Читати книгу - "Північне сяйво"

Вона озирнулася на темний двір, де одягнуті в мантії постаті учених вже по одному та по двоє повільно рухалися у напрямку комори. їхні деймони або поважно йшли, або полохливо літали туди-сюди, або ж просто сиділи на плечах своїх господарів. У їдальні вже запалювали світло; Ліра бачила, як вітражі вікон ставали яскравішими, коли слуга підходив до столів та засвічував гасові лампи. Дзвоник економа сповістив, що до вечері залишилося півгодини.

Це був її світ. Вона хотіла, щоб він назавжди залишався таким. Але навколо відбувалися зміни, хтось викрадав дітей. Ліра сиділа на верхівці даху, підпираючи руками підборіддя.

— Ми врятуємо його, Пантелеймоне, — сказала вона… Він відповідав їй з труби карканням грака:

— Це буде небезпечно.

— Звісно! Я знаю!

— Пам'ятай, що вони говорили у вітальні.

— Що?

— Щось про дитину в Арктиці. Єдину, яка не притягала Пил.

— Вони сказали, це була повноцінна дитина… Що це означає?

— Мабуть те, що вони зроблять з Роджером, з циганчатами та з іншими дітьми.

— Що?

— Ну, що означає повноцінна?

— Не знаю. Може, вони розділяють їх навпіл. Я впевнена, вони роблять з них рабів. Вони там потрібні. В них, мабуть, є шахти. Уранові шахти для дослідження атома. Впевнена, що так і є. І якби вони посилали в шахти дорослих, ті б помирали, тому вони використовують дітей, адже діти дешевше коштують. Ось що вони роблять з ними.

— Я думаю…

Але Пантелеймону довелося зачекати з розповіддю про те, що він думає, бо хтось закричав знизу.

— Ліро! Ліро! Негайно сюди!

Почувся стукіт у шибку. Ліра знала цей голос і цю нетерплячість: це була пані Лонсдейл — домоправителька. Ніщо не могло сховатися від неї.

З холодним виразом обличчя Ліра зісковзнула з даху в жолоб і влізла до кімнати через вікно. Пані Лонсдейл із дзвінким шумом наливала воду в пом'ятий таз.

— Скільки разів тобі казали не лазити туди… Подивись не себе! Лише поглянь на свою спідницю — вона ж брудна! Зараз же зніми її та вмийся, а я знайду щось пристойне, що залишилося ще без дірок. Чому ти не можеш бути чистою та охайною…

Ліра надто насупилася, щоби спитати, чому вона повинна вмитися й переодягнутися, а дорослі ніколи нічого самостійно не пояснювали. Вона стягнула сукню через голову й кинула її на вузьке ліжко, потім неохоче почала вмиватися, тимчасом як Пантелеймон, тепер вже канарка, підстрибував ближче й ближче до деймона пані Лон-сдейл — великого мисливського собаки, марно намагаючись роздратувати його.

— Погляньте, що діється в цій шафі! Ти не прибирала в ній цілу вічність! Подивись, яке зім'яте це…

Подивись на це, подивись на те… Ліра не хотіла дивитися. Вона заплющила очі, витираючи обличчя вафельним рушником.

— Тобі доведеться надягти все, як є. Немає часу прасувати. Боже мій, дівчино, подивись на свої коліна — поглянь, у якому вони стані…

— Не хочу ні на що дивитися, — пробурмотіла Ліра. Пані Лонсдейл ляснула її по нозі.

— Мийся, — рішуче наказала вона. — Ти змиєш весь цей бруд.

— Навіщо? — зрештою відповіла Ліра. — Зазвичай я не мию колін. Ніхто не буде дивитися на мої коліна. Навіщо ж тоді я їх митиму? Вам також наплювати на Род-жера, як і кухарю. Лише я одна…

Ще один ляпас по другій нозі.

— Досить цих дурниць. Я — Парслоу, як і батько Род-жера. Він мій троюрідний брат. Присягаюсь, ти цього не знала, тому що, впевнена, ніколи не питала, пані Ліро. Гадаю, це ніколи не спадало тобі на думку. Тому не звинувачуй мене в тому, що я не дбаю про хлопчика. Господь свідок, я навіть про тебе піклуюся, хоч немає великої причини, і я жодного разу не чула подяки.

Вона схопила ганчірку й почала терти коліна Ліри так сильно, що на шкірі залишилися рожеві плями й подряпини, але зник бруд.

— Усе це тому, що ти будеш снідати з Ректором та його гостями. Заради Бога, поводься пристойно. Відповідай, коли тебе питають, будь тихою та ввічливою, мило всміхайся й не смій бурмотіти «хто його зна», коли в тебе щось запитують.

Вона натягнула на мляву Ліру найкращу сукню, розпрямила її, потім знайшла у безладі, який панував у шафі, червону стрічку й розчесала Лірине волосся грубою щіткою.

— Сказали б мені раніше, я б гарненько вимила твоє волосся. Дуже погано. Якщо тільки вони не будуть придивлятися… Так. Тепер стань прямо. Де твої найкращі лаковані туфлі?

За п'ять хвилин Ліра стукала у двері апартаментів Ректора, розкішного й трохи похмурого будинку, парадний вхід якого виходив у двір Якслі, а чорний хід — у сад бібліотеки. Пантелеймон у вигляді горностая (він хотів бути чемним) згорнувся навколо її ноги. Двері відчинив слуга Ректора, Казинс, давній ворог Ліри, але обоє знали, що зараз час перемир'я.

— Пані Лонсдейл сказала, щоб я прийшла, — промовила Ліра.

— Так, — відповів Казинс, даючи їй дорогу. — Ректор у вітальні.

Він провів її до великої кімнати, яка вікнами виходила в сад бібліотеки. Останні промені сонця освітлювали її, потрапляючи крізь прохід між баштою Палмера та бібліотекою, також світло падало на важкі картини і тьмяне срібло, яке колекціонував Ректор. Гості теж були освітлені, і Ліра зрозуміла, чому вони не снідали в їдальні: троє з гостей були жінками.

— А, Ліро, — сказав Ректор. — Я такий радий, що ти прийшла. Казинс, будь ласка, принеси якийсь напій. Пані Ханно, мабуть, ви не знайомі з Лірою… племінницею лорда Ізраеля.

Пані Ханна Рельф, дуже стара сива жінка, деймон якої мав вигляд мармозетки, була головою одного з жіночих коледжів. Ліра потиснула її руку так ввічливо, як могла, а потім її представили іншим гостям, які, як і пані Ханна, були вченими з інших коледжів і не дуже цікавили Ліру. Нарешті Ректор назвав останню гостю.

— Пані Кольтер, — сказав він, — це наша Ліра. Ліро, привітайся з пані Кольтер.

— Добрий вечір, Ліро, — вимовила пані Кольтер. Вона була красива й молода. її блискуче волосся обрамляла щоки, а її деймон був золотистою мавпою.

4

Алетіометр

— Сподіваюся, ти сядеш біля мене за вечерею, — сказала пані Кольтер, звільняючи Лірі місце на дивані. — Я не звикла до розкошів апартаментів Ректора. Тобі доведеться показати мені, який ніж та виделку використовувати.

— Ви жінка-учений? — запитала Ліра. Вона ставилася до жінок-учених, як було заведено в Джордані, з презирством: вони були визначні люди,