Читати книгу - "Парадокс любові"

зростає, коли втілюється надія. Ціла школа мислителів наголошувала на тому, що шлях до мети кращий, ніж її утілення. «Гарне тільки те, чого нема», — писав Руссо, підкреслюючи роль уяви в любовному побаченні («Еміль», с. 871). «Станеться щось чи не станеться, а прегарне тільки очікування», — писав Бретон і собі. Як бачимо, химери заступають дійсність, й життя наше рухається від героїчних юнацьких мрій до розчарувань дорослого віку. «Найкраще в коханні, — казав Клемансо, — коли піднімаєшся східцями»: невтішний погляд, який наводить на думку про мебльовані кімнати, зв'язки зі служницями, потаємних побаченнях від п'ятої до сьомої.

Цьому романтичному кліше можна протиставити інший досвід — досвід блаженного подиву, коли подія виявляється багатшою, ніж її очікування. Поміж мареннями про життя і втіленням у життя своїх марень є третє: жити настільки інтенсивним життям, щоб від його надміру забивало дух і мрії видавалися вбогими та жалюгідними. «П'янінням духу, — писав Райсбрук, фламандський містик доби Відродження, — називаю я стан, коли втіха перевершує можливості, які передбачає бажання». Коли вволяють те, про що ми просили в молитвах, нам стає нудно, тому що бажання наші задовольнилися, тобто їх убили. Захопливе кохання перевершує наші надії своєю пишнотою і своїм палом — з нами відбувається не те, чого ми хотіли, а щось інше, й нас просто-таки душать пристрасті. Втрата ілюзій теж відчиняє браму диву — разючому розчаруванню.

3) Сортувальна машина

Зваба, як і благодать у кальвіністів, є сортувальною машиною. Найперший повсякденний досвід осягнення світу навчає, що не завжди бажаний я для того, кого бажаю, не завжди кохає мене той, кого я кохаю, тож я вступаю в життя потенційним невдахою. Підпирати мур: доречна фраза, навіть якщо не йдеться про бальну чи святкову залу. Одні цілісіньке життя підпирають той мур, інших від самого початку так обожнюють, що в них голова йде обертом й очі розбігаються. Диво бути обраним: хтось обдаровує нас особливою увагою, вирізняючи з-поміж решти. «Подобатися» так само непоясненне, як і «не подобатися»: чому декотрі люди ходять за нами, як прив'язані, а інші насилу звертають на нас увагу? (Сад вирішив цю проблему по-своєму: кожен, хто схвилював нас, мусить відразу ж виявити свою прихильність, а ми теж зобов'язані розкрити свої обійми тому, хто захотів нас. Він розумів бажання як обов'язок, а для Фур'є це був дар, яким приємні особи погоджуються наділити решту людей).

Успіх Мішеля Уельбека з його сумішшю чорного гумору та песимізму можна пояснити так: він заснував таку собі міжнародну федерацію коханців-невдах, розвінчав облуду гедонізму, цього різновиду феодалізму. Він виступив од імені позбавлених права голосу, як передніше Вуд Аллен, котрий у своїх фільмах змалював реванш пасинків природи над плейбоями. Попри хвалькуватий вислів, у коханні не можна мати «кого хочеш», а лише «кого можеш», точніше, того, хто згоден мати з нами діло. Це диво, коли збігається й те, і те. Проте «все, що коштовне, так само тяжке, як і рідкісне» (Спіноза). Дехто, не сумніваючись, що за ним ходять юрми шанувальників, вважає себе невідпорним і тлумачить вашу відмову як заблуд, мало не смаковий ґандж.

Погляньте на клуби, нічні заклади: обираючи клієнтуру за критеріями відомості чи молодості, вони виступають святилищами Біржі тіл. На тлі оглушливої музики і навмисне гучного реготу тут безпосередньо діють закони конкуренції. Сюди приходять на людей подивитися й себе показати, й кожен погляд є миттєвим вироком. Тут у принципі має значення лише святковість, веселощі, скупчення багатьох людей, об'єднаних ритмом і рухом. Проте клуб регулює і формат зустрічі, хоча б за допомогою звуку, який заважає балачкам. Не дуже зичливі ці місцини для розваг, їх відвідування для багатьох є справжнісінькою мукою, чимось на кшталт приймальні відділу кадрів великого підприємства (та ж таки атмосфера speed dating, коли у вас є сім хвилин, щоб справити враження). Світ чистої фікції, миттєвих захоплень: молодь виставляє себе напоказ і милується сама собою, вшановуючи те, що відбувається. Декотрі створіння танцюючи зачаровують, ніби видіння: на них дивляться, мов на щось фантастичне. Плоть постає у всій своїй славі, чари її не мають меж. Пречудові демонструють себе перед плебсом, який влаштовує їм овацію, знову й знову їх викликає. Інтелект і гідність у цьому світі не мають ніякої ціни, тут визнають лише фальшивий блиск, невимушеність, вміння напускати туману, тут кожен є тим, чим він здається, й не більше того. Всі немовби поринають у діонісійські веселощі разом із юрмою, та часом те коштує задорого, скидаючись радше на покарання. На цьому грандіозному ярмарку нарицисизму одні не сходять зі сцени, тому інші, себто більшість, виступають клакою.

Саме звільнене бажання, яке скинуло свої пута, в яких тримали його священики й мораль, стало причиною глибокої сегрегації. Бажати — це передовсім вилучати, накладати на обличчя й на тіла шаблон, перевіряючи їх відповідність канонам стереотипної вроди. Особистість докладає усіх своїх умінь, аби обернути по-своєму закони цього відбору і, як ото кажуть, знайти й собі щось до пари. І врешті виходить просто-таки диво: навіть не дуже гарні знаходять собі партнера й, долаючи перепони, беруть штурмом велику стіну, яка затуляє доступ до інших. Дужче, ніж класичний потяг до краси, інтригує незрозуміла тяга до пересічних особистостей. Той факт, що неприємні й навіть відразливі істоти, чоловіки та жінки, збуджують пристрасті, шалені поривання, — оце достеменне диво[21].

4) Реванш непомітних

Дехто вчиняє зі зваби спосіб життя. Не зумівши поставити опір сприятливим нагодам, вони увічнюють пріоритет ранніх стадій — це колекціонери первин. Спалахнувши пристрастю до якого-небудь незнайомця, вони кидають його, насилу вгледівши когось іншого. Любовний епізод для них короткий, розв'язка його майже збігається із зав'язкою, виконання цього шаленого «престо» не відстає од збудження. Що таке мисливиця за чоловіками або джиґун? Любителі відступів. Вони надають перевагу ситуації, а не людині, полюванню, а не здобичі, відчуттям, а не почуттям, романтичний антураж — це обов'язковий привід для романтичної історії, не має значення з ким. Хвилюють їх і бридкі особи, й товстуни, їм усе одно, вони не дивляться на форму пляшки, аби тільки хміль новизни паморочив мізки. Їх не цікавить тривале знайомство, спілкування: минущі зв'язки, вир зустрічей — ось джерело їхньої втіхи. Зазвичай вони статечнішають до п'ятдесяти років, тож гадають (обґрунтовано або ж ні), буцім прожили життя своє краще,