Читати книгу - "Дорослі зненацька"

Хтось зашаркав по підлозі, глухо брязнуло кілька замків, двері відчинились. На порозі стояла сердита тітка, якій не сподобалась зламана троянда у букеті, що він доставляв сюди кілька місяців тому. Так ось чому все видалось йому знайомим! Тимоха про всяк випадок ще раз заглянув у папірець, який йому дала мама. Адреса була правильною.

— Доброго дня. А Юля є вдома? — тамуючи неабияке хвилювання, спитав хлопець.

— Її немає і не скоро буде, — відчеканила жінка, пильно роздивляючись обличчя Тимофія.

— А коли буде? — поцікавився Тимоха, відчуваючи, як миттєво пітніють у нього долоні.

— Я ж сказала! Через місяць буде, а може, через півроку! Не знаю! — сердито кинула жінка.

— Мамо, хто там? — почув Тимоха знайомий дівочий голос. Він інстинктивно рвонувся в квартиру, але тітка відступати не збиралася, загородивши собою дорогу.

— Юлю! — вигукнув Тимоха, вклавши у свій крик весь біль останніх днів і надію на те, що все ще владнається.

— Ти чого штовхаєшся, вилупку! — зарепетувала і собі жінка. — Я зараз поліцію викличу!

«Так ось на кого схожа Юльчина тітка!» — несподівано помітив родинні зв’язки Тимоха, згадавши, як такими ж фразами зустрічали його за іншою адресою. Тимофій розгублено опустив руки, не уявляючи, як поводитися далі. Не буде ж прориватись силою до квартири!

Тим часом Юля наблизилась до дверей, зупинилась за спиною матері, уважно подивилась на Тимоху. Її погляд чомусь здався хлопцеві важким, але він його витримав.

— Мамо, нехай зайде. Нам поговорити треба, — спробувала відсунути жінку в сторону дівчина.

— Це він? — різко розвернулась до доньки мама. — Це той самий? — змахнула руками.

— Так, — кивнула дівчина.

— А! Ласкаво просимо! — повернулась жінка тепер вже до Тимохи. — Заходьте, будь ласка, шановний. Авжеж, нам треба поспілкуватись, — відійшла трохи вбік.

Тимофій, ступаючи, як по мінному полю, обережно зробив кілька кроків, здригнувся, коли за ним зачинились важкі двері. Квартира, судячи з усього, була чималою. Навіть коридор тут здавався більшим, ніж у Тимохи вітальня. Він ковзнув поглядом по кількох шафах-купе, дзеркалах на стінах і картинах у рамах з позолотою, сконцентрувався на Юльці. Зараз, зі стисненими губами та холодними очима, вона здавалася чужою, зовсім не тою, до якої він звик.

— Заходь сюди, — махнула рукою і першою увійшла у якісь двері. Тимоха швидко скинув кросівки, озирнувся на Юльчину маму, яка мовчки, з прихованою ненавистю, спостерігала за ним, і пройшов за дівчиною.

Ця кімната, певно, була Юльчиною. Досить велика, з широким вікном і ліжком, на якому вільно могли вміститись двоє людей. Зі шпалерами з перламутровим відблиском, новим на вигляд, потужним музичним центром на хромованій підставці, волохатим салатовим килимком на підлозі. Кімната пахла Юлькою! Тимоха кілька разів глибоко втягнув у себе такий рідний запах, нерішуче зупинився посередині, не знаючи, куди йому примоститись. Дівчина кивнула йому на шкіряне крісло біля комп’ютерного столу, сама сіла на ліжко.

— Юлю! Чому ти мені нічого не сказала? — першим почав розмову Тимофій.

— Що? Вже мамочка все донесла? — колюче подивилась на нього Лисичка.

— Навіщо ти так? Я вже кілька днів тебе шукаю, — з докором кинув Тимоха.

— Для чого? Тітка вже повернулась, трахатись тепер не буде де. Та й навряд чи мені тепер захочеться, — з істеричними нотками в голосі, вигукнула Юлька. — От дуреписько! Єдиний раз у житті про «презик» забула, і от тепер маю!

Тимофій скочив з крісла, наблизився до дівчини, легенько взяв її за плечі, заглянув в очі, в яких стояли сльози, міцно притиснув до себе. Кілька разів провів рукою по спині, відчув, як і в самого пощипує у носі.

— Мама сказала, що від дитини треба позбавлятись, — тихо промовила Юлька. — Вона дуже на мене кричала і обзивала всякими словами, — схлипнула дівчина.

Тимофієві чомусь одразу згадалася заплакана, з розмазаною косметикою Марина. Від ніжності до Юльки перехопило подих. Він ще міцніше притиснув до себе її худеньке тіло.

— Відійди від неї! — верескнув хтось від дверей. Тимоха озирнувся, здригнувся, нарвавшись на спопеляючий погляд Юльчиної мами. Вона стояла на порозі, стиснувши кулаки, і здавалося, що зараз кинеться у бійку.

— Ти вже все зробив, виродку! — ступила кілька кроків до хлопця.

— Я її люблю, — не відпускав дівчину Тимоха. Він трохи перемістився, ніби захищаючи Лисичку своїм тілом.

— Що? Ти, недоросток! Та що ти можеш крім того, аби пхати свій орган куди не потрібно? Любить він її! У п’ятнадцять років пузатою зробити — це любов? — визвірилась жінка.

— Мамо! Не кричи!

— Я ще не починала! Тобі, виродку, пощастило, що чоловіка вдома немає. Летів би зараз зі сходів, аж захурчало б за тобою! — з погрозою продовжувала жінка. — Іди звідси і більше мені на очі не потрапляй! Я за себе не ручуся. Загризу! — пообіцяла вона так, що Тимоха чомусь зразу повірив у таку можливість.

Хлопець відступив на кілька кроків від дівчини, поглянув їй в обличчя. Юлька стояла згорбившись, з опущеними руками. З-під прикритих повік дрібними краплями збігали по щоках сльозинки. Ніс у неї почервонів, від чого веснянки проявились ще дужче. Руде волосся скуйовдилось, і взагалі вигляд у Юльки зараз був геть нещасний.

— Я піду? — запитально прошепотів Тимофій в її сторону, хоча бажання просто притиснути до себе дівчину підштовхувало його до неї. Тимоха бачив перед собою ці очиська, і вони тримали його, ніби охоплювали невидимою павутиною.

— Іди… — ледь чутно відповіла дівчина і кілька разів голосно схлипнула.

— Давай! Вали! — втрутилась у розмову мама. — Козел малолітній!

Тимофій, відчуваючи на собі важкий жіночий погляд, вскочив у кросівки і майже вибіг з квартири. Услід неслась поверхами брудна лайка, яка характеризувала його аж ніяк не з кращого боку.

8

На вулиці Тимоха розгублено зупинився. Що робити? Судячи з усього, нормальної розмови з Юлиними батьками не вийде. Чорт забирай! І вдома ввечері ще мама буде мізки промивати! Хоч у петлю стрибай. Тимофій дістав з кишені мобільний. Зараз би з кимось порадитись. Ех, був би тато. Чоловік чоловіка завжди краще зрозуміє. Знайшов у списку контактів номер телефону Вовчика, але передумав його набирати. Толку зараз з нього? Своїми дурними порадами та підколками тільки гірше зробить. Тимоха важко зітхнув і попрямував до метро. Єдиною людиною, з якою він міг обговорити ситуацію, була Марина.

Слава Богу, вона була на місці. Тимоха вже було взявся за ручку кіоску, але на мить задумався, ковтнувши густу слину, і рушив в іншу сторону. У сивого кавказця в ятці неподалік придбав пляшку темного гранатового соку з холодильника, а тоді повернувся до квіткової крамниці. Покупців не було. Влітку, та ще й у будній день жителі мегаполіса не поспішали купувати квіти, аби порадувати своїх ближніх. Хлопець зачинив двері зсередини, повісив табличку «Переоблік», поставив пляшку на прилавок. Маринка, яка весь цей