Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

поворухнути рукою й полегшено зітхнула. Пальці виконали команду, намацали цупку бактерицидну тканину постілі, зім’яли її. Параліч, дякувати Предкам, її оминув. Пела спробувала сісти, їй це вдалось. Потім вона перевірила ноги — підтягнула коліна до підборіддя: спочатку ліве, потім праве. Простирадло сповзло кудись на підлогу. Дівчина побачила, що вся оплетена бридким на вигляд сітчастим коконом, а навколо ліжка роздулась напівпрозора бульбашка ізоляційної мембрани. За нею вгадувались контури медичних роботів, світились індикатори та екрани. Під лівою рукою Пела намацала гладенький пластокерамічний квадратик. Вона посміхнулась своїй здогадці й піднесла знахідку до очей. Стандартна авреліанська картка особистого доступу, солідаризована з контрольним імплантом власника помешкання. На картці було позначено номер кімнати, соціальний код її мешканця та два слова, написані від руки червоним маркером: «Чекаю. Ясмін».

9

Поблизу туманності Кінська Голова (М43),

на відстані одної стотисячної парсека від зірки Мелані в Темному Агрегаті Оріона.

10 пентарія 417 року Ери Відновлення.

Експедиційний скеґер[12], виштовхнутий у космічний простір газовими струменями, залишив центральний ангар лінкора. Вольск налаштував оглядовий монітор так, щоб якнайдовше бачити «Айн-Соф». За той час, що вони йшли до системи Мелані, він устиг полюбити цей буцімто проклятий зорельот, на якому закінчили своє життя двоє не найгірших в історії Зоряної Імперії монархів.

Під час польоту він часто заходив до особистих апартаментів Сіорана Шостого, що зберігались у тому вигляді, як їх спланували придворні дизайнери більш ніж шість десятиліть тому. Інтер’єри імператорських покоїв не виглядали старомодними. Натуральне дерево, карарський мармур і темна бронза ніколи не виходили з моди. Як і коринфські колони з позолоченими капітелями, що підтримували багатофігурні фризи під стелею, яка імітувала екваторіальний земний небосхил. Удень на штучному небі палав сонячний диск, вночі сяяли яскраві зірки. Час від часу цією «небостелею» пролітали живописні комети, метеорні потоки і орбітальні «човники». При всій банальності цього видовища тут було цікавіше, ніж у сапфірово-сталевих апартаментах Туре Шактірі, також законсервованих для потреб майбутніх техноархеологів.

У кабінеті шостого Сіорана Вольск сідав за дубовий стіл, вмикав світильники з плафонами із гірського кришталю і уявляв, як останній володар з Дому Тізе вершив долю щойно врятованої ним Імперії. Коли Вольск довідався про склад експедиційної групи, що мала висадитись на планету 9КВ40:2, то саме за цим історичним столом спробував синтезувати на позитронному планшеті маленьку космооперу про чотирьох героїчних першопрохідців грізної планети Тифон. Пілот Церм у цій космоопері, на відміну від реальної Шерон Церм, була не маленькою жінкою з татуюванням на всьому тілі, а чорнокосою красунею з дещо вампірським вищиром. Баронесі Ґвен Вей дістались усі можливі бонуси як зовнішнього, так і внутрішнього плану. Вона стала прекрасною білявкою з тілом Шерми й очима епічної принцеси. Персонажа Вей Вольск одягнув у агресивний яскраво-червоний скафандр й наділив здатністю спопеляти монстрів за допомогою плагану таких розмірів, що реальна Ґвен навряд чи змогла б відірвати його від поясного фіксатора. Піфійка Мулан отримала атрибути відьми-пророчиці, чого й варто було очікувати для піфійки, а також вміння володіти секретними прийомами ближнього бою. Собі Вольск залишив проникливість знавця древніх секретів та романтично-безнадійну закоханість у Ґвен Вей, яка зберігала не менш романтичну вірність опальному адміралові Лансу.

Вольск якраз домальовував тло для сцени, де він мав врятувати Ґвен від товстого ґирга, коли почув кроки. До імператорського кабінету зайшла Тарасваті.

— Ось ви де.

— Так питаєте, ніби ви, Преподобна Сестро, від початку не знали, де я, — відізвався техноархеолог.

— Ви думаєте, що я тримаю у голові усі ваші переміщення? — пирхнула Тарасваті.

— Я думаю, сестро, — відкладаючи планшет, пошепки повідомив піфійці Вольск, — що ви тримаєте у вашій чарівній голівці цілу Імперію!

Жриця розсміялась і несподівано поцілувала техноархеолога у чоло.

Теплий слід від цього цнотливого поцілунку він фізично відчув, коли спостерігав, як перетворюється на маленьку зірку, а потім й зовсім щезає між розсипів галактичних світил гігантський лінкор. Корпус скеґера тим часом завібрував, реагуючи на включення маршевих двигунів. Маленький зорельот узяв курс на зловісний Тифон.

Випереджаючи скеґер, до Тифону наблизився й вийшов на орбіту навколо нього тактичний зонд. Його чутливі сенсори почали сканувати кору планети, шукаючи гніздо ґиргів, хоча вчені на «Айн-Софі» одностайно скептично висловились щодо шансу знайти його на «дев’ятій-сороковій».

Перед екіпажем скеґера командор поставив завдання вивчення інформаційного спадку Повзучих Отців та супутніх їм давніх цивілізацій, якщо, зрозуміло, такий спадок на Тифоні знайдеться. Тарасваті підтримала Зорана, нагадавши, що ґ’орміти віднесли планету, неофіційно найменовану Тифоном, до «заборонених» світів саме з огляду на те, що там зберігались руїни споруд, збудованих Повзучими в кінці Першого циклу розвитку галактичних рас.

— А ще, — нагадала тоді Знаюча, — не забувайте, колеги, що ґирги, які знищили арсенал П’ятнадцятого флоту, прибули туди на борту безпілотного крейсера, що відвідав Тифон. Ми не можемо однозначно стверджувати, що зараження крейсера відбулось саме на цій планеті, але не виключаю того, що «дев’ята-сорокова» може стати кінцем нитки, яка приведе нас до гнізда ґиргів.

— Або просто кінцем, — додав космоаналітик Мо Кирик, зустрівши погляд Тарасваті, відвів очі й поспішив додати: — Невдалий жарт, колеги, вибачте.

Жарт Мо Кирика згадався Вольску, коли екіпаж скеґера отримав перші дані, зібрані зондом з планетарної орбіти.

«Дійсно, не планета, а „просто кінець“», — оцінив він відеокадри, на яких розгортались вкриті щебенем і пилюкою рівнини та попелясті пасма гір, сточені вітрами за ті десять мільярдів стандартних років, що Тифон обертався навколо Мелані.

Планета була старшою за Фаренго. Найстарішим з усіх тих світів, що зустрілись людству за століття космічної експансії. Вона втратила океани, її гірські хребти перетворились на розсипи каміння, мантія охолола, і геологічна динаміка зійшла на нуль. Мертвотну прозорість сухої аргоново-вуглекислої атмосфери не порушувала жодна хмаринка. Лише грандіозні пилові вихори танцювали над пустелями «дев’ятої-сорокової» свої одноманітні цвинтарні танці.

— Вся вода замерзла у кригу і перебуває під кілометровим шаром осадових порід, — повідомила Мулан, яка зчитувала з моніторів блок геофізичних даних. — Дуже мало металів, напевно, всі видобули за технічної доби.

— Не бачу руїн, — промурмотіла Церм. — Вольск, ви бачите руїни?

— Поки що ні, капітане, — відізвався техноархеолог. — Але на такій мегадревній планеті руїни мають бути на великій глибині. Їх непросто буде знайти.

— Якщо вони глибоко, то ми до них не доберемось, — промурмотіла Мулан, перемикаючи монітор на інфрачервоний діапазон. — На скеґері немає важкого геологічного обладнання.

— На «Айн-Софі» є тераджоулевий лазер, — нагадала Ґвен Вей. — Теоретично, ним можна проплавити кілометровий тунель.

— Силікати він, може, й проплавить, а от щодо базальтів — сумнівно, — зауважила Мулан. — А якщо там буде підземна крига, тунель заллє