Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Розділ 1

До чудових праць про ранню еволюцію людства належать: Richard Klein, The Human Career (Chicago: University of Chicago Press, 1989), Roger Lewin, Bones of Contention (New York: Simon and Schuster, 1989), Paul Mellars and Chris Stringer, eds., The Human Revolution: Behavioural and Biological Perspectives on the Origins of Modem Humans (Edinburgh: Edinburgh University Press, 1989), Richard Leakey and Roger Lewin, Origins Reconsidered (New York: Doubleday, 1992), D. Tab Rasmussen, ed., The Origin and Evolution of Humans and Humanness (Boston: Jones and Bartlett, 1993), Matthew Nitecki and Doris Nitecki, eds., Origins of Anatomically Modem Humans (New York: Plenum, 1994) та Chris Stringer and Robin McKie, African Exodus (London: Jonathan Cape, 1996). Три інші популярні книги присвячені конкретно неандертальцям: Christopher Stringer and Clive Gamble, In Search of the Neanderthals (New York: Thames and Hudson, 1993), Erik Trinkaus and Pat Shipman, The Neandertals (New York: Knopf, 1993) та lan Tattersall, The Last Neanderthal (New York: Macmillan, 1995).

Генетичні матеріали щодо походження людини наведено в двох книжках Луки Каваллі-Сфорца та ін., які вже згадувалися серед рекомендованої

літератури для Прологу, а також у першому розділі моєї книжки «The Third Chimpanzee» («Третій шимпанзе»). Нещодавно з’явилися дві статті технічного характеру, в яких подано найостанніші генетичні відкриття: J. L. Mountain and L. L. Cavalli-Sforza, “Inference of human evolution through cladistic analysis of nuclear DNA restriction polymorphism,” Proceedings of the National Academy of Sciences 91: 6515—6519 (1994) та D. B. Goldstein et al., “Genetic absolute dating based on microsatellites and the origin of modern humans,” ibid. 92: 6723-6727 (1995).

Посилання на літературу про колонізацію Австралії, Нової Гвінеї, архіпелагу Бісмарка та Соломонових островів, а також про зникнення великих тварин у цих регіонах я наведу в додатковій літературі до розділу 15. Особливо цікаве джерело — книга Tim Flannery, The Future Eaters (New York: Braziller, 1995), в якій Тім Фленері розглядає ці питання в чіткій і легко зрозумілій манері та вказує на слабкі місця тези про те, нібито вимерлі великі австралійські ссавці ще зовсім недавно існували.

Класичний текст про пізньоплейстоценові та нещодавні зникнення великих тварин — Paul Martin and Richard Klein, eds., Quaternary Extinctions (Tucson: University of Arizona Press, 1984). Свіжішу інформацію запропоновано в: Richard Klein, “The impact of early people on the environment: The case of large mammal extinctions,” pp. 13—34 у книзі J. E. Jacobsen and J. Firor, Human Impact on the Environment (Boulder, Colo.: Westview Press, 1992) та Anthony Stuart, “Mammalian extinctions in the Late Pleistocene of Northern Eurasia and North America,” Biological Reviews 66:453—462 (1991). Девід Стедмен узагальнює нещодавні відкриття, які підтверджують, що розселення людей по островах Океанії супроводжувалося хвилями зникнення тваринних видів, у статті David Steadman, “Prehistoric extinctions of Pacific island birds: Biodiversity meets zooarchaeology,” Science 267: 1123—1131 (1995).

Розповідь про заселення Америки, супровідне зникнення великих ссавців і відповідні наукові дискусії див. у Brian Fagan, The Great Journey: The Peopling of Ancient America (New York: Thames and Hudson, 1987) та розділі 18 моєї книжки «Третій шимпанзе». В обох наведено багато додаткових посилань. У книжці Ronald Carlisle, ed., Americans before Columbus: Ice-Age Origins (Pittsburgh: University of Pittsburgh, 1988) міститься розділ Джеймса Адовасіо та його колег, в якому розглянуто докази існування докловіського населення Америки, які походять із медоукрофтської стоянки. Див. також статті Калеба Венса Гейнза-молодшого, експерта з культурного шару типу Кловіс і гіпотетичних докловіських стоянок, зокрема: С. Vance Haynes, Jr., “Contributions of radiocarbon dating to the geochronology of the peopling of the New World,” pp. 354—374 у книжці R. E. Taylor, A. Long, and R. S. Kra, eds.,

Radiocarbon after Four Decades (New York: Springer, 1992) та C. Vance Haynes, Jr., “Clovis-Folson geochronology and climate change,” pp. 219—236 у виданні Olga Soffer and N. D. Praslov, eds., From Kostenki to Clovis: Upper Paleolithic Pa- leo-Indian Adaptations (New York: Plenum, 1993). Обґрунтування докловісь- кого походження знахідок зі стоянки Педра Фурада див. у N. Guidon and G. Delibrias, “Carbon-14 dates point to man in the Americas 32,000 years ago,” Nature 321: 769—771 (1986) та David Meltzer et al., “On a Pleistocene human occupation at Pedra Furada, Brazil,” Antiquity 68:695—714 (1994). Серед інших публікацій, дотичних до дискусій навколо докловіської людності Америки, див. Т. D. Dillehay et al., “Earliest hunters and gatherers of South America,” Journal of World Prehistory 6: 145—204 (1992), T. D. Dillehay, Monte Verde: A Late Pleistocene Site in Chile (Washington, D.C.; Smithsonian Institution Press, 1989), T. D. Dillehay and D. J. Meltzer, eds., The First Americans: Search and Research (Boca Raton: CRC Press, 1991), Thomas Lynch “Glacial-age man in South America? — a critical review,” American Antiquity 55: 12—36 (1990), John Hoffecker et al., “The colonization of Beringia and the peopling of the New World,” Science 259: 46—53 (1993) та A. C. Roosevelt et al., “Paleoindian cave dwellers in the Amazon: The peopling of the Americas,” Science 272: 373—384 (1996).

Розділ 2

Культурні відмінності між полінезійськими островами розглянуто у двох чудових книгах: Patrick Kirch, The Evolution of the Polynesian Chiefdoms (Cambridge: Cambridge University Press, 1984) та The Wet and the Dry (Chicago: University of Chicago Press, 1994) того самого автора. Цій проблематиці також присвячено значну частину книжки Peter Bellwood, The Polynesians, rev. ed. (London: Thames and Hudson, 1987). До найбільш вартих уваги праць про окремі полінезійські острови можна зарахувати: Michael King, Moriori (Auckland: Penguin, 1989) — про Чатемські острови, Patrick Kirch, Feathered Gods and Fishhooks (Honolulu: University of Hawaii Press, 1985) — про Гаваї, Patrick Kirch and Marshall Sahlins, Anahulu (Chicago: University of Chicago Press, 1992) — також про Гаваї, Jo Anne Van Tilburg, Easter Island (Washington, D.C.: Smithsonian Institution Press, 1994) — про острів Пасхи та Paul Bahn and John Flenley, Easter Island, Earth Island (London: Thames and Hudson, 1992) — також про острів Пасхи.

Розділ З

Розповідь про те, як Пісарро полонив Атауальпу, побудована на основі оповідей учасників тих подій — його братів Ернандо та Педро Пісарро, а також його супутників — Міґеля де Естете, Кристобаля де Мени, Руїса де Арсе та Франсиско де Хереса. Оповіді Ернандо Пісарро, Міґеля де Естете та Франсиско де Хереса перекладено в: Clements Markham, Reports on the Discovery of Peru, Hakluyt Society, 1st ser.,