read-books.club » Публіцистика » В сталевих грозах 📚 - Українською

Читати книгу - "В сталевих грозах"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В сталевих грозах" автора Ернст Юнгер. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 85
Перейти на сторінку:
постом, заманюючи через цей зручний прохід якогось благодушного клієнта просто на дуло рушниці, іншим разом прокрадуться на той бік і прив'яжуть до дроту дзвоник, а потім смикають його за довгу мотузку, зчиняючи переполох серед англійських постових. Війна для них — забава.

Годинка пообідньої кави інколи минає по-справжньому затишно. Часто хорунжому доводиться складати товариство котромусь із ротних офіцерів. Все відбувається дуже поважно, на обрусі з мішковини виблискують навіть дві порцелянові філіжанки. Потому денщик виставляє на хисткий столик пляшку та дві чарки. Розмова стає довірливішою. Дивовижно, але навіть тут немає бажанішого предмету для розмов, аніж твій ближній. Плітки буяють тут пишним цвітом, а під час пообідніх відвідин вони завзято поширюються, майже як в невеличкому гарнізоні. Командири, товариші й підлеглі стають предметами прискіпливої критики, а нова чутка миттю облітає бліндажі чотних командирів усіх шести відрізків фронту з правого по лівий фланг. І тут не зовсім без вини офіцерів-дозорців, що з біноклями й планшетками обнишпорюють усі полкові позиції. Адже позиція роти не замкнена цілковито. Тут панує жвавий рух. У тихі ранкові години з'являються штабісти, поширюючи довкола діловитість, на прикрість простому солдату, що після останньої варти тільки-но вклався на відпочинок і тут же, на застрашливий викрик: «Командир дивізії в окопі!» знов, одягнений за уставом, вилітає зі штольні. Потім приходять офіцери-сапери, фортифікатори та меліоратори — і всі поводяться так, ніби окоп був створений винятково для їхніх спеціальних завдань. Нерадо вітають й артилериста-навідника, який хоче зняти пробу загороджувального вогню: бо щойно він забереться геть зі своїм розкладним дальноміром, якого діловито, мов жук свої вусики, виставляє то тут, то там з окопу, як одразу ж заводиться англійська артилерія, і бідному піхотинцю доводиться непереливки. Згодом приходять командири передових загонів і шанцевих підрозділів. Аж до глупої ночі сидять вони в бліндажі в чотного, п'ють ґроґ, курять, грають в польську рулетку і врешті, як ті мандрівні щурі, змітають усе зі столу. Ще пізніше окопом, мов примара, вештається якийсь чоловічок, підкрадається ззаду до постових, кричить їм на вухо: «Газова атака!» і рахує, скільки секунд піде на вдягання протигазу. Це офіцер газового захисту. Посеред ночі ще хтось стукає в дошки дверей бліндажа: «Ви що, вже давите хропака? Ану, розпишіться мені тут хутенько за двадцять рогаток і шість рам для штольні!» Це прийшли з матеріального забезпечення. І отак, принаймні в спокійні дні, — суцільне ходження, так що аж з вуст нещасного мешканця штольні злітає зітхання: «Хоч би вже трохи постріляли, може, нарешті був би спокій». І справді, кілька важких гостинців сприяють підвищенню затишку; тоді ми лише поміж собою, і нам не докучає більше ця обтяжлива паперова тяганина.

«Пане лейтенант, дозвольте попрощатися, в мене за півгодини служба!» Надворі в останньому промінні сонця виблискують глиняні вали відрогів, окоп лежить уже в глибокій тіні. Незабаром злетить перша світлова ракета, вийдуть нічні постові.

Починається новий день окопного солдата.

БУДНІ ПОЗИЦІЙНОЇ ВІЙНИ

Ось так минали наші дні в напруженому одноманітті, що перебивалось короткими перепочинками в Душі. Втім, подекуди й на позиції випадала гарна година. Часто я сидів з почуттям притульної захищеності за столом маленького бліндажу, сирі, обвішані зброєю дощані стіни якого навівали думки про Дикий Захід, попивав чай, курив і читав, поки мій ординарець порався коло крихітної пічки, що наповнювала приміщення запахом підсмажених скибок хліба. Який окопний боєць не знає цього настрою? Надворі, на постовому помості гупають важкі, розмірені кроки, лунає однотонний вигук, коли вартові перестрінуться в окопі. Притуплене вухо вже майже не сприймає безугавний вогонь гвинтівок, короткі удари від розривів снарядів на полі чи сичання сигнальних ракет, що повільно згасають над устям світляної шахти. Тоді я витягав з планшета записник і в кількох словах занотовував події дня.

Так з часом поставала, як частина мого щоденника, сумлінна хроніка відрізку «С», — цього невеличкого, ламаного кавальчика довгого фронту, який був тепер нашим домом, де ми достеменно знали кожен закинутий закуток траншеї, кожен завалений бліндаж. Довкола нас у насипних глиняних валах спочивали тіла полеглих товаришів, тут на кожній п'яді землі розігралась якась драма, за кожною поперечиною чигала доля, вдень і вночі, без розбору, вихоплюючи собі чергову жертву. І все ж, усі ми відчували сильну приналежність до нашого відрізку, міцно зрослися з ним. Ми знали його, коли він чорною стрічкою тягнувся крізь засніжений краєвид, коли квітуча пуща довкола нього струменіла в полудневу годину п'янкими запахами, чи коли примарна блідість повні огортала його темні закапелки, де вершили свої таємничі діла пискляві орави щурів. Довгими літніми вечорами ми радісно сиділи на його глиняних приступках, коли літепле повітря відносило в бік ворога діловитий стукіт чи рідну пісню; ми кидались через балки й розрубаний дріт, коли смерть сталевою булавою гупала по окопах, а з потрісканих глиняних стін виповзав лінивий дим. Полковник не раз хотів перевести нас на якусь спокійнішу ділянку позиції, та щоразу вся рота як один просила дозволу залишитись на відрізку «С». Подаю тут короткий витяг із записів, що їх робив тоді, ночами в Монші.

7 жовтня 1915. Стояв на світанку поруч із постовим мого відділення на приступці біля нашого бліндажа, коли пострілом з гвинтівки йому зірвало картуза з чола на потилицю, навіть не зачепивши голови. В той самий час коло загородження було поранено двох саперів. Одному куля рикошетом зачепила обидві ноги, другому — прострелила вухо.

Перед полуднем постовому на лівому крилі пострілом пробило обидві вилиці. Кров тугими струменями ринула з рани. До всього лиха, на наш відрізок сьогодні ще й прибув лейтенант фон Евальд, аби сфотографувати підкоп N., що лежав на віддалі якихось 50 метрів від окопу. Коли він обернувся, щоби зійти з постового помосту, куля роздробила йому потилицю. Він помер миттєво. На приступці лежали великі шматки його черепа. Крім того, одного солдата легко поранено в плече.

19 жовтня. Відрізок середньої чоти обстріляли 15-сантиметровими снарядами. Одного бійця ударною хвилею відкинуло на стовп обшивки траншеї. Він зазнав важких внутрішніх ушкоджень, до того ж, осколок пробив йому плечову артерію. У світанковому тумані, поправляючи нашу загорожу, виявили перед правим флангом труп француза, уже, мабуть, кількамісячної давності. Уночі при натяганні дроту поранили двох наших. Ґутшмід: наскрізь прострілені обидві долоні й стегно; Шефер: куля в коліно.

30 жовтня. Уночі внаслідок сильних дощів розмило всі поперечини. Змішавшись з дощівкою, вони перетворились на в'язку кашу і перетворили окоп на важкопрохідне болото. Єдина розрада, що англійцям теж не ліпше, бо видно було, як вони завзято

1 ... 14 15 16 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В сталевих грозах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В сталевих грозах"