read-books.club » Любовні романи » Світанок 📚 - Українською

Читати книгу - "Світанок"

453
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Світанок" автора Стефані Маєр. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 170
Перейти на сторінку:
падали з гірлянд. Я прослідкувала за його поглядом. Все здавалося таким далеким від нашого темного тихого кутка! Майже як спостерігати за білими сніжинками, що пурхають усередині скляної кулі.

— Цього їм не позичати, — сказав він. — Ці знають, як організувати гулянку.

— Аліса — невгамовна сила природи.

Він зітхнув.

— Пісня скінчилася. Гадаєш, я заслуговую ще на одну? Чи прошу забагато?

Я міцніше стиснула його руку.

— Буде стільки танців, скільки хочеш.

Він розсміявся.

— Ото було б цікаво. Проте гадаю, обійдуся двома. Не хочу, щоб почалися плітки.

Ми знову рушили по колу.

— Здавалося б, уже пора звикнути говорити тобі «до побачення», — пробурмотів він.

Я ковтнула клубок у горлі, але той міцно застряг там.

Джейкоб поглянув на мене й нахмурився. Він провів пальцями в мене по щоці, стираючи сльози.

— Сьогодні маєш плакати не ти, Белло.

— Всі плачуть на весіллях, — мовила я глухо.

— А ти цього хочеш?

— Ні.

— Тоді всміхнися.

Я зробила зусилля. Він розреготався на мою гримасу.

— Я спробую запам’ятати тебе саме такою. І вважати, що…

— Вважати що? Що я померла?

Він стиснув зуби. Він боровся з собою — з рішенням зробити з сьогоднішнього візиту подарунок, а не судилище. Я відчувала, щó він хоче сказати.

— Ні, — нарешті відповів Джейкоб. — Але у голові я бачитиму тебе саме такою. Рожеві щічки. Серцебиття. Обидві ліві ноги. І все таке.

Я навмисно щосили наступила йому на ногу.

Він усміхнувся.

— Оце моя дівчинка.

Він іще хотів щось сказати, та зненацька заклацнув рот. Знову боровся, щоб не бовкнути зайвого.

А колись мої стосунки з Джейкобом були такими простими! Природними, як дихання. Та з тої пори як Едвард повернувся у моє життя, у стосунках з’явилася постійна напруга. Бо — у Джейкобових очах — вибираючи Едварда, я вибирала долю, гіршу за смерть, чи принаймні рівнозначну їй.

— Що ти хотів сказати, Джейку? Просто скажи. Ти можеш сказати мені будь-що.

— Я… я… не хотів нічого говорити.

— О, та давай уже! Розродися.

— Ну, гаразд. Але я не… я хотів запитати. Хотів, щоб ти дещо сказала мені.

— То спитай мене.

Він іще хвильку повагався, а тоді видихнув:

— Ні, не буду. Це не має значення. Я просто патологічно цікавий.

Оскільки я його так добре знала, то все збагнула.

— Це станеться не сьогодні, Джейкобе, — прошепотіла я.

Джейкоб іще більше носився з моєю людськістю, аніж Едвард. Він цінував кожний удар мого серця, знаючи напевне, що вони пораховані.

— О, — вигукнув він, намагаючись приховати полегшення в голосі, — о…

Заграла нова мелодія, але цього разу він навіть не помітив переміни.

— Коли ж? — прошепотів він.

— Я ще точно не знаю. За тиждень, може, за два.

Голос його змінився — додалася іронічна нотка.

— У чому затримка?

— Не хотіла провести медовий місяць, конаючи від болю.

— А як би ти хотіла його провести? Граючи в шашки? Ха-ха.

— Дуже смішно.

— Жартую, Белло. Але, щиро кажучи, я не розумію чому. З твоїм вампіром у тебе все одно не буде справжнього медового місяця, то для чого ці примхи? Називай речі своїми іменами. Ти вже не вперше відкладаєш вирішальний момент. Хоча це добре, — зненацька докинув він цілком серйозно. — І не соромся цього.

— Нічого я не відкладаю, — відгризнулась я. — І в мене буде справжній медовий місяць! Все буде, як я захочу! Відчепись!

Він різко зупинив повільне кружляння. Я подумала була, що він нарешті помітив: музика змінилася, й шукала якихось гарних слів, щоб владнати нашу невеличку сутичку, перш ніж ми попрощаємося. Не варто розлучатися таким чином.

Та раптом його очі розшилися від якогось чудного, змішаного з подивом жаху.

— Що? — видихнув він. — Що ти сказала?

— Про що ти? Джейку, що сталося?

— Що ти мала на увазі, кажучи про справжній медовий місяць? Поки ти й досі людина? Ти жартуєш? Белло, це кепський жарт!

Я роздратовано зиркнула на нього.

— Я сказала: відчепися, Джейку. Це вже зовсім не твоя справа. Я не мала… ми не мали про це взагалі говорити. Це особисте…

Його величезні долоні схопили мене вище ліктів — пальці зімкнулися довкруж рук.

— Джейку! Пусти!

Він струснув мене.

— Белло! Ти зовсім голову втратила? Ти ж не можеш бути такою дурепою! Скажи мені, що ти жартуєш!

Він знову добряче струснув мене. Його пальці, тверді як перила, тремтіли, аж мене до кісток пробирав дрож.

— Джейку, припини!

Раптом темрява наповнилася постатями.

— Відпусти її! — Едвардів голос був холодний як лід і гострий як лезо.

Позаду Джейкоба з чорноти ночі долинув рик, а тоді його перекрив інший.

— Джейку, брате, відступися, — почула я настійливе прохання Сета Клірвотера. — Ти все одно будеш у програші.

Здавалося, Джейкоб просто заморозився — стояв і витріщався нажаханими, широко розплющеними очима.

— Ти можеш поранити її, — прошепотів Сет. — Відпусти її.

— Вже! — проричав Едвард.

Джейкобові руки безсило опустилися, і хвиля крові, що бухнула у моїх затиснених до того венах, болем відізвалася в руках. Та перш ніж я зафіксувала це відчуття, на місце, де щойно були гарячі долоні, лягли холодні руки, а тіло моє підхопив вітер.

Не встигла я моргнути, як опинилася за півдюжини кроків від місця, де щойно стояла. Едвард застиг обличчям до мене. Поміж ним і Джейкобом опинилися двійко величезних вовків, але вони, схоже, не мали щодо мене агресивних намірів. Навпаки — здавалося, вони намагались попередити бійку.

А Сет — оцей малий п’ятнадцятирічний бешкетник Сет — обхопив довгими руками Джейкоба, якого били дрижаки, й тягнув геть. Якщо Джейкоб перевернеться на вовка, коли Сет так близько від нього…

— Нумо, Джейку. Ходімо.

— Уб’ю тебе! — сказав Джейкоб, і голос його був таким глухим від люті, що прозвучав тихо, мов шепіт. Погляд його, застиглий на Едвардові, палав від ярості. — Я вб’ю тебе власноруч! Просто зараз! — він конвульсивно здригнувся.

Найбільший вовк, чорний, різко загарчав.

— Сете, геть із дороги, — просичав Едвард.

Сет знову потягнув Джейкоба. Джейкоб від люті був настільки роздризканий, що Сетові вдалося відтягнути його на кілька кроків назад.

— Джейку, не треба. Ходімо. Давай.

Сем — найбільший вовк, чорний — приєднався до Сета. Він притулив свою здоровецьку голову до Джейкобових грудей і добряче пнув.

Всі троє — Сет тягнув, Джейк тремтів, Сем штовхав — швидко зникли в темряві.

Ще один вовк зробив перший крок навздогін. У слабкому світлі я не могла напевно розгледіти колір його хутра — може, шоколадний? Отже, Квіл?

— Вибач, — прошепотіла я до вовка.

— Белло, вже все гаразд, — промурмотів Едвард.

Вовк позирнув на Едварда. Погляд його не видався дружнім.

1 ... 14 15 16 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світанок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світанок"