Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

Дальші події були такі.

Ударниць був–таки батальйон, і в кожної — трилінійна гвинтівка з багнетом і бойовим комплектом патронів. Пролунав ще один залп угору, і штабс–капітан Муравйов прокричав, що третій буде вже тільки на аршин від землі. За десять хвилин полк вишикувано знову — тепер вже звичайним маршовим ладом. Комітет — сімдесят сім чоловіка — стояв на правому флангу, разом із чотирма приданими авіаторами і прапорщиком Дзевалтовським. Три колоті рани в груди були неглибокі, і — оголений до пояса та забинтований через плечі навхрест — прапорщик залишився серед своїх товаришів.

Керенський сів у машину і сказав Муравйову:

— Штабс–капітан! За відвагу та героїзм жалую вас чином капітана! Наказую: полку — повернутись у табір, розібрати гвинтівки й рушати на позиції; комітет, повним складом, — у корпусний тил: арештувати, учинити слідство; прапорщику — зірвати погони і під військово–польовий суд! Все! Виконуйте, ліквідуйте і наздоганяйте мене з батальйонерками!

Шофер–рекордсмен дав газ, і машина захурчала. Керенський поспішав — забратися швидше геть, крім того, на сусідній ділянці на нього чекали для аналогічної процедури. І міністр швидко зміркував, що прибути на місце краще буде раніше, ніж долине туди чутка про події тут…

Штабс–капітан, власне, тепер вже капітан, Муравйов негайно організував ліквідацію прикрого інциденту. За горбком, у корпусному зв'язку, стояла сотня донських козаків з корпусу генерала Каледіна. По дорозі на полковий мітинг, годину тому, Керенський спинив перед козаками свою машину і привітав «революційне козацтво». Козакам це було приємно, і вони тут же присягли на вірність Тимчасовому урядові. їздець з капітана Муравйова був бравий — бо змалку переганяв батькові табуни в приволзьких степах, — він скочив на коня командира полку і за три хвилини був вже перед козацькою сотнею.

— Козачки! — гукнув Муравйов з коня. — Православні християни! Ви щойно присягли на вірність революції, а за горбом піша гречана каша вчинила заколот і продала російську революцію німецькому кайзерові Вільгельму! Рятуймо революцію! По конях!

Козаки пустили коней учвал, миттю відсікли комітет від полку і взяли його в кінне, під нагаями, каре.

Тим часом Керенський теж не марнував часу.

На сусідній ділянці, куди він прибув тепер, стояв на переформуванні щойно самочинно українізований батальйон корпусу. П'ятсот солдатів якраз обговорювали питання, яким способом домогтись жаданої автономії України, як здійснити переділ поміщицької землі та чи воювати далі, а коли й воювати, то — за що?

Керенський зажадав слова позачергово. Міністр Тимчасового уряду заявив, що закон про землю буде незабаром, що жадану автономію вони теж одержать неодмінно, що взагалі Україна буде вільною як ніколи раніше, бо, отже, мовляв, вже є національна українська армія, і свідченням тому — наявність цього ж таки батальйону, до якого він оце промовляє… І Керенський закликав солдати? українізованого батальйону, яким, отже, дорога справа української землі та власної земельки, — приборкати та наставити на вірну путь збунтований проти революції гвардійський полк на сусідній ділянці.

Бойову операцію виконано бездоганно. Полк був оточений, перешикований для маршу і зник за пагорком, за яким вже лежала прикарпатська рівнина–поділ.

Тоді командир полку оголосив комітетові — в каре козацької сотні — наказ військового міністра.

Дем'ян Нечипорук, секретар комітету, зрозумів, що тепер мусить він заступити пораненого голову.

— Товариші! — сказав він. — Не віддамо нашого прапорщика! Під суд, так під суд! Але ж — разом!..

Козацький нагай оперіщив Дем'яна від плеча до плеча.

— Товариші! — закричав тоді Дем'ян. — Хлопці! Один за всіх і всі за одного! Пролетарі всіх країн, єднайтесь!..

І комітетчики згрудились довкола свого голови:

— Бий, сволота! За Миколая теж били! Хоч стріляйте, прапорщика не віддамо!..

Тоді Муравйов дозволив собі змінити трохи наказ міністра — на свою власну відповідальність. Він наказав весь комітет, з прапорщиком на чолі, гнати в корпусний штаб. А коли що — в нагаї!

І комітетчиків погнали.

Йшли спочатку натовпом і спроквола. Далі — під нагаями перешикувались по четверо і пішли швидше. Потім козацькі коні натисли на задніх — і довелось підбігати підтюпцем. А там козацький есаул подав команду — бігом, марш–марш! Бігти треба було дванадцять кілометрів, до самого Тернополя.

Прапорщик Дзевалтовський теж біг. Крізь свіжі бинти на грудях кривава пляма розповзалась більше і більше…

А полк тимчасом марширував фронтовою дорогою до місця постою. Назустріч — неспинною вервечкою — посувався фронтовий зв'язок: тьопали піднощики сухого борщу в мішках та мін у плетених кошиках. Вони тьопали отак вже третій рік, але такого ще не бачили — щоб цілий полк своїх гнали під своїми ж багнетами! Носії ставали, кидали ношу на землю і стовпіли. Ні, не було ще такого навіть за царської війни…