Читати книгу - "В пошуках Аляски"

Так, сер.

за сто один день до

ершого жовтневого ранку, насилу прокинувшись, щоб вимкнути будильника, я втямив: щось негаразд. Ліжко чимось тхнуло. Та й відчуття теж були якісь незвичні. Після хвилини в сонному тумані до мене нарешті дійшло: мені було холодно. Тобто принаймні маленький вентилятор, прикріплений до ліжка, захотілося вимкнути.

— Холодно! — закричав я.

— О Боже, котра година? — пролунало згори.

— Восьма нуль чотири,— відказав я.

Полковник, який власного будильника не мав і все одно майже завжди прокидався і приймав душ до того, як задзвонить мій будильник, звісив з ліжка свої куці ніжки, зістрибнув додолу і кинувся до шафи.

— Здається, можливість прийняти душ я вже проґавив,— сказав він, вдягаючи зелену футболку баскетбольної команди «Калвер-Кріку» і шорти.— Ну що ж. Можна відкласти це і на завтра. І не холодно. Градусів двадцять сім.

Добре, що я спав одягнений — мені залишалося тільки взутися, і ми з Полковником розбіглися по класах. Я прослизнув на своє місце за двадцять секунд до початку уроку. Коли на середині уроку мадам О’Меллі обернулася до дошки і почала щось писати, Аляска передала мені записку:

«Ти такий розкуйовджений. Підемо вчитися до „Мак-дональдза“ в обід»?

У нас за два дні мала бути перша серйозна контрольна з математики, тож Аляска зібрала шістьох хлопців з нашого класу, яких вона не вважала п’ятиденками, й запхала їх у своє дводверне маленьке авто. В результаті вдалого збігу обставин у мене на колінах виявилася симпатична дівчина Лара з десятого класу. Народилася вона в Росії абощо і розмовляла з легким акцентом. Оскільки нас від «цього самого» відділяло всього чотири шари одягу, я скористався такою нагодою познайомитися з нею.

— Я тебе знаю,— усміхнулася вона.— Ти Алясчин друг з Флори-иди.

— Ага. Підготуйся відповідати на купу дурнуватих питань, бо з математикою я не дружу,— мовив я.

Вона зібралася була щось відповісти — і тут її просто кинуло на мене: Аляска різко виїхала зі стоянки.

— Діти, познайомтеся, це Сині Дрова. Автівку так звати, бо це справжні дрова,— сказала Аляска.— Сині Дрова, це діти. Мабуть, вам краще пристебнутися, якщо відшукаєте паски. Пампушечку, тобі, мабуть, доведеться послужити паском для Лари.

Машина була не дуже прудка, і щоб компенсувати цей недолік, Аляска не знімала ноги з педалі газу — і байдуже до наслідків. Ми ще не виїхали з території, а Лару вже кидало з боку в бік на кожному повороті, тому я скористався Алясчиною пропозицією і обхопив її за талію.

— Дякую,— ледь чутно промовила вона.

Швидко і хвацько подолавши три милі до «Макдональдза», ми замовили сім великих порцій картоплі фрі на всіх, вийшли й сіли на моріжку. Ми розташувалися колом, поставивши таці в центрі, й Аляска почала вести урок, під час якого вона водночас і курила, і їла.

Як і будь-який добрий учитель, вона не терпіла заперечень. Аляска цілу годину курила, їла і говорила безперестанку, а я записував усе в зошит, і поступово невиразна раніше тема тангенсів і косинусів почала яснішати. Але не всім так пощастило.

Коли Аляска ледь торкнулася лінійних рівнянь, нарик-баскетболіст Генк Волстен мовив:

— Стривай, стривай. Я не розумію.

— Це тому, що в тебе в мозку функціонує всього вісім клітин.

— Згідно з дослідженнями, марихуана для здоров’я корисніша, ніж цигарки,— озвався Генк.

Аляска проковтнула повний рот картоплі фрі, затягнулася цигаркою і випустила дим просто в Генка.

— Може, я помру молодою,— сказала вона.— Зате я помру розумною. Повернімося до тангенсів.

за сто днів до

е хотілося б ставити банальних запитань, але чому Аляска? — поцікавився я. Щойно я дізнався свої результати контрольної з математики, і мене переповнював захват Аляскою: її настанови допомогли отримати мені не просто «добре», а «добре з плюсом». Цієї тоскно-хмарної суботи ми з нею наодинці дивилися телевізор у спільній вітальні. У вітальні, заставленій старими канапами, що лишилися від попередніх поколінь учнів «Калвер-Кріку», затхле повітря відгонило курявою і цвіллю, і гадаю, через це там майже завжди було порожньо. Аляска зробила ковток газованки і взяла мене за руку.

— Про це всі рано чи пізно запитують. Гаразд, коли я була маленька, моя мама ніби як хіпувала. Ну, носила завеликі светри, які сама ж і в’язала, травичку постійно курила тощо. А татусь був справжнім республіканцем, тож коли я народилася, мама сказала, що мене треба назвати Гармонія Янг, а тато — Мері-Френсис Янг.

Розповідаючи, вона похитувала головою в такт музиці, яку крутили по MTV, хоч це була якась претензійна поп-балада, а їх Аляска, за її словами, ненавиділа.

— І вони вирішили не називати мене ні Гармонією, ні Мері, а дозволити вирішувати мені самій. Коли я була маленька, мене звали Мері. Ну, тобто мене звали «сонечко» і всяке таке, але в офіційних паперах писали «Мері Янг». А на семиріччя мені подарували право обрати ім’я. Круто, еге? Тож я цілий день вивчала татків глобус у пошуках справді крутого імені. Спершу я обрала Чад, це така країна в Африці. Але тато сказав, що це хлопчаче ім’я, і я обрала Аляску.

Шкода, мені батьки не дозволили обрати собі ім’я. Просто взяли й дали мені оте ім’я, яким у Голтерів уже ціле століття називають первістків.

— Але чому саме Аляска? — запитав я.

Вона посміхнулася правим куточком вуст.

— Ну, трохи згодом я дізналася, що моє ім’я означає. Воно походить від алеутського слова Alyeska. Перекладається як «те, об що розбивається море», і мені це страшенно подобається. Але тоді я просто побачила Аляску. Вона була велика, а я хотіла вирости великою. І ще вона була дуже далеко від Вайн-Стейшна, а я саме про це і мріяла.

Я засміявся.

— А тепер ти виросла велика і живеш далеко від дому,— всміхаючись, сказав я.— Вітаю.

Аляска припинила хитати головою і відпустила мою (на жаль, спітнілу) руку.

— Вибратися непросто,— серйозно сказала вона, дивлячись на мене так, ніби я знав, як це робиться, але не хотів з нею ділитися. А потім різко змінила тему.— Знаєш, чим я хочу займатися після коледжу? Навчати дітей-інвалідів. Я ж добра вчителька, правда? Якщо я навіть вам математику пояснила, то кого хоч навчу. Аутистів, наприклад.

Говорила вона тихо і задумливо, наче розповідала мені якусь таємницю,