Читати книгу - "Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв"

— Здрастуй, Лоліта!.. От бачиш, я виконав свою обіцянку!.. — зніяковіло сказав він, підходячи до дівчини. — Я приїхав. А де Нізмат?

— Він зовсім хворий, — відповіла Лоліта, захоплено дивлячись на Аріеля.

Аріель швидко ввійшов у хатину. В сутінках він побачив Нізмата, що лежав на циновці. Аріель привітався з стариком, в очах якого спалахнула радість.

— Пане! Ти? Лоліта мала рацію! Ти не міг померти. І ти прийшов до мене. Дякую тобі! — говорив він через силу. — Бачиш, помираю…

— Ти не помреш, Нізмат! — заперечив Аріель, беручи висохлу руку старика.

— Усе народжене мусить умерти, — спокійно відповів він. — Сухі квіти не повинні засмучувати погляд, і їх спалюють…

Аріель почав заспокоювати старика. Ні, Нізмат скоро видужає, Аріель пришле лікаря, і Нізмат, коли набереться сил, поїде в Америку разом з Лолітою і Шарадом. Аріель кохає Лоліту і хоче, щоб вона була його дружиною.

Нізмат думав, заплющивши очі і повільно рухаючи поперед себе руками, ніби відганяючи щось. Потім заговорив. Він дякував Аріелю за високу честь. Доля Лоліти дуже непокоїть його. Вона заявила, що ні за кого не піде заміж. Адже сліпа Тара сказала, що вона прокляне сина, коли той одружиться з Лолітою. І Лоліта відмовилась од Ішвара ще раніше. Ішвар з відчаю пішов у місто і відтоді не з’являвся. Коли Нізмат помре, що буде з Лолітою? Але боги, напівбоги й сагиби не женихи для убогої дівчини.

— Сам Крішна був би щасливий мати таку дружину! — Гаряче заперечив Аріель.

Нізмат ледве посміхнувся, розплющив очі ї, глянувши на Аріеля, спитав:

— Але чи ж буде щасливою дружина в такому нерівному шлюбі?

Аріель збентежився, а потім став палко доводити Нізмату можливість цього шлюбу.

Одначе він розумів, що забрати з собою Лоліту зараз він не зможе. Не можна Нізмата залишати самого або тільки з Шарадом.

— Ну, ми ще поговоримо про це, — сказав засмучений Аріель і вийшов на веранду.

— Лоліта! — сказав Аріель, узявши її за руку. — Я пришлю лікаря, і дідусь одужає… Тільки не запрошуйте знахаря. Він уб’є Нізмата, як убив його сина. Я мушу їхати, але я ще повернусь, Лоліта. Я візьму вас із собою, коли дідусь одужає. Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

Він не одривав погляду від блідого обличчя Лоліти. Воно було прекрасне, але виражало швидше страждання й переляк, ніж радість, і це завдавало Аріелю гострого болю. Як він хотів би зробити щасливою цю дівчину!

— Чому ж ти мовчиш, Лоліта?

— Я не знаю, що відповісти, пане мій.

— Але ти… любиш мене?

Дівчина стояла, опустивши очі. її рука тремтіла в руці Аріеля.

— Вона весь час чекала тебе, весь час говорила тільки про тебе! — закричав Шарад. — І ми поїдемо. Всі разом!

— Зачекайте, я зараз повернусь! — сказав Аріель і швидко пішов до машини.

— Пробачте, містери, але ви, здається обіцяли мені трохи грошей?.. — зніяковіло почав він. — Мій друг, старий Нізмат, дуже хворий, йому потрібні лікарі і ліки…

Грігг охоче дав Аріелю кілька крупних кредиток і нагадав, що треба поспішати з від’їздом. Грігга зараз мало цікавили гроші, головне — забрати з собою Аріеля. І якщо для бідної індійської родини це була значна сума, то за масштабами американського циркового тресту — зовсім мізерна.

Аріель з почуттям щирої вдячності взяв гроші.

«Який я був дурень, — думав він, повертаючись. — Треба було раніше взяти у них гроші і купити подарунки. Нізмату — люльку і доброго тютюну, Лоліті — шарф і браслети, а Шараду — трикотажну смугасту сорочку. Які б вони були раді! Але я пришлю їм…»

— Ось, Нізмат, візьми ці гроші, — сказав він, повернувшись до старика. — Неодмінно виклич лікаря. І якнайкраще харчуйся. Я надсилатиму вам гроші. Одужуй скоріше До побачення, Нізмат!

— Дякую. Прощай! — відповів Нізмат.

На ґанку Аріель підійшов до Лоліти і поцілував її в чоло.

— Прощай, моя Лоліта! Бережи дідуся й Шарада. Я надсилатиму вам гроші й посилки, і писатиму листи, і скоро повернусь за вами.

Лоліта, як у маренні, сказала, дивлячись в простір;

— Я чекатиму тебе, але сни минають… Усе минає, як сон… Майа!

Аріель з подивом глянув на неї, потім посміхнувся і вигукнув:

— Це, люба, не мине, як сон! Чекай мене!

— Візьми мене з собою, дада! — благав Шарад, ластячись.

— Я буду дуже радий, якщо ти поїдеш зі мною, Шарад Але, мабуть, Лоліті буде дуже важко самій з хворим дідусем?

— Так, це правда, — зітхаючи, відповів Шарад. — Треба зачекати, поки дідусь одужає, і тоді ми всі поїдемо до тебе.

— Я сам прилечу за вами.

Повільно, з важким почуттям Аріель повертався до автомобіля.

Гудок — і автомобіль рушив.

Аріель їхав у глибокій задумі. Навіщо він залишив їх? Чого їде в далеку, невідому Америку? Що його чекає там? Чи не краще було залишитися з Лолітою, Шарадом, Нізматом?.. Але він знову став би беззахисною літаючою людиною, іграшкою долі, здобиччю злих людей. Занапастив би себе і Лоліту. Ні, він робить правильно! Спочатку треба завоювати волю, міцно стати на ноги, узнати все про себе, і тоді він з’єднається з своїми друзями, щоб ніколи більше з ними не розлучатися.

А в його вухах усе ще лунали загадкові слова Лоліти:

«Сни минають… Усе минає, як сон… Майа!»