read-books.club » Публіцистика » Королева пустелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Королева пустелі"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Королева пустелі" автора Джорджіна Говелл. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 148 149 150 ... 162
Перейти на сторінку:
хоч як би сильно я вас не любила, і я така вдячна, що ми провели з вами разом це останнє літо, і що нам обом це принесло неабияке задоволення».

У лютому 1926 року Ґертрудин брат по батькові Г’юґо, повертаючись зі своєї експедиції з Південної Африки, підхопив тиф і помер; це було нищівним ударом для родини Беллів, від якого зокрема Флоренс навряд чи могла оговтатися. Зворушливий лист від Ґертруди був пройнятий її особистим смутком і співчутливою турботою. У час жахливого самопочуття чи небезпеки Ґертруда практично мимовільно зверталася до Бога; у решті випадків її прагматичний інтелект залишав її віч-на-віч з безкомпромісним всесвітом. Флоренс, імовірно, розмірковувала над її листом значно довше, ніж Г’ю.

«Мої дорогі тату й мамо,

Пишу вам з нестерпно важким серцем. Так страшно думати про те, через що вам довелося пройти... Усі мої думки тільки про Г’юґо, та ще більше я думаю про те, що в нього було повноцінне життя: відмінний шлюб, радість від дітей і та остання зустріч з вами... Я все гадаю, чи були б ми щасливішими, якби знали, що всі ще зможемо зустрітися. Я ніколи не могла змусити себе в це повірити, навіть коли втрачала найдорожчих людей. Душа без тіла така ж чужа, як і тіло без душі. Ти ніби й відчуваєш, що за всім цим стоїть його прекрасна душа, але, крім того, ти чітко помічаєш якісь дрібні жести, усмішку й думки. Та який сенс гадати чи думати про те, чому нам так важко повірити в неймовірне — ми просто не можемо».

Приїхавши до Багдада, Ґертруда одразу ж пішла до відділку і не встигла кліпнути, як під її кабінетом вишикувалася черга з відвідувачів. Протягом двох наступних днів вона взагалі не могла працювати. Деякі навіть цілували її руки й називали «Світлом очей наших». Ґертруда зізналася батькам, що все це їхнє ставлення починає вбиватися їй у голову і що вона практично відчуває себе Особистістю. Та не встигла Ґертруда влаштуватися в Багдаді, як знову захворіла. Сильвія, на превеликий жаль, не змогла перенести навіть зимовий клімат Іраку і скоро була вимушена повертатися до Англії. Згодом після того Ґертруда, закутана з голови до ніг і тримаючи на колінах грілку, у крижаний мороз поїхала на королівську ферму в Ханакіні, де король влаштував різдвяне полювання; серед гостей був і Кен Корнвалліс. Ґертруда привезла з собою з Лондона нові меблі, які замовила для короля, і весь перший вечір вони совали їх по кімнаті. Виснажившись, Ґертруда пішла спати. Наступного дня вона залишилася в ліжку. Увечері Фейсал з Корнваллісом прийшли до її кімнати й грали разом у бридж на покривалі. Коли наступного ранку Кен зазирнув до Ґертруди, то негайно пішов викликати лікаря з Багдада. «Тоді я не дуже усвідомлювала, що відбувається, у мене було лише якесь таке загальне відчуття, ніби я провалююся у глибоку прірву», — уже пізніше написала Ґертруда. Лікар приїхав до них з медсестрою, і Ґертруду забрали до багдадської лікарні з плевритом. Вона ще лежала хвора, коли писала співчутливого листа про Г’юґо.

Оскільки протягом останніх декількох років її посадові обов’язки значно скоротилися, перед Ґертрудою відкрилася нова сфера діяльності. Це була ідея самого короля, яку він висловив напередодні Коксового від’їзду. Ще в серпні 1922 року Ґертруда обговорювала з ним потребу в «законі про розкопки» — «він планує зробити мене тимчасовим завідувачем відділення зі стародавніх реліквій, оскільки, крім мене, на це місце більше немає кого призначити», — написала Ґертруда.

Першим завданням було написання закону про археологічні пам’ятки, який би офіційно наділив силою права як державу, так і археологів. Ґертруда розробила його, ретельно обговоривши деталі з місцевими органами влади, оскільки протягом сотні років грабіжники масштабно розтягували різноманітні археологічні цінності, у результаті чого величне археологічне багатство Іраку сильно збідніло. І тепер багато наукових експедицій з різних країн намагалися реконструювати історію цього регіону.

Щойно Ґертруда почала думати про створення іракського музею, вона завзято взялася відстоювати права країни на власне минуле. Дуже скоро Ґертруда змогла зібрати найдорожчу у світі колекцією предметів, які представляли ранню історію Іраку. Вона зустрілася зі своїм давнім товаришем, сером Леонардом Вуллі, колишнім начальником розвідувального бюро в Порт-Саїді, який колись разом з Лоуренсом працював над розкопками в місті Кархемиш. На той час він очолював колективну експедицію, організовану Британським музеєм та університетом Пенсільванії, яка займалася розкопками міста Ура Халдейського з усіма його королівськими гробницями, храмами та зиккуратами шумерської династії. Як офіційний представник вона відчувала, що зобов’язана висловити претензії від імені Іраку стосовно одного артефакту, який знайшли в цей час у стародавньому храмі, — знаменитої дощечки із зображенням сцени доїння корови біля хліву. Ґертруда «розбила йому серце». «[Буллі] оцінив знахідку щонайменше в десять тисяч фунтів. Я не розповідатиму про це іракському уряду, щоб у них не виникло бажання її продати і тим самим очорнити мою репутацію, а заодно й свою. Золотий скарабей оцінюється в тисячу фунтів, але Промисел Божий (ну, чи підкинута монетка) дав його мені!».

Ґертруда почала влаштовувати невеличкі археологічні експедиції разом з консультантом з питань архітектури, який працював на міністерство громадських робіт, Дж. М. Вілсоном. Спочатку ці експедиції нагадували службові екскурсії, слабкий відголосок її давніх пригод. Ґертруда оживала, коли їхній автомобіль наштовхувався на канаву чи багаж не встигав за нею і дуже часто в таких випадках не могла втриматися, щоб не позичити у якогось сільського старійшини коня й не покататися наодинці день чи два сільським ландшафтом, а тим часом Вілсон повертався до Багдада.

Подорож до міста Кіш була однією з багатьох експедицій, організованих Оксфордським університетом; Ґертруда написала про неї: «Єдиними моїми скарбами цього вечора були шматок мила, гребінець від професора [Ленгдона] і декілька комплектів піжам від таємного доброчинця. Перед вечерею ми розглядали свої неймовірні знахідки, а після — обговорювали стародавні вавилонські місця». Там Ґертруда домовилася про те, що декілька гарно розписаних горщиків вона надішле до Оксфорда для детальної експертизи. А ще вона привласнила собі семітську статуетку, датовану 2800 роком до н. е. за допомогою свого улюбленого прийому — підкидання монетки.

У 1926 році Ґертруда повністю зосередилася на археології. Оскільки проблема з кордонами була нарешті вирішена, а іракський парламент затвердив договір, вона з головою занурилася у свій наступний проект — перенести музей у підходяще приміщення, оскільки в той час він містився в міністерстві громадських робіт. У музеї була представлена вавилонська кам’яна зала, офіційно відкрита королем у червні того

1 ... 148 149 150 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева пустелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королева пустелі"