Читати книгу - "Світанок"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Цього їм не позичати, — сказав він. — Ці знають, як організувати гулянку.
— Аліса — невгамовна сила природи.
Він зітхнув.
— Пісня скінчилася. Гадаєш, я заслуговую ще на одну? Чи прошу забагато?
Я міцніше стиснула його руку.
— Буде стільки танців, скільки хочеш.
Він розсміявся.
— Ото було б цікаво. Проте гадаю, обійдуся двома. Не хочу, щоб почалися плітки.
Ми знову рушили по колу.
— Здавалося б, уже пора звикнути говорити тобі «до побачення», — пробурмотів він.
Я ковтнула клубок у горлі, але той міцно застряг там.
Джейкоб поглянув на мене й нахмурився. Він провів пальцями в мене по щоці, стираючи сльози.
— Сьогодні маєш плакати не ти, Белло.
— Всі плачуть на весіллях, — мовила я глухо.
— А ти цього хочеш?
— Ні.
— Тоді всміхнися.
Я зробила зусилля. Він розреготався на мою гримасу.
— Я спробую запам’ятати тебе саме такою. І вважати, що…
— Вважати що? Що я померла?
Він стиснув зуби. Він боровся з собою — з рішенням зробити з сьогоднішнього візиту подарунок, а не судилище. Я відчувала, щó він хоче сказати.
— Ні, — нарешті відповів Джейкоб. — Але у голові я бачитиму тебе саме такою. Рожеві щічки. Серцебиття. Обидві ліві ноги. І все таке.
Я навмисно щосили наступила йому на ногу.
Він усміхнувся.
— Оце моя дівчинка.
Він іще хотів щось сказати, та зненацька заклацнув рот. Знову боровся, щоб не бовкнути зайвого.
А колись мої стосунки з Джейкобом були такими простими! Природними, як дихання. Та з тої пори як Едвард повернувся у моє життя, у стосунках з’явилася постійна напруга. Бо — у Джейкобових очах — вибираючи Едварда, я вибирала долю, гіршу за смерть, чи принаймні рівнозначну їй.
— Що ти хотів сказати, Джейку? Просто скажи. Ти можеш сказати мені будь-що.
— Я… я… не хотів нічого говорити.
— О, та давай уже! Розродися.
— Ну, гаразд. Але я не… я хотів запитати. Хотів, щоб ти дещо сказала мені.
— То спитай мене.
Він іще хвильку повагався, а тоді видихнув:
— Ні, не буду. Це не має значення. Я просто патологічно цікавий.
Оскільки я його так добре знала, то все збагнула.
— Це станеться не сьогодні, Джейкобе, — прошепотіла я.
Джейкоб іще більше носився з моєю людськістю, аніж Едвард. Він цінував кожний удар мого серця, знаючи напевне, що вони пораховані.
— О, — вигукнув він, намагаючись приховати полегшення в голосі, — о…
Заграла нова мелодія, але цього разу він навіть не помітив переміни.
— Коли ж? — прошепотів він.
— Я ще точно не знаю. За тиждень, може, за два.
Голос його змінився — додалася іронічна нотка.
— У чому затримка?
— Не хотіла провести медовий місяць, конаючи від болю.
— А як би ти хотіла його провести? Граючи в шашки? Ха-ха.
— Дуже смішно.
— Жартую, Белло. Але, щиро кажучи, я не розумію чому. З твоїм вампіром у тебе все одно не буде справжнього медового місяця, то для чого ці примхи? Називай речі своїми іменами. Ти вже не вперше відкладаєш вирішальний момент. Хоча це добре, — зненацька докинув він цілком серйозно. — І не соромся цього.
— Нічого я не відкладаю, — відгризнулась я. — І в мене буде справжній медовий місяць! Все буде, як я захочу! Відчепись!
Він різко зупинив повільне кружляння. Я подумала була, що він нарешті помітив: музика змінилася, й шукала якихось гарних слів, щоб владнати нашу невеличку сутичку, перш ніж ми попрощаємося. Не варто розлучатися таким чином.
Та раптом його очі розшилися від якогось чудного, змішаного з подивом жаху.
— Що? — видихнув він. — Що ти сказала?
— Про що ти? Джейку, що сталося?
— Що ти мала на увазі, кажучи про справжній медовий місяць? Поки ти й досі людина? Ти жартуєш? Белло, це кепський жарт!
Я роздратовано зиркнула на нього.
— Я сказала: відчепися, Джейку. Це вже зовсім не твоя справа. Я не мала… ми не мали про це взагалі говорити. Це особисте…
Його величезні долоні схопили мене вище ліктів — пальці зімкнулися довкруж рук.
— Джейку! Пусти!
Він струснув мене.
— Белло! Ти зовсім голову втратила? Ти ж не можеш бути такою дурепою! Скажи мені, що ти жартуєш!
Він знову добряче струснув мене. Його пальці, тверді як перила, тремтіли, аж мене до кісток пробирав дрож.
— Джейку, припини!
Раптом темрява наповнилася постатями.
— Відпусти її! — Едвардів голос був холодний як лід і гострий як лезо.
Позаду Джейкоба з чорноти ночі долинув рик, а тоді його перекрив інший.
— Джейку, брате, відступися, — почула я настійливе прохання Сета Клірвотера. — Ти все одно будеш у програші.
Здавалося, Джейкоб просто заморозився — стояв і витріщався нажаханими, широко розплющеними очима.
— Ти можеш поранити її, — прошепотів Сет. — Відпусти її.
— Вже! — проричав Едвард.
Джейкобові руки безсило опустилися, і хвиля крові, що бухнула у моїх затиснених до того венах, болем відізвалася в руках. Та перш ніж я зафіксувала це відчуття, на місце, де щойно були гарячі долоні, лягли холодні руки, а тіло моє підхопив вітер.
Не встигла я моргнути, як опинилася за півдюжини кроків від місця, де щойно стояла. Едвард застиг обличчям до мене. Поміж ним і Джейкобом опинилися двійко величезних вовків, але вони, схоже, не мали щодо мене агресивних намірів. Навпаки — здавалося, вони намагались попередити бійку.
А Сет — оцей малий п’ятнадцятирічний бешкетник Сет — обхопив довгими руками Джейкоба, якого били дрижаки, й тягнув геть. Якщо Джейкоб перевернеться на вовка, коли Сет так близько від нього…
— Нумо, Джейку. Ходімо.
— Уб’ю тебе! — сказав Джейкоб, і голос його був таким глухим від люті, що прозвучав тихо, мов шепіт. Погляд його, застиглий на Едвардові, палав від ярості. — Я вб’ю тебе власноруч! Просто зараз! — він конвульсивно здригнувся.
Найбільший вовк, чорний, різко загарчав.
— Сете, геть із дороги, — просичав Едвард.
Сет знову потягнув Джейкоба. Джейкоб від люті був настільки роздризканий, що Сетові вдалося відтягнути його на кілька кроків назад.
— Джейку, не треба. Ходімо. Давай.
Сем — найбільший вовк, чорний — приєднався до Сета. Він притулив свою здоровецьку голову до Джейкобових грудей і добряче пнув.
Всі троє — Сет тягнув, Джейк тремтів, Сем штовхав — швидко зникли в темряві.
Ще один вовк зробив перший крок навздогін. У слабкому світлі я не могла напевно розгледіти колір його хутра — може, шоколадний? Отже, Квіл?
— Вибач, — прошепотіла я до вовка.
— Белло, вже все гаразд, — промурмотів Едвард.
Вовк позирнув на Едварда. Погляд його не видався дружнім.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світанок», після закриття браузера.