Читати книгу - "Книга пригод 3"

Рокитенського. А він, їдучи попід лівим рядом, нарешті добувся до возів першого «сирітського» міста — Градця-на-Лабі. Цих возів стояв довгий ряд. Тут біліли численні намети, а біля одного з них, найбільшого, височіла могутня корогва червоного кольору, на якій зображено колишнього їхнього батька Жижку — батька усієї громади, «що живиться полем», а тепер, після його смерті, осиротілої — славної та блаженної пам'яті, на білому коні в латах і з булавою в руці, як він їздив живим.

То була славна градецька корогва, під якою вони не програли жодної битви, — ніхто не наважувався зустрічатися з ними у чистому полі. Звідси вже було недалеко до найбільшого намету, де гетьман — пан Чапек — жив разом з військовим писарем Бужеком із Смолотил. Рокитенський, спинившись біля вояків з Градецького краю, зліз з коня і попрямував до гетьманського намету.

А навколо Яцека вже зібралося багато «братів», що повиходили з наметів і возів; ба навіть із того боку плацу дехто прибіг подивитись, що тут діється. Юрмилися біля поляка, щоб послухати новини й подивитися на його гарне, червоне сідло з дивовижною інкрустацією.

Яцек, поблискуючи очима, пояснював, розповідав, хизувався і відповідав на питання чеською, польською і русинською мовами, бо не один поляк і не один русин-українець служили в ротах польової Сирітської громади.

V

Рокитенський, зупинившись біля гетьманського намету, колись вельми розкішного, але тепер потемнілого й потьмянілого від дощу й негоди, запитав у вартового, чи тут пан Чапек. Почув, що тут і що з ним ще писар та якийсь польський пан.

Коли старий Рокитенський увійшов до намету, з низького ложа, застеленого ведмежою шкурою, зістрибнув на землю крапчастий пес. На тому ложі сиділи пан Чапек і посланець польського війська, Петр з Остророга, брат польського воєводи Сендзівоя з Остророга, великого приятеля чехів і прихильника братерства з ними. Осторонь, біля похідного столу, обіч великої купи зброї, військовий писар Бужек із Смолотил, поклавши на стіл грамоту з причепленою до неї печаткою, ставив тавро Сирітської громади на одну з двох грубезних, кованих скринь.

Пес став, як укопаний, бо на нього гримнув гетьман — чоловік у розквіті сил, із здоровим, рум'яним обличчям, іскристими, карими очима, чорними вусами й бородою. Пан Чапек привітав Рокитенського й почав його розпитувати про засідковий загін, про Салаву, про німців і про хойницького комтура, а потім запропонував йому сісти й поцікавився, чи, бува, Рокитенський не зголоднів. Потім звелів найманцеві принести вина.

А старий Рокитенський, сідаючи на другу, ковану скриню, дістав з кишені перехопленого листа і подав панові Чапеку, стисло розповівши, що сталося минулої ночі. Гетьман швидко встав, аж задзинчали остроги на чоботях, і квапливо простяг руку по папірця. Коли він устав, зранку ще й досі без панцера, підперезаний грубим поясом, старий вояк мимохіть замилувався, який той ставний і стрункий. Писар, невисокий, але плечистий, безбородий і з великими вусами, з мечем на поясі, став біля пана гетьмана, щоб роздивитися, що той тримає в руках. Обидва підійшли під смугу світла, що падала до намету з напіввідтуленого входу

Пан з Остророга — у довгій куртці з коштовним поясом і кривою шаблею в розкішних червоних, оксамитових піхвах, з вишуканою інкрустацією на поясі, з високо підголеним над чолом і потилицею волоссям цікаво й якось жадібно дивився на обох чеських ватажків.

А Рокитенський навіть не поворухнувся — його похмуре обличчя здавалося спокійним, і лише очі, що пильно дивилися на гетьмана й писаря, яскріли живим блиском.

Чапек ступив крок назад і проказав;

— Це написано латиною. Бужеку, читай!

І той, тільки-но взявши листа до рук, оголосив:

— Лист від самого великого магістра.

— Що ж він пише? І кому? — в один голос вигукнули пан Чапек і польський посланець.

Рокитенський, не сказавши жодного слова, поставив на стіл порожній кубок, з якого пив вино.

— До Хойниць, комтурові Фрішборну. Він думає, що ми ще там стоїмо табором, — повідомив військовий писар і знову почав швидко читати щільні рядки кутастих літер.

— Далі пише, що не може надати допомогу, принаймні тепер, щоб Фрішборн боронився скільки може, щоб стримував єретиків якомога довше. Сміховище! І щоб рицарі, поки не прийде допомога, добре подбали про Квидзвін, Штум і особливо про Тчево. Пише, що допомога прийде… — В цьому місці Бужек, не розуміючи, затнувся. — Schiffskinder, — вимовив він німецьке слово, питально дивлячись на польського пана.

— А, «діти кораблів»! — переклав поляк і пояснив: — Розбійники. Морські розбишаки. Вони й цих завербували!

Бужек знову заглибився в листа, але, прочитавши лише два слова, затнувся. Він мовчки дивився на аркуш, немов не вірив написаному, тоді глянув на пана Чапека та вельможного поляка й вигукнув:

— Слухайте, що тут написано!

— Ну ж бо, читай! — нетерпляче спонукав гетьман.

— Silesiacos et cum iis — сілезці і з ними… загін чеських найманців!

— То не правда! — заволав пан Чапек із Сан

— Правда. Тут так написано, — і військовий писар ребром долоні вдарив по листу великого магістра хрестоносців.

— Хай їх Господь покарає! — скрикнув, побагровівши, запальний пан Чапек, і в нього заблищали очі. — Це, без сумніву, найжалюгідніші покидьки, пройдисвіти, розбишаки, — додав він і обернувся до пана з Остророга, наче вибачаючись перед ним. — Це люди без віри й честі. Інакше б вони не пішли проти нас і вас!

А військовий писар, з листом у руці, вражено повторював:

— Загін із Чехії… Чехи… Чехи!..

— З хрестоносцями! З німцями! — знову вигукнув гетьман.

Знадвору долинав гамір, мішанина голосів, неначе навколо намету зібрався великий натовп людей. Проте в наметі цього ніхто не помітив — лише старий Рокитенський, що й досі сидів з похмурим обличчям, не кинувши жодного слова, подивився на вхід. Раптом до нього звернувся писар:

— Приємну новину, брате, ти нам привіз.

— Приємну, — лише повторив сивий ватажок і, поклавши долоні на ефес меча, а підборіддям спершись на долоні, втупив погляд у землю, де яскріла ясна смуга вранішнього світла.

— Якщо й не приємну, то добру, — мовив пан з Остророга, підійшовши до Чапека. — Коли ми хочемо йти на Тчево, то треба поспішати. Щоб вони нам не приготували там других Хойниць. Щоб не позбирали туди зусібіч людей.

— Я покличу старших, — вирішив Чапек.

Знадвору почувся чоловічий спів. Старий Рокитенський підвівся і рушив до виходу.

— Зачекай, посидь іще! Куди ти? — запитав Бужек.

— Хіба ти не чуєш? — відповів Товчимак, виходячи з намету.

Гетьман гукнув йому навздогін:

— Приходь після святої меси!

VI

Із напівмороку високого намету Рокитенський вийшов на сліпуче світло ясного