Читати книгу - "Вибрані твори"

Голос Ані, весело, закликаючи: «Мамо!..»

Голос Трофимова, весело, збуджено: «Ау!..»

Любов Андріївна. Востаннє поглянути на стіни, на вікна… По цій кімнаті любила походжати покійниця мати.

Гаєв. Сестро моя, сестро моя!..

Голос Ані: «Мамо!..»

Голос Трофимова: «Ау!..»

Любов Андріївна. Ми йдемо!..

Виходять.

Сцена порожня. Чути, як на ключ замикають усі двері, як, потім від’їздять екіпажі. Стає тихо. Серед тиші лунає глухий стук сокири по дереву, який звучить самотньо п тоскно. Чути кроки. Із дверей, що праворуч, з’являється Фірс. Він вдягнутий, як завжди, в піджаку і білій жилетці, на ногах капці. Вія хворий.

Фірс (підходить до дверей, торкає за ручку). Замкнено. Поїхали. (Сідає на канапу). Про мене забули… Байдуже… я тут посиджу… А Леонід Андрійович, мабуть, шуби не вдяг, в пальті поїхав… (Стурбовано зітхає). Я, бач, не подивився… Молоде-зелене! (Щось бурмотить, чого не можна зрозуміти). Життя, бач, пролинуло, ніби й не жив… (Лягає). Я полежу… Силоньки, бач, у тебе нема, нічого не залишилось, нічого… Ех, ти… недотепа!.. (Лежить нерухомо).

Чути далекий звук, мов з неба, ніби урвалася струна, завмираючий, сумний. Настає тиша, і тільки чути, як далеко в саду сокирою стукотять по дереву.

Завіса

1904

Смерть чиновника. — Оповідання, написане в 1883 p., коли письменник ще тільки розпочинав свою літературну діяльність, є одним з перших шедеврів Чехова.

«Корневільські дзвони» (1877) — оперета французького композитора Р. Планкета.

«Аркадія»— Так називався в Петербурзі літній сад в театром, де йшли комічні вистави.

Товстий і тонкий.

Герострат — житель м. Ефеса (Стародавня Греція), який спалив у 356 р. до н. е. прекрасний храм Артеміди Ефеської, щоб обезсмертити своє ім’я.

Ефіальт — за давньогрецькою легендою, зрадник, що показав персам (під час греко-перської війни 500–449 pp. до н. е.) гірську стежку, якою вони обійшли Фермопільський прохід і повністю знищили спартанців, що захищали його.

Xамелеон. — Земляк Чехова, П. Сурожський, називає «Хамелеон» серед тих оповідань, у яких «кумедні фігури, смішні діалоги, порівняння, слівця — все це південне, місцеве, близьке Таганрогу. Трапляються цілі картини, ніби вихоплені з місцевого життя» («Приазовський край», 1914, № 171, 2 липня).

Маска. — Оповідання було назване А. М. Толстим серед тридцяти кращих, з його погляду, творів Чехова, про що повідомляв їх автора І. Л. Толстой 25 травня 1903 р.

Зловмисник. — «Зловмисник» — чудове оповідання… Я його разів сто читав. Теж мені судді», — так говорив про оповідання А. М. Толстой. («Литературное наследство», т. 68. М., Изд-во AH СССР, 1960, с. 874).

Про історію виникнення оповідання згадує В. Гіляровський, що жив улітку 1885 р. в Краскові на дачі, куди до нього приїжджав погостювати Чехов. Місцевий селянин Микита Пантюхін дійсно відкручував гайки на залізничному полотні для грузила. «Антон Павлович довго розмовляв з ним, записував деякі вирази. Між іншим, Микита розповідав, як його за ті гайки водили до урядника, але все обійшлося… Микита справив на Чехова сильне враження».

З цієї зустрічі пізніше й народилося оповідання «Зловмисник» («А. II. Чехов в воспоминаниях современников». М., Гослитиздат, 1960, с. 112).

Унтер Пришибєєв. — М. Горький, говорячи про «гігантську політичну роль» російської літератури, підкреслює цю думку посиланням на твори Чехова і, зокрема, на «Унтера Пришибеева» (М. Горький и А. Чехов. Переписна. Статьи. Высказывания. Сборник материалов. М., Гослитиздат, 1951, с. 169).

Цензура відразу відчула сильне політичне забарвлення оповідання. «Стаття ця належить до числа тих, в яких описуються потворні суспільні форми, що є наслідком посиленого нагляду поліції. Через різке перебільшення шкоди від такого нагляду стаття не може бути дозволена», — писав цензор Сватковський у доповідній від 18 вересня 1885 р. (А. П. Чехов. Сборник документов и материалов. М., Гослитиздат, 1947, с. 258).

Оповідання тоді мало назву «Позаштатний охоронець» і призначалося для журналу «Осколки».

Одержавши «листа з коректурою… злощасного оповідання» (із листа Лєйкіну від 30 вересня 1885 p.), Чехов відіслав його в «Петербургскую газету» під новою назвою — «Наклепник», і так воно було там надруковане..

Назву «Унтер Пришибєєв», що набула величезної узагальнюючої сили, письменник дав оповіданню, включаючи його в Зібрання творів.

Горе. — За свідченням А. П. Чехова, тема оповідання взята з життя Чикінської лікарні під Воскресенськом, у якій він працював лікарем одразу ж після закінчення університету в 1884 р. (Антон Павлович Чехов. Его жизнь и сочинения. М., 1907, с. 7).

Туга. — Оповідання вразило всіх надзвичайною майстерністю виконання. Особливе захоплення викликала кульмінаційна частина твору. Так, Ол. П. Чехов писав братові: «»… згадуються слова твого оповідання, де Іона говорить кобилі: «Був у тебе, скажімо, жеребчик і вмер, і ти йому, скажімо, — мати… Адже шкода?..»

Л. М. Толстой називав «Тугу» серед кращих оповідань Чехова.

Припадок. — Трагічна смерть В. М. Гаршина в березні 1888 р. потрясла російську інтелігенцію. В літературних колах вийшла думка про видання двох збірників, присвячених пам’яті загиблого письменника. У другому збірнику, створенням якого займалась редакція журналу «Северный вестник», брав участь і Чехов.

Відсилаючи оповідання в журнал, письменник висловив власне задоволення тим, що «віддав покійному Гаршину ту данину, яку хотів і вмів… що біль душі… описав правдиво, за всіма правилами психіатричної науки» (О. М. Плещеєву, 13 листопада). В образі Васильєва Чехов відтворив чимало рис покійного Гаршина. «У цьому оповіданні я сказав свою, нікому не потрібну думку про таких рідкісних людей, як Гаршин» (О. С. Суворіну, 11 листопада).

Марія Єгипетська. За біблійною легендою, Марія Єгипетська замолоду була блудницею, та, розкаявшись перед богом, була прощена.

«Несамохіть до журних берегів» — арія князя з опера О.