read-books.club » Сучасна проза » Таємна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємна історія"

316
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємна історія" автора Донна Тартт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 180
Перейти на сторінку:
навіть бачив його на своїй першій п’ятничній гулянці. Здоровило, під сто кг, усі руки в шрамах, моточоботи із залізними носаками.

— Ну, Спайк підійшов, побачив, що до мене дориваються ці двоє, пхнув цього з двійні в плече й сказав їм чухрати подалі. Перш ніж я встигла щось сказати, ті двоє накинулися на нього. Народ пробував відтягти отого твого Генрі, багато хто пробував, і не змогли. Шестеро чуваків не змогли його відтягти. Він зламав Спайкові ключицю і два ребра, зробив з обличчя відбивну. Я казала Спайку, щоб той викликав поліцію, але він, розумієш, не хотів сам ускочити в халепу, бо його не повинно було бути в студмістечку. Хай там як, а вигляд він мав жахливий.

Джуді лишила волосся розпущеним.

— Спайк реально крутий. І лихий. Мав би однією лівою наваляти тим двом тюхтіям у костюмах та окулярах.

— Гмм, — промимрив я, намагаючись не розсміятися. Так дивно уявляти собі картину, в якій Генрі, власник дрібних круглих окулярів та книжок мовою палі[35], ламає ключицю Спайкові Ромні.

— Це все дуже дивно, — говорила Джуді. — Мабуть, коли настільки злі люди скаженіють, то вони по-справжньому їдуть з глузду. Як мій батько.

— Еге ж, мабуть, да, — проказав я й собі глянув у дзеркало, поправляючи вузол на краватці.

— Розважайся, — мляво проказала вона й рушила до виходу. Аж раптом зупинилася: — Слухай, а ти не впрієш у цьому піджаку?

— Решта нікуди не годяться.

— Хочеш спробувати мій?

Я озирнувся й поглянув на неї. Вона вчилася на театрального костюмера й у зв’язку із цим могла похвалитися найрізноманітнішим вбранням, що зберігалося в її кімнаті.

— Точно твій? — поцікавився я.

— Украла з гардеробу в майстерні. Хотіла трошки перекроїти й зробити з нього бюстьє.

«Дивовижно», — подумав був я, але все одно пішов за нею.

Піджак виявився і справді прекрасним — стара модель Brooks Brothers, шовковий, без підкладки, кольору слонової кістки в зеленаво-синю смужку, трохи широкуватий, проте мого розміру.

— Джуді, — мовив я, розглядаючи манжети, — він чудовий. Ти точно не проти?

— Забирай, — відмахнулася вона. — Все одно часу немає щось із ним робити. У мене повно крою та шиття костюмів до гадського «Як вам це сподобається»[36], трясця б його взяла. Вистава за три тижні, а я ще гадки не маю, що робити. У цьому семестрі «пощастило» з першим курсом, що має мені допомагати: швацької машинки не відрізнять від дірки в землі.

— До речі, старий, піджак — бомба, — заявив мені Банні, коли ми вийшли з таксі. — Шовк, я вгадав?

— Так, належав моєму дідусеві.

Банні взяв між пальців багату жовтувату тканину біля манжетів і трохи потер її.

— Прекрасний артикул, — поважним тоном проказав він. — Щоправда, не зовсім до сезону.

— Хіба?

— Нє-а. Ми на Східному узбережжі, хлопче. Я знаю, у ваших краях носять що заманеться, але тут немає політики невтручання, цілий рік у купальнику не побігаєш. Повір мені на слово, це ключ до успіху, повір… Дай-но відчиню тобі двері. Знаєш, я думаю, тобі тут має сподобатися. Звісно, це не Polo Lounge, але для Вермонту дуже непогано. Що скажеш?

Ми обідали в маленькому красивому ресторанчику з білими скатертинами на столах та вікнами в еркерах, що виходили на палісадник: живопліт, трояндові кущі з опорою на шпалери, красоля обабіч камінної доріжки. Клієнтура здавалася переважно середнього віку й заможного стану: типаж рум'яних адвокатів-провінціалів, котрі, за вермонтською модою, носили калоші під костюми Hickey Freeman; дами в спідницях-«шалі», з нафарбованими перламутровою помадою губами, малопримітні, але по-своєму приємні в густій засмазі. Пара звернула увагу на нас, коли ми ввійшли, і я одразу збагнув причину: двоє вродливих студентів, безжурні сини багатих батьків. Попри те що жіночки переважно годилися мені в матері, одну-двох можна навіть було вважати красунями. Непогана робота, якщо вийде, подумалося мені, і я чомусь одразу уявив підмолоджену матрону з великим будинком, знуджену від неробства, чоловік котрої не вилазить із відряджень і постійно десь не в місті. Смачні вечері, трохи кишенькових грошей, можливо, навіть щось серйозніше… наприклад, машина.

До нас підкрався офіціант.

— Ви резервували?

— На прізвище Коркоран, — не витягаючи рук із кишень, промовив Банні. Він розгойдувався туди-сюди на каблуках. — А де це завіявся Каспар?

— У відпустці. Повернеться за два тижні.

— Ач який живчик, — щиро порадів за нього Банні.

— Я перекажу йому, що ви про нього питали.

— А ти візьми й перекажи, вловлюєш? — Далі Коркоран уже говорив зі мною, поки офіціант вів нас до нашого стола: — Каспар — суперський мужик. Метрдот. Великий немолодий здоровань із вусами. Австрієць чи що. І при цьому, — тут він перейшов на гучне шепотіння, — ні разу не гомосек. Віриш? Усі ці меншини так і тягне працювати в ресторанах, ти помічав? Просто кожен стрічний гомосек…

Я помітив зі спини, як напружився офіціант.

— …якого мені доводилося знати, був одержимий їжею. От із якого такого дива, питається? Це щось зі сфери психології? Мені здається, що…

Я приклав палець до губ і кивнув у спину офіціантові саме тоді, як він розвернувся та подарував нам невимовно лихий погляд.

— Шановним добродіям цей стіл підійде? — спитав він.

— Аякже, — вишкірився у відповідь Банні.

Нам вручили по меню, ображено, саркастично, елегантно, й офіціант пішов геть. Я сів за стіл і з розпашілим обличчям розгорнув винну карту. Банні ж, умощуючись на своєму стільці, відсьорбнув трохи води та роззирнувся зі щасливим виглядом.

— Тут чудово, — промовив він.

— Непогано.

— Але все ж не Polo. — Він поклав лікоть на стіл і всією п'ятірнею поправив волосся, прибираючи його з очей. — Ти частенько там буваєш? Я про Polo, звісно.

— Не дуже. — Я про нього навіть нічого не чув, що було цілком природним, оскільки до Лос-Анджелеса з мого рідного містечка їхати аж понад шістсот кілометрів.

— У мене враження, що саме до таких закладів ти мав би ходити з батьком, — розмірковував уголос Банні. — Для чоловічих розмов і всілякого такого. Мій татусь так само тягав нас в Oak Bar до «Плази». Саме там він мені й моїм братам купував по нашій першій випивці, коли нам виповнювалося вісімнадцять.

Я — єдина дитина в сім'ї, і мені цікаво, коли хтось говорить про власних братів-сестер.

— Братам? — перепитав я. — Скільки ж вас?

— П’ятеро. Крім мене, Тедді, Г'ю, Патрік і Брейді, — розреготався він. — Було так страшно, коли батько тягнув туди мене. Я ж бо ще малий, а він такий: «Ось, синку, це твій перший алкоголь», або: «Незабаром ти посядеш моє місце», або взагалі: «Я, можливо, скоро помру», — і всякі такі

1 ... 14 15 16 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна історія"