read-books.club » Сучасна проза » У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий" автора Андрій Хімко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 180
Перейти на сторінку:
якого навіть Гомін-Королевич необачно похвалив на семінарі. А звучав він так:

Опустіли і стихли у храмі в нас крИлоси,

Попеліють жадань наші «контра» і «про»,

Ти для мене навіки в цю днину відкрилася,

Як — між нами й обік — в запоруці Дніпро.

Що чекати мені ще? Як тужити в надриві?

Де взять вір, щоб діждать, і де взяти нам сил?!

Мов той кінь, час летить, мрії спалює в гніві,

Вводить звір тобі в сон не кохання — насИл!

Ні, не вірю й на гріш я, що згубила святе ти.

Рветься небо в душі, здогад віру стина!

Я й лиш ти, ти й, мО', я — несумісні квартети,

Коли доля між нас з двох розлук, як стіна!..

Вдячність професорові і заздрість до його книжкових багатств переповняли Петрову душу, відкрили йому новий світ, в якому живуть лише окремі люди. Спосіб життя і становище професора стали для Петра недосяжним Олімпом, особливо після прочитання «Історії України-Руси» Грушевського та «Історії України» Дорошенка у наступні відвідини. Книжки Василя Самійловича були для Янчука вікнами в інший світ, адже саме з такою метою і рекомендувалися йому...

В наступні дні, на несподівану радість Романа, вони побували на виставі «Поки сонце зійде...», і товариш відмітив явне подорослішання Петра. Довелося Янчукові пропустити аж два дні навчань і піти на пристань вантажити тачками вугілля на баржі. Феся Антипівна пошила йому першу в житті батистову сорочку біло-голубавого кольору, тож мусів десь добути грошей — розрахуватися за неї та ще на харчування. Наробився до одерев'яніння в тілі, зате заробив без сплати четвертушок аж тридцять сім керебе. Отож, недільного дня поніс Фесі Антипівні борги в надії домовитися ще й за човна, щоб перевозити людей до островів і назад.

— Чого ти спішиш мені відборгуватись, я, чей, не бідна тепер! І чого ти все ото називаєш мене Антипівною, ніби я якась пані вельможна! Називай мене просто Фесею, Петрику! — зустріла його у порозі хати господиня. — Ну, хто, скажи, повірить, що ти брат мені — не більше, коли ти мене отак величаєш? Адже я ще маю надію заміж вийти, — радо всаджувала вона гостя на лаву. — Облиш уже оте «ви», бо воно заводить побічних у небажані здогади, чого б я зовсім не хотіла!

Снідали повільно й довго, уже «тикаючи», і Янчук при тому заїкався, шарівся та по змозі обходився, коли можна було. Феся ніби чекала на нього — була в завитих косах, підрум'янена і погарніла. Припрошувала випити, але не наполягала. Коли ж прибрала вже посуд зі столу, дістала із шафки якусь торбинку і стала його інтригувати.

— Купила тобі подарунок, може й востаннє, на згадку! — виговорила. — Залюбуєшся, як побачиш!

— Фесю! Казав же, що не маю сил все те виплачувати! Не поривати ж мені дружби нашої із-за твоїх старань заборгувати мене?!

— Думаю, брате, про заміж, то й хочу тими подарунками лишити про себе добру пам'ять. Не твоя це, а моя радість! — вийняла вона із торбинки кашкета із сірих крапчастих ховрашків. — Бачиш, як угадала! — наділа йому на голову дорогу річ. — Як на тебе шитий! Можна і в морози ходити, бо ще й із навушниками. Ні в кого такого не буде! А оце, бач, обрізки-скутки. Для чого вони, як думаєш? Для коміра до пальто! Я їх позшиваю так, що буде непомітно, і спорядю коміра, щоб начіплявся і знімався. А з оцих ось шерстяних шматків пошию ще одну підкладку до пальто, тож будеш забезпечений і на осінь, і на зиму. Пам'ятатимеш свою модистку, як справжню сестру! — заливалася господиня радістю. — Тож принеси мені пальто невідкладно, щоб я із ним закінчила вже, — наказала.

Кашкет, в якому Петро побачив себе в люстрі, видався йому недосяжно багатим — аж не пізнав себе в ньому. А Феся була так захоплена, що аж поцілувала його палко і рвійно, геть розгубивши гостя.

«Одягатиму колись пізніше, бо тепер або засміють, або запідозрять у крадіжці», — вирішив про себе Петро, радіючи дарункові.

— Приніс тобі, Фесю, борг за сорочку, ось маєш, — подав гроші господині. — А це ось, — розгорнув складену пакетиком газету, — конвалії тобі від мене!

— Мені?! Від тебе?! — рвійно оповила руками його шию модистка і впилася устами в уста, запаленівши, як у гарячці. — Спасибі, любий! Дякую, милий! Не так за букетик, як за увагу і пам'ять про мене. Мені зроду ніхто квітів не дарував! — кинулася вона шукати горня і заливати в нього воду. — На базарі купив чи на пристані? — чомусь посуворішала вона.

— На пристані... А ти ніби чимось не вдоволена?

— Не зважай, любий брате! Вередую — і від твоєї уваги, і від тебе, — витерла сльози з очей. — В мені жінка нуртує, Петрусю! Тобі це ще не втямити... Хочу матерею бути, а чи буду, якщо і цей вдівець, що відшукала, значно старший від мене і безплідний, як і мій чоловік був?..

— Хто ж він, звідки, який? — відчув щось подібне на ревнощі Янчук.

— Та ти не турбуйся, любий! Я чиста, як ангел, — навіть більше! Знатимеш, бачитимеш, благословиш нас, або навпроти станеш. Але це, коли й буде, то хіба аж зимою.

Мовчали обоє протяжно-довго, лиш настінний важелевий годинник якось по-особливому гулко відбивав хвилини і Феся вгамовувала пришвидшене дихання. У кімнаті ледь пахло парфумами і отими конваліями...

— Якщо ти не проти, я пішов би сьогодні на човна, — першим обізвався Петро.

— Чи ж я можу бути проти!? Обезволена я перед тобою! — сказала вона журливо. — Поснідаємо, — почала збирати страви на стіл, — та й підемо. Я, може, покупаюся та позагоряю, як порядні люди.

— Я вже підснідав, та й не зручно мені у тебе снідати!

— Чи ж можна почуватися незручно у сестри, більш ніж рідної тобі!? — знову повеселіла господиня. — Голитися тобі вже пора, вус он сіється, слава Богу, ознака дорослості й зрілості, — мов ошпарила вона зненацька Петра, краючи хліб. — Трохи підростуть борода й вуса, поголю тебе першою і чоловікову бритву подарую з усім причандаллям для гоління. Їжмо хутчіш, бо нерано!

До пристані йшли, занурені кожен у

1 ... 14 15 16 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"