Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

Прокуратор почав з того, що запросив первосвященика на балкон, аби сховатись від немилосердної спеки, але Каїфа чемно вибачився і пояснив, що зробити цього напередодні свята не може. Пілат накинув каптур на свою вже ледь лисувату голову і почав розмову. Говорили вони по-грецькому.

Пілат сказав, що він розглянув справу Ієшуа Га-Ноцрі й затвердив смертний вирок.

Таким чином, на страту, яка має бути доконана сьогодні, засуджено трьох розбійників: Дісмаса, Гестаса, Вар-раввана та ще цього, Ієшуа Га-Ноцрі. Перших двох, які намислили підбивати народ на бунт проти кесаря, захоплено з боєм римськими властями, вони значаться за прокуратором і тому про них тут не йтиме. Решту ж, Вар-раввана та Га-Ноцрі, захопили місцеві власті, і засудив їх Синедріон. Згідно з законом та звичаєм, одного з цих двох злочинців треба буде звільнити на честь великого свята Пасхи, яке настає сьогодні.

Отож прокуратор жадає знати, кого з двох злочинців наміряється пустити на волю Синедріон: Вар-раввана чи Га-Ноцрі?

Каїфа схилив голову на знак того, що питання йому зрозуміле, і відповів:

— Синедріон просить відпустити Вар-раввана.

Прокуратор добре знав, що саме так і відповість первосвященик, але йому належало показати, що така відповідь викликає у нього подив.

Пілат це й зробив, і то вельми вправно. Брови на гоноровитому обличчі звелися, і він зчудовано глянув первосвященикові просто у вічі.

— Як на правду, то ця відповідь мене дивує, — м’яко заговорив прокуратор, — боюсь, чи немає тут непорозуміння.

Пілат пояснив свою думку. Римські власті анітрохи не важать на права місцевої духовної влади, первосвященикові це добре відомо, але тут вочевидь зайшла помилка. І у виправленні цієї помилки римські власті, ясна річ, зацікавлені.

Бо й справді: злочини Вар-раввана і Га-Нонрі непорівнянні за ваготою. Якщо другий з них, чоловік виразно несповна розуму, винен у виголошенні безглуздих промов у Єршалаїмі та ще подекуди, то першого обтяжено набагато поважніше. Мало того, що він припустився відвертих закликів до бунту, але він ще й убив охоронця при спробах узяти його. Вар-равван багато небезпечніший за Га-Ноцрі.

З огляду на все сказане прокуратор просить первосвященика переглянути ухвалу і залишати на волі того з двох засуджених, від якого буде менше шкоди, а таким, поза сумнівом, є Га-Ноцрі. Отже?

Каїфа сказав тихим, але твердим голосом, що Синедріон уважно розглянув справу і вдруге дає до відома, що наміряється звільнити Вар-раввана.

— Як? Навіть після мого клопотання? Клопотання того, в особі якого промовляє римська влада? Первосвященику, повтори втретє.

— І втретє даю до відома, що ми звільняємо Вар-раввана, — тихо сказав Каїфа.

Все скінчилося, і більше вже не було про що говорити. Га-Ноцрі відходив назавжди, і страшних, лютих болей прокураторових нікому вгамувати, від них немає ліків, окрім смерті. Однак не ця думка вразила в ту ж мить Пілата. Усе та сама незбагненна туга, що вже приходила на балконі, прошила його єство. Він одразу ж спробував її пояснити, і пояснення те було якесь чудне: прокураторові невиразно здалося, що він чогось не договорив із засудженим, а може, — чогось і не дослухав.

Пілат відігнав цю думку, і вона відлетіла вмить, як і прилетіла. Вона відлетіла, а туга залишилася непоясненою, бо ж не могла її з’ясувати, змигнувши блискавкою і тут-такими загаснувши, якась, коротка інша думка: «Безсмертя… прийшло безсмертя…» Чиє безсмертя прийшло? Цього не. збагнув прокуратор, але думка про це загадкове безсмертя змусила його похолонути на палючому сонці.

— Гаразд, — сказав Пілат, — хай буде так.

Він роззирнувся, охопив поглядом видимий; йому світ і подивувався, яка зайшла зміна. Щез обтяжений трояндами кущ, пропали кипариси, що облямовували горішню терасу, і гранатове дерево; і-біла статуя серед зелені, та й сама зелень. Попливла замість усього цього якась багряна гуща, в ній захиталися водорості й рушили кудись, а разом з ними зрушивсь і сам Пілат. Тепер його підхопив; душачи та обпалюючи, найнестерпніший гнів — гнів безсилля.

— Тісно мені, — промовив Пілат, — тісно мені!

Він холодною вологою рукою смиконув пряжку з коміра плаща, і та впала на пісок.

— Сьогодні парко, заноситься на грозу, — озвався Каїфа, не відводячи очей від почервонілого обличчя прокуратора і прочуваючи всі муки, які були ще попереду. «О, який страшний місяць нісан цього року!»

— Ні, — сказав Пілат, — це не тому, що парко, а тісно мені стало з тобою, Каїфо. — Примруживши очі, Пілат посміхнувсь і додав: — Начувайся, первосвященику.

Темні очі первосвященика зблиснули, і незгірше, аніж перед тим прокуратор, він виобразив на своєму обличчі подив.

— Що я чую, прокураторе? — гордо й спокійно відповів Каїфа. — Твою погрозу після ухваленого вироку, який ти сам і затвердив? Чи ж можливе таке? Ми звикли, що римський прокуратор добирає, слів перед тим, як, казати щось. Не. почув би нас хто, ігемоне?

Пілат мертвими очима подивився на співбесідника і, ощирившись, удав посмішку.

— Що ти, первосвященику! Хто ж може почути луг нас зараз? Хіба я схожий на молодого причинного волоцюгу, якого сьогодні стратять? Хіба я дитина, Каїфо? Знаю, що кажу і де кажу. Оточено сад, оточено палац, так що й миша не промкнеться в жодну шпарину. Та не тільки миша, не промкнеться навіть цей, як його… з города Киріафа. До речі, ти знаєш такого, первосвященику? Атож… якби такий сюди пробрався, гірко нарікав би він на свою долю, в цьому ти мені, певно, поймеш віри? Так знай же, що не буде тобі, первосвященику, віднині спокою! Ні тобі, ні народові твоєму, — і Пілат вказав удалину праворуч, туди, де високо палахкотів храм, — це я тобі кажу, Пілат Понтійський, вершник Золотий Спис!

— Знаю, знаю! — безстрашно відповів чорнобородий Каїфа, і очі йому заблисли. Він підніс руку до неба і вів далі: — Знає нарад іудейський, що ти ненавидиш його лютою ненавистю і багато мук йому завдаси, але повністю його не вигубиш! Захистить його Бог! Почує нас, почує всемогутній кесар, оборонить нас від погубителя Пілата!

— О ні! — вигукнув Пілат, і з кожним словом йому ставало легше й легше: більше не треба було прикидатися, не треба було підбирати слова. — Забагато ти скаржився кесареві на мене, і настала тепер моя пора, Каїфо! Тепер полетить вістка від мене, та не намісникові в Антіохію і не до Риму, а просто на Капрею, самому імператорові, вістка про те, що ви певних ворохобників у Єршалаїмі ховаєте від смерті. І не водою із Соломонового ставка, як хотів я на користь вам же, напою я тоді Єршалаїм! Ні,