Читати книгу - "Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць"

Кiоск iз газетами, тiльки починають розкладати. Краплини дощу бомбардують накриття. Розумова їжа - преса, сповнена пестицидами та нескiнченними шкiдливими лiтерами на кшталт шкiдливих для здоров'я харчових домiшкiв «Е». Менi здається, що сувора газета «Цiлковито таємно» з дощовими плямами на обличчi чоловiка в чорному (мабуть, шпигуна) зi злiстю поглядає на останню сторiнку газети, назву якої менi не видно, де метеозведення на сьогоднi прикрашене зображеннями дуже ситого на вигляд сонечка. Газета без назви розсунула сторiнки, наче розводить руками: «Буває…»

«"Сьогодня" є?» - питає чоловiк у картузику. «"Сьогодня" немає. Буде завтра», - вiдповiдає йому панi газетярка, завжди стримана, її сиве волосся зiбране в невiдому квiтку. А я бiжу далi, я залишаю чоловiка в картузику, для якого сьогоднi немає, воно настане завтра. А в мене є, це сьогоднi? Його ще не змито цим дощем? Я вiдчуваю себе фантастичним персонажем, у якого забрали сьогоднi. «Сьогоднi немає«. Що з цим поробиш? А що робити тим, хто не вiрить у завтра? Що робити тому вiдсотковi людей, хто живе сьогоденням?

Я вже далеко. Бачу, що перший уже є. Вiтаюся з «бiлим козирком». Я не знаю, хто вiн, цей огрядний дядечко, я знаю, що вiн «бiлий козирок». Тi, хто постiйно бiгає вздовж затоки, звикли вiтатися одне з одним. Так, формально. Я вигадую, що «бiлий козирок» - колишнiй генерал КДБ, в нього холодний мозок, гаряче серце та заплямована совiсть, що ховається пiд бiлим козирком. Вiн про мене ще й не те може вигадати, хоча що я йому? Вiтаюся з людино-доберманом. Людина менi киває. Доберман намагається вкусити за п'яту. Я, як завжди, вишкiряюся на нього. Показую зуби. Вiн, як завжди, кумедно нахиляє пику. Мабуть, Людина на нього нiколи не шкiриться. Хоча, коли бачиш цю пару вперше, здається, що Людина вмiє не тiльки шкiритися, але й вкусити як слiд за шию. Далi-далi. Хлопець, який нiколи не вiтається. Вiн спортсмен. Вiн знай намотує собi свої кiлометри. Його мозок не зайнятий нiякими думками, крiм, власне, бiгу. Скiльки ще залишилося кiл, скiльки кiлометрiв, яка швидкiсть, який тиск, куди йде навантаження, стежити за диханням, поглядати на годинника, чи вкладається вiн у час? I таке iнше. Я йому заздрю, бо в мене на плечах голова, начинена думками, як пiца перцем, томатами, салямi, шинкою, куркою, ананасами, цибулею, анчоусами, креветками, оливками - безлiч компонентiв.

Вiтаюся з «Банданою». Я думаю про смерть. Дуже часто думаю про смерть. Я думаю, як я помру, мене хвилює, який у мене при цьому буде вигляд (рiдко в кого буває дуже гарний, але…), чомусь мене дуже непокоїть думка, як би не померти з гiгiєнiчною прокладкою в трусах. Я дуже не хочу, щоб у моїх трусах невiдомий менi судовий експерт знайшов прокладку. Я колись просила в Бога, я просила, зроби так, щоб я не померла з прокладкою в трусах, дуже тебе прошу, обiцяю нiколи не спати з одруженими чоловiками. Не знаю, записав вiн це в зошит iз позакласної роботи проти мого прiзвища чи забувся. Але з одруженими чоловiками я не сплю. Вiтаюся з «Дiвчиною, що позбавляється зайвої ваги». Вона позбавляється зайвої ваги вже понад два роки. А зайва вага хоче позбутися дiвчини. Зайва Вага. Схоже на угорське чи болгарське жiноче iм'я. «Приємно познайомитися. Вага Зайва. Персональнi гороскопи та ворожiння».

Учора, коли я йшла сходами, я думала, а що буде, якщо зараз перечеплюся пiдбором i впаду. Головою бемцнуся, зубами вгризуся у бетоннi сходи, зламаю шию та заклякну в вимушенiй позi. Що буде? Нiчого. Я не перечепилася. Або ось прямо зараз наберу швидкiсть, послизнуся на дощовiй поверхнi й полечу з цiєї дамби, зламаю пару ребер, щелепу, шию, наберу пiску в очi, нiс, рот. Одного разу, коли я бiгала, зустрiла чолов'ягу з величезним бияком. Це було мальовниче видовище. Чолов'яга вийшов iз кущiв верболозу, вiн був голий, тiльки в майталесах (в брудних ромашках), в руках вiн тримав бияк, а на вигляд був не дуже люб'язний. З таким про погоду заговорювати не варто. Я вже тодi думала про смерть. Я сказала Богу: дякую, що я сьогоднi без прокладок у трусах. Я зупинилася й дивилася на чолов'ягу. Повз мене промайнула дiвчина з дитячим возиком, дитинкою та малим цуциком, усе це дивом умiщувалося в її руках. Рота її було вiдкрито, мабуть, вона верещала. Менi цього було не чутно. Я роздивлялася бияк i думала, як це, коли ним отримуєш по головi.

«Де вода?» - спитав мене Чолов'яга. Шкiрою я вiдчувала, що краще буде його не дратувати. Менi не подобалися труси, якi я вранцi вдягла. Невиразнi. До того ж - з учора. А щодо трусiв у мене з Богом домовленостi не було. Тому я вiдповiла, показуючи великим пальцем униз, як Клеопатра, що карає, «тама». «Дякую, мала». Вiдповiв вiн, затиснув бияк мiж нiг, помацав навiщось свою пику, може, перевiряв, чи все на мiсцi, а потiм почав спускатися. Мабуть, його мучила спрага. «Привiт». Весело каже до мене «Веселе Черевце». Я йому посмiхаюся. В мене завжди полiпшується настрiй, коли в мене жбурляються привiтами товстенькi чоловiки, якi вiком наближаються до дiдiвського. Не вiку мого дiда, а абстрактного дiдiвського вiку. Мiй дiд загинув у Велику Вiтчизняну, двадцятичотирирiчним, я вже пережила його на певну кiлькiсть рокiв. Мiй дiдусь годиться менi в… студенти. Я не сплю з чоловiками, що є молодшими за мене. Цього я не обiцяла Боговi. Колись я мрiяла загинути у Велику Вiтчизняну вiйну. В цьому моя проблема, я мрiю загинути у вiйнах, якi давно минули, а на вiйни, якi тривають, мене не затягнеш. То вже нi. «Хай, Костик», - кажу я. Костик автоматично махає менi рукою, тому що слухає СiДi-плеєр. Цiкаво, вiн колись чув, як у виконаннi когось iншого звучить його власне iм'я? Вiн постiйно в навушниках. Дiвчину Мадонну, себто - Евiту. «Донт край фо мi, Україна, так в тобi i згину…»

У метро напроти мене сидить жiнка з обличчям Грейс Келлi. Грейс Келлi вдягнута в турецьку шкiряну куртку, зашмиганi джинси та кросiвки, що мали колись бiлий колiр. Її ноги пiд лавою. Вона п'яна. Якби я працювала в газетi, я б зараз сфотографувала панi Грейс, а вже завтра вранцi той чоловiк у картузику, що отримує своє завтра сьогоднi, прочитав би мою статтю «Реiнкарнацiя. Грейс Келлi в київському