Читати книгу - "Мобі Дік або Білий кит"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що це? Тільки-но старий Могол роздивлявся її, — мовив сам до себе Стаб, стоячи коло салотопні, — а тепер і Старбак відходить від неї, і в обох такі обличчя, ніби вони кислиць наїлися. І все від того, що глянули на якусь там золоту монету. Якби це я опинився, маючи її в кишені, десь на Негритянській горі чи в Корлір-Гуку, я б не дуже довго вагався, чи витратити її. Пхе! Диваки вони, як на мій мізерний, скромний розум! Скільки я вже перебачив дублонів по всьому світу — яких завгодно: і старих іспанських, і перуанських, і чілійських, і болівійських, і колумбійських; і без ліку золотих моїдорів та пістолів, і джонів, і півджонів, і чвертьджонів. Що ж такого дивовижного в цьому еквадорському дублоні, хай йому грець? Ану, подивлюся і я. Ого! Тут справді-таки якісь диво-знаки! Адже оце ось те, що старий Боудіч у своїй «Навігації» називає Зодіаком, та й календар, що є в мене тут, у каюті, так само. Ось пошлю кого-небудь по нього. Я чув, що за допомогою Даболової «Арифметики» можна викликати диявола, то спробую з массачусетським календарем розгадати оці химерні закарлючки. Ну, ось і календар. Подивімося, що тут пишуть. Якісь чудернацькі значки і при кожному — сонце. Гм-гм-гм! Осьде вони, ось, як живі: тут тобі й Овен, чи то Баран, і Телець, чи то Бик, і Близнята, бодай не знати. А сонце все котиться від одного до другого. Ага, ось: на монеті воно якраз переступає поріг із кімнати в кімнату, а всіх тих кімнат аж дванадцять. Лежи собі, книжко! Ви, книжки, повинні знати своє місце. Бо ви даєте нам тільки голі слова та факти, а думки знайти — то вже наша робота. Так я знаю зі свого скромного досвіду, оскільки йдеться про массачусетський календар, Боудічеву «Навігацію» та Даболову «Арифметику». Ох, диво-знаки! Шкода, коли в знаках нема нічого дивного, а в дивах — нічого значущого! Ні, десь тут є ключик… стривай-но! Ага, ага! Здогадався, їй же богу! Чуєш, дублоне, твій Зодіак — це життя людини, все вміщене в один кругленький розділ, і зараз я його прочитаю прямо з книжки. Ну-бо, йди сюди, календарю! Насамперед: Овен, чи то Баран, — це хтивий псюра, він виплоджує нас на Землі. Далі — Телець, чи то Бик, цей зразу нас буцає; а тоді — Близнята, тобто Чеснота й Нечестя: ми пориваємось до Чесноти, аж де не взявся Рак — він хапає нас клешнею і тягне назад. А як відійдемо від Чесноти — там на дорозі лежить Лев, лютий звірюка: він нас кусає і б’є пазуристою лапою. Ми втікаємо й зустрічаємо Діву — то наше перше кохання. Одружуємось і гадаємо, що вже доп’яли повного щастя, аж гульк — з’являються Терези, зважують наше щастя, а йому бракує ваги. Зажурившись тим, ми враз підскакуємо, як опечені, бо нас жигає ззаду своїм жалом Скорпіон. Поки ми лікуємо вжалене місце, раптом «свись! свись!» — летять стріли: то Стрілець розважається. Не встигнув ти висмикнути з себе стрілу — відскакуй убік, бо суне Козерог, як таран. Наскакує стрімголов, збиває тебе з ніг, а тоді ще Водолій виливає на тебе цілий потоп, ти захлинаєшся, йдеш на дно і там серед Риб, скрутившися в клубочок, засинаєш навіки. Оце та проповідь, що написана високо на небі, і сонце обходить його щороку, але виходить з усіх пригод неушкоджене. Воно весело котиться там, нагорі, через усі труди й турботи, і так само робить тут, унизу, веселий Стаб. О, це навіки мій девіз: «Не скисай!» Ну, прощавай, дублоне! Та стривай: он іде малий Льодолам. Зараз я сховаюся за салотопнею й підслухаю, що казатиме він. О, о, спинився. Зараз ми щось почуємо. Ага, ага, починає.
— Нічого я тут не бачу, тільки невеличке золоте кружальце, і хто перший помітить одного певного кита, тому цей круглячок і дістанеться. То чого це всі так витріщаються на нього? Звісно, він вартий шістнадцять доларів, а це, як по два центи за штуку, дев’ятсот шістдесят сигар. Я б не курив смердючої люльки, як Стаб, але сигари я люблю, а тут їх дев’ятсот шістдесят штук. То чи не побратися й Фласкові нагору виглядати кита?..
— Не знаю, що й сказати: чи це діло мудре, чи дурне. Якщо воно справді мудре, то чому в нього такий дурний вигляд? А якщо дурне, то чого на вигляд таке мудроване? Та краще я відійду: он іде наш дідуган з Мену, отой старий кучер з катафалка, бо ким же ще він міг бути, поки не найнявся в матроси? Теж завертає до дублона. Е, ні, він підходить до щогли з другого боку, де прибито підкову… Ні, таки вернувся сюди. До чого б усе це? Тс-с! Щось мурмоче… ну й голос — наче в старого, спрацьованого млинка на каву. Треба прислухатись!
— Коли хтось вистежить Білого Кита, це буде того місяця й дня, коли сонце увійде в одне з цих сузір’їв. Я знаю ці сузір’я і знаю, як їх позначають: мені їх показала одна стара ворожка в Копенгагені років сорок тому. То в якому ж це знакові буде тоді сонце? У підкові, бо вона прибита якраз навпроти золота. А чий це знак — підкова? Це знак Лева — ревучого, жерущого Лева. Ох, кораблю, старий кораблю, як подумаєш про тебе, то тільки головою похитаєш…
— Іще одне тлумачення — все на той самий текст. Бо люди різні, а світ — один. Сховаюся знову! Он іде Квіквег… весь розтатуйований… і сам наче в знаках Зодіаку. Що ж скаже цей канібал? Їй же богу, порівнює знаки! Дивиться на своє стегно; шукає, мабуть, де там сонце — чи на стегні, чи на литці, чи в кишках, — так, як старі бабусі у глухих селах тлумачать хірургічну астрономію. О, диви, справді
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік або Білий кит», після закриття браузера.