read-books.club » Сучасна проза » Джеррі-Островик 📚 - Українською

Читати книгу - "Джеррі-Островик"

216
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Джеррі-Островик" автора Джек Лондон. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 133
Перейти на сторінку:
лапи, що ними він молов, тепер уже не підтримували його. І знову він виринув, набравши в легені ще більше солоної води. Цей раз, хоча про те й не думаючи, а тільки пристосовуючись як легше — а отже, й вигідніше, — він простягся у воді плазом і далі вже намагався пливти так.

Шквал затих, і з темряви долинуло лопотіння напівспущеного грота, пронизливі вигуки матросів, Боркманова лайка, а над усім владний голос Шкіпера:

— Хапай за грот, хлопці! Чіпляйся! Тягни вниз дуже-дуже! Вибирай шкота! Швидше, сто чортів, швидше!

РОЗДІЛ VI

Розпізнавши Шкіперів голос, Джеррі, що борсався на збитій шквалом крутій дрібній хвилі, задзявкав нетерпляче й розпачливо, кличучи на поміч нового укоханого хазяїна. Та скоро всі звуки затихли, бо «Еренджі» відпливла геть. І тоді, самотній, у темряві, на розхвильованих грудях моря, в якому він упізнав ще одного зі своїх одвічних ворогів, Джеррі почав квилити жалібно, мов загублена дитина.

Він не так розумів, як радше відчував свою безпорадність у цьому суворому морі, що не мало серця, не знало жалю й загрожувало йому тим незбагненним, невиразним для нього, але жахливим лихом, яке ми називаємо смертю. Власне, про свою смерть він не мав уявлення, бо, не знавши того часу, коли він ще не жив на світі, не міг уявити н часу, коли він уже не житиме. Проте вона була поряд, про неї кричали, застерігаючи його, кожна клітинка тіла й мозку, кожен нерв — вони провіщали йому остаточну життєву катастрофу, про яку він не знав нічого, а тільки відчував, що це найбільше, непоправне лихо. Не розуміючи смерті, він передчував її не менш гостро, ніж люди, дарма що вони знають більше і вміють узагальнювати куди глибше, ніж собаки.

Як людина борсається в тенетах нічної змори, так борсався Джеррі в сердитій солоній воді, що не давала йому дихати. Він квилив, плакав, як загублене дитя — загублене щеня, що лиш півроку прожило в чарівному світі, повному радощів і страждання. Він жадав Шкіпера. Бо Шкіпер був бог.

«Джеррі-островик», розділ VI. Худ. З. Бур'ян.

А на «Еренджі», що вирівнялась, тільки-по спустили грот, коли втих лютий шквал і потоками линув тропічний дощ, Ван-Горн і Боркман навпомацки почалапали в темряві один до одного.

— Подвійний шквал, — сказав Ван-Горн. — Зразу вдарив з одного боку, тоді з другого.

— Певне, розділився перед тим надвоє, — додав помічник.

— І ввесь дощ забрала друга… Не доказавши, капітан лайнувся.

— Гей! 'Кий біс ти там робиш? — гукнув він до стерничого.

Бо кеч ураз привівся до вітру; бізань з вибраним шкотом заполоскалась, а передні вітрила спіймали вітер другим боком, і «Еренджі», повернувши на новий галс, рухалась тепер назад, приблизно пройденим тільки-но шляхом. Тобто вона верталась туди, де борсавсь у воді Джеррі. Таким чином через помилку тубільця-стерничого шалька вагів, на яких коливалося життя Джеррі, перехилилась на його користь.

Ван-Горн не став уже міняти галсу; він наказав Боркманові розбирати переплутані снасті на палубі, а сам, присівши навпочіпки під дощем, заходився сточувати перерізаний грота-шкот. Дощ хутко вщухав і вже не порощав так по палубі, отож капітан дочув з моря якісь інші звуки. Він на хвильку припинив роботу, прислухався, впізнав скавчання Джеррі й зірвавсь на ноги.

— Щеня за бортом! — гукнув він до Боркмана. — Клівера на вітер!

Тоді метнувся на корму, розпихаючи тубільців-пасажирів.

— Гей! Матроси! Гайда на корму, вибирай бізань-шкот! Хутко!

Він квапливо зиркнув на компас, щоб визначити напрям, з якого долинало скавчання Джеррі.

— Стерно на борт! — гукнув він стерничому й сам кинувся до штурвала та крутонув його, твердячи сам собі вголос: — Ост-норд-ост і чверть на ост, ост-норд-ост і чверть на ост…

Потім вернувся до нактоуза і втупивсь у компас, прислухаючись, чи не почує скавчання ще раз, щоб уточнити напрям. Але чекав він недовго. Бо хоч після виконаного маневру «Еренджі» лягла в дрейф, та він знав, що вітер і хвилі дуже скоро віднесуть судно від щеняти. Отож він гукнув Боркманові йти на корму підтята ги вельбота, а сам побіг до каютки по ліхтарик та човновий компас.

Яхта була така маленька, що єдиного човна тягла за собою на довгій линві, і доки помічник підтяг вельбота до корми, Ван-Горн уже вернувся. Не зважаючи на колючий дріт, він почав пересаджувати через нього матросів-веслярів та кидати їх у човен, а потім і сам перемахнув туди, зіпершись на бізань-гік. Поки відв'язували човен, він ще кинув помічникові останні накази.

— Засвіти ходовий ліхтар, Боркмане. Судно держи в дрейфі. Грота не піднімай. Очисть палубу, до грота-гіка припасуй хват-талі.

Тоді взявся за стернове весло й гукнув веслярам:

— Шуруй-шуруй, хлопці, шуруй-шуруй! Тобто, мовляв, «греби чимдуж».

Стернуючи, він раз у раз присвічував ліхтариком на компас і держав курс ост-норд-ост і чверть на ост. Потім згадав, що на такому курсі човновий компас дає відхилення цілих дві поділки від компаса «Еренджі» й відповідно повернув човна.

Час від часу він наказував човнярам підняти весла, прислухався й кликав Джеррі. Тоді почав водити човна колами або зигзагами, за вітром і проти вітру, по тій ділянці нічного моря, де, на його думку, мусило плавати щеня.

— Тепер, хлопці, слухай, — сказав він веслярам. — Котрий почуй малий собака скаву-скаву, я давай тому п'ять сажень перкаль і два десятки плитка тютюн.

Ще за півгодини він уже обіцяв «два десятки сажень перкаль і один десяток плитка тютюн» тому з веслярів, котрий перший почує «малий собака скаву-скаву».

Джеррі доводилося зовсім скрутно. Не звиклий плавати, захлинаючись солоною водою, що хлюпала йому в роззявлену пащу, він уже насилу держався на поверхні, коли вгледів спалах капітанового ліхтарика. Однак він не пов'язав того спалаху зі Шкіпером, отож звернув на нього не більше уваги, ніж на перші зірки, що заблимали на небі. Він узагалі не думав, зірка то чи не зірка. Він і далі скавучав та захлинався солоною. водою. Та коли нарешті зачув Шкіперів голос, то відразу ніби ошаленів. Він спробував зіп'ястись на задні лапи, а передніми спертись на той голос, що долітав з темряви, як зіперся б на Шкіперову ногу, якби та була близько. Але вийшла з того тільки біда: ставши у воді сторчма, він зразу поринув з головою і захлинувся ще дужче.

Якусь хвильку вода в горлі не давала йому відповісти на Шкіперів поклик, що долітав з темряви знову й знову. Та вихаркавши її, він залився радісним дзявкотом. Шкіпер іде визволити його з цього пекучого, їдючого

1 ... 14 15 16 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джеррі-Островик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джеррі-Островик"