конферансьє на ім’я Михайло Горбачов, спеціально навчених служок при готелі не було, бо якось нікому не спадало на думку годувати булками екзотичних рибок, тим більше, коли на маленьких акуратних постерах було написано, що слід утримуватися від годування рибок. Тепер ці написи зроблено винятково російською мовою, ги, чи можна налякати написами радянську людину? Котра дозрівала, росла на численних заборонних написах і завжди їх ігнорувала? Не можна. Але звідки це знають місцеві? Хоча трохи б мали бути обізнаними, бо дехто в нас учився.
Служки приходять, булки ховаються в шорти та майки, підпільні годувальники рибок обурюються: «А що я? Чого це ти до мене докопався? Ти що, чорна мавпо, крайнього, блін, знайшов? Ні хера я їх не годував». Так воно буркотить, поки йде містом до готельного парку. Негодований хер при цьому заліг на лівий бочок, його риси легко можна вгадати (якщо вам уже зовсім нема що роботи) під білими шортами, які насправді не шорти, а сімейні трусняки. Він скрутився від голоду. Він тихо стогне.
Ці ж самі люди роздивляються тонкі гілки рослини, що в’ється по стінах і квітне ніжними рожевими та молочними квітками. Ці рослини прикрашають веранди номерів. Люди принюхуються, приглядаються, аж потім телефонують нездарам, що залишилися в далекій російській весні, яка схожа на російську ж зиму. «Слухай, тут у мене під вікном спеціально заплели й підклеїли сакуру, прикинь, а? Що, не чутно тобі? (Починається активне дмухання в мобільну трубку „Самсунг“ останньої моделі, яка коли щось і не робить, то хіба що мінет, а може й робить, але поки ніхто не допетрав по це до неї звернутися.) Га?? Са-ку-ру. Та це такий японський жасмин!»
Коли настає вечір, можна засісти в ресторані, насолоджуючись інтелігентною тишею, палити кальян, повільно смакуючи чай, заварений на якихось хитруванських місцевих травах, і налаштовуватися потроху добрішати. Аж потім, ти не розумієш як, але бачиш результат, вони спромоглися домовитися з місцевою піаністкою, котра щовечора дає насолоду вашим вухам та душі джазовими акордами, виконує пісні Френка Синатри, який повідомляє, як непогано пожив і в 17 років, і в 21, о, це був прекрасний рік, який же то був прекрасний рік! Але несподівано ти чуєш: «Как упоительны в России вечера, у-у, а». І розумієш, що для цих людей немає нічого неможливого, а ще ти усвідомлюєш, що подобрішати сьогодні ніяк не вийде.
А коли ти йдеш гуляти з випадковою, але досить приємною дамою, і намагаєшся віднайти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корпорація ідіотів», після закриття браузера.